Виноделие в Украине: нереализованный потенциал с большой перспективой

Накануне подписания Украиной Соглашения об ассоциации с ЕС представители многих отраслей экономики пытаются просчитать плюсы и минусы такого шага. Виноделы - не исключение, поскольку наряду с расширением возможностей для экспорта их продукции придется выдерживать немалую конкуренцию. Они разработали ряд законодательных инициатив и с учетом создания зоны свободной торговли с ЕС, и потребности в развитии отрасли в целом. (укр.)

Напередодні підписання Україною Угоди про Асоціацію з ЄС представники багатьох галузей економіки намагаються прорахувати позитивні наслідки та ймовірні втрати від такого кроку. Винороби - не виняток, оскільки поряд із розширенням можливостей для експорту їх продукції доведеться витримувати конкуренцію - і за ціною, і за якістю - з іноземними напоями, частка яких, згідно з прогнозами, за кілька років сягне 50% вітчизняного ринку.

«Європа - це в середньому щорічне споживання 20-25 л вина на душу населення. Європа -- це також цивілізовані прозорі відносини держави з виробниками й підприємцями, підтримка галузі в найширшому розумінні цього слова», - охарактеризував стан справ в ЄС генеральний директор Українського бюро винограду і вина Ігор Николин, додавши також перманентні технологічні зміни.

Нереалізований потенціал

В Україні виноградарство й виноробство, попри давні історичні традиції, досі має нереалізований потенціал. Якщо в дореволюційний період і за радянських часів галузь була основною рушійною силою економіки південних областей нашої держави, то зараз  відновити свої позиції їй заважає низка факторів, у тому числі суб'єктивних.

«У нас дуже неефективно було проведено земельну реформу, - вважає засновник ТМ «Колоніст», голова УБВВ Іван Плачков. - Тому більшість садів та виноградників, які були розпайовані, сьогодні не обробляються. Виноградники - багаторічна культура з тривалим терміном окупності. А коли немає права власності на землю, не кожен наважиться вкладати кошти в розвиток галузі».

Історія  вина на території нашої країни розпочалася 2,5 тис. років тому. Але її гостро закручений сюжет призвів до того, що зараз в Україні налічується приблизно 65 тис. га виноградників, а якщо врахувати гібриди, проріджені та старі насадження, то якісний виноматеріал отримують з площі приблизно 40 тис. га (у складі СРСР Україна мала 230 тис. га виноградників). Обсяги незначні порівняно з 1,1 млн. га в Іспанії, 840 тис. га у Франції, 810 тис. га в Італії. Відповідні й розміри виробництва вина в Україні - 23-25 млн декалітрів щороку. Здавалося б, краплина в морі, але експерти наголошують: перспективи у українського вина є, оскільки маємо географічну зону, сприятливу для розвитку виноробства і вирощування як європейських, так і автохтонних сортів винограду, яких ніде в світі більше немає. Виноробство України базується на прекрасних історичних традиціях, досягненнях наукових закладів, генетичній пам'яті мешканців півдня країни. Гама виноробних регіонів різноманітна - від Закарпаття до Криму. Хоч і повільно, але виростають сучасні виноробні комплекси: на всю Європу стало відомим ТПК «Шабо»,  відбудував нові потужності «Одесавинпром», буквально нещодавно відкрився новий завод «Інкерману». А невеликі підприємства, такі як «Велес»  (ТМ «Колоніст») та «Виноробне господарство Князя П.Н.Трубецького», вже мають армію прихильників не тільки в Україні, а й за кордоном. І все це - факти, які дають підстави сподіватися, що українське вино органічно віллється в європейські міхи.

 Легалізувати маленьких

За словами Плачкова, не сприяє реалізації амбітних планів виноробів українське законодавство. Крім сплати всіх податків, потрібно раз на рік за 500 тис. грн придбавати ліцензію на оптову торгівлю алкоголем. Позиція виробників - запровадити диверсифікований підхід до придбання ліцензії, оскільки для винороба-початківця такі суми є непід'ємними.

«Нам здається, що диверсифікований підхід до сплати ліцензії був би правомірним, логічним і досить цікавим виходом із ситуації, що склалася», - підкреслила комерційний директор Першого національного виноробного холдингу Анна Горкун.

А ситуація склалася непроста: в Україні ліцензії на оптовий продаж кінцевого продукту мають трохи більше 50 компаній, тоді як тільки в одному французькому Бордо офіційно налічується 15 тис.  виробників вина. У цьому плані УБВВ підтримує законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» щодо умов  ліцензування суб'єктів мікро та міні виноробства» (N2248а). Ним пропонується розуміти під мікровиноробством виготовлення непромислових партій виноробної продукції з винограду власного виробництва річним обсягом до 1 тис. декалітрів, під мінівиноробством - до 50 тис. Для перших розмір плати за ліцензію на право оптової торгівлі вином виноградним становитиме 1тис. грн, тоді як для других - 5 тис. грн. У даному випадку йдеться про законодавчі корективи, які допоможуть впустити на ринок невеличких виробників, тобто, по суті, легалізувати їх, що матиме позитивний вплив на репутацію вітчизняного вина у світі. Документ зараз знаходиться на обговоренні в українському парламенті.

На часі - законодавчі зміни

Щодо законодавчих ініціатив виноробів, то їх розробка продиктована не стільки майбутнім створенням зони вільної торгівлі з ЄС, скільки потребою в розвитку галузі взагалі. Для цього необхідно забезпечити відповідні умови, за яких кожен член зазначеного середовища буде зацікавлений у ньому не лише як у виді бізнесу, а вкладатиме у свою справу душу. Тим більше, що регуляторне поле, яке стосується виноробної галузі, не змінювалося досить довго, а якщо й зазнавало змін, то в незначній частині, і не завжди позитивних для виробника, а отже, і для споживача. Саме тому винороби виробили комплекс дій, який би допоміг, по-перше, підняти галузь у технологічному аспекті, а по-друге, зробити її більш інвестиційно привабливою як для внутрішнього, так і для зовнішнього інвестора, який, за очікуванням, зайде в Україну після підписання угоди у Вільнюсі.

Перший крок у цьому напрямі вже зроблено: на початку вересня у Верховній Раді України зареєстровано проект закону «Про внесення змін до деяких законів України (щодо виноробства)» (N3157). Документ покликаний підтримати національного виробника у питанні застосування сучасних технологій, які сприятимуть покращенню якості вітчизняного продукту, і урівняти його в можливості продажу цього продукту безпосередньо споживачеві. Наразі законопроект знаходиться на опрацюванні в профільному комітеті парламенту.

Крім того, потрібно однозначно визначитися зі статусом виноградників, з приводу чого триває чимало дискусій. Якби в українському законодавстві, враховуючи досвід багатьох країн світу, було зафіксовано, що виноградники є об'єктом нерухомого майна, то в разі скасування мораторію на продаж землі компанії, яким належать виноградники, мали б першочергове право на придбання цієї землі у власність. По приклади далеко ходити не треба: у сусідній Росії, де земля сільськогосподарського призначення знаходиться у  приватній власності, попри не такі сприятливі кліматичні умови, як у нас, інвестору є де розгорнутися.

Виклики, які постануть перед Україною, пов'язані і з потраплянням у новий  режим взаємин зі своїми торговими партнерами на європейській арені. З одного боку, виникатиме менше несподіванок у вигляді зміни ставок акцизного податку на алкогольні вироби, оскільки вони регулюються сталими директивами ЄС. З іншого боку, через 10 років перехідного періоду після підписання угоди доведеться забути про географічні торгові марки напоїв із назвами Champagne, Cognac, Madera, Jerez/Xeres/Sherry, Tocaj тощо. Епопея з перейменуванням існуючих і просуванням на ринок нових назв напоїв ще попереду. Але чекає на нас і приємна новина: згідно з Директивою 92/84/ЄЕС  від 19.10.1992 р. українські винороби одержать нульову ставку акцизного податку на ігристі й газовані вина. На сьогодні вона становить 3,65 грн. за 1 л.

Український знак якості

Окрема тема - якість вина. Нині вимоги, які ставляться до якості імпортного і вітчизняного вина, не рівні. В Україні за технологічним  процесом виробництва вина спостерігають абсолютно всі органи, які тільки можуть спостерігати. Виробники до таких спостерігачів особливих претензій не мають, адже в результаті у продаж поступає вино високої якості. А ось імпортні вина потрапляють в Україну за спрощеною митною  процедурою і майже ніхто не перевіряє їх якість, довіряючи репутації країни-виробника. Проте, враховуючи рівень життя українців, основна частина імпорту вина - це вина низького цінового сегменту, які мають дуже мало спільного з дійсно хорошим продуктом. Тим не менш, супермаркети, які  останнім часом самі взялися імпортувати дешеві вина, видають такі напої за товари екстра-рівня. Варто розуміти, що у себе на батьківщині такі  напої коштують копійки, а в Україні - приблизно стільки ж, скільки й вітчизняні вина. Але ж в ціну останніх не закладається вартість транспортування та розмитнення, тому купуючи українське вино, споживач платить, перш за все, за високу якість продукції, а не за яскраву етикетку. Тим паче, що все більше вітчизняних виноробів, які прагнуть підняти свою продукцію до світового рівня, стають на європейські рейки розвитку.

«Якщо говорити про технологічний рівень галузі в Україні як такий, то ми б лукавили, якщо б стверджували, що маємо мало часу на переозброєння. Низка компаній уже визнані в світі, багатьох із них відвідали далеко не останні винороби в Європі. Тому ми вже зараз цілком готові з відкритим забралом конкурувати з європейськими виробниками», - зауважив виконавчий директор  компанії «Одесавинпром» Володимир Масленков (ТМ «Вина Гулієвих»).

Значною мірою цьому сприяла мотиваційна політика підтримки галузі, яка існувала до 2012 року. 1,5%-ий збір на розвиток садівництва, виноградарства і хмелярства перераховувався до спеціального фонду держбюджету, що давало змогу українським компаніям вкладати кошти в посадку виноградників. Сьогодні кошти від збору надходять до загального фонду держбюджету і, як наслідок, торік виноробам повернулося з бюджету лише 100 млн. грн на розвиток виноградарства і виноробства.

«Разом із колегами з інших асоціацій ми написали звернення до Президента і керівництва Верховної Ради України з тим, щоб виправити ситуацію. Переговорний процес триває. Надання виноградарям компенсацій за розвиток сільських місцевостей – нормальна європейська практика, і наше завдання - повернути цю практику у галузь», - повідомив Николин.

 «П'ятірка» від Франції

Аби гідно конкурувати з імпортним продуктом, представники вітчизняної галузі роблять також акцент на виробництві терруарних вин. У України поряд з основними складовими виноробного терруару - кліматом, типом грунту, рельєфом місцевості тощо, є одна суттєва перевага.

«У нас цей термін включає й людей з виноробними набутками від пращурів, які люблять свою  справу. Без людей не можна створити хороше вино і Україні в цьому плані дуже пощастило: уже з'явився бренд українське вино, який відповідає високим світовим стандартам», - похвалився Плачков.

Але, на жаль, поки що вітчизняне вино, попри успіхи на міжнародному ринку, не стало улюбленим напоєм українців. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, щорічно українець випиває понад 8 літрів алкоголю у перерахунку на чистий етанол. При цьому з них 5,2 л приходяться на міцні алкогольні напої, 2,7 л – на пиво і лише 0,6 л на вино. Для прикладу: в Італії із 8,3 л алкоголю, що в середньому випиває кожен громадянин щороку, понад 6 л – це вино. Тим не менше, експерти говорять про поступову переорієнтацію України на напої із винограду та відмову від міцного алкоголю. Відбувається це і завдяки зусиллям вітчизняних виноробів, які активно намагаються розвивати винну культуру в країні, адже, за словами Плачкова, «рівень цивілізованості нації співвідноситься з її культурою споживання вина».  Для цього члени Українського бюро винограду й вина постійно беруть участь у міжнародних виставках і дегустаціях, на яких знайомлять світову громаду із вітчизняним вином. Наприклад, наприкінці 2012 року компанія «Шабо» вперше презентувала українське вино на престижній виставці Hong Kong International Wine&Spirits Fair. Тоді вітчизняна продукція викликала неабиякий інтерес у дистриб’юторів із Азії, які висловили зацікавленість у просуванні аутентичного українського вина і бренді на ринках Китаю та Гонконгу.

Окрім цього, наші винороби й самі організовують подібні заходи. На всю Україну став відомий фестиваль Art Wine Fest, на якому свою продукцію презентували найвідоміші українські та зарубіжні виноробні компанії. Також виробники та профільні асоціації працюють з рестораторами, формуючи їх лояльність до місцевого вина.

Враховуючи все це, радник міністра аграрної політики та продовольства України Анрі Барнабо впевнений: українському вину - бути!

«Я відвідав багато виноробних підприємств в Україні, куштував дуже гарні вина і, як на мене, Україна має майбутнє в галузі виноробства», - поділився громадянин Франції міркуваннями про перспективи вітчизняної галузі.

Стратегія, яку повинна обрати Україна, має базуватися на відмові від виробництва великої кількості вина на користь якості, порадив експерт. Франція пережила подібну ситуацію років 30-40 тому. Завдяки цій стратегії там розвинулися цілі виноробні райони, і це також дало змогу розвивати їх економіку. Залишається сподіватися: якщо кращі винороби світу вірять у світле майбутнє українського вина, то ця віра повинна передатися вітчизняним виробникам і споживачам.

Ольга Германова

УНИАН в Google News