Справа "Фортуни" і "параду полонених" в Донецьку. Хто насправді катував українців

Третього лютого має відбутися засідання Київського апеляційного суду по справі ветерана АТО Вікторії "Фортуни" Котеленець. Її підозрюють у тому, що нібито вона на "параді" у Донецьку у серпні 2014 року конвоювала українських військовополонених. УНІАН поспілкувався з побратимами "Фортуни" та колишніми в’язнями бойовиків та дізнався про нестиковки у версії слідства і хто насправді катував українців.

Справа ветерана АТО Вікторії «Фортуни» Котеленець викликала неабиякий резонанс у суспільстві. Як повідомляв УНІАН, поліція підозрює жінку в тому, що вона нібито саме та особа, яка на так званому параді в Донецьку у серпні 2014 року конвоювала українських військовополонених. Ветеран ДУК ПС та УДА зараз перебуває в СІЗО, 3 лютого має відбутися засідання Київського апеляційного суду по її справі, і її побратими вірять, що Вікторія вийде на свободу.

Друзі «Фортуни» розповіли УНІАН, чому впевнені в її невинуватості, а колишні полонені проросійських бойовиків згадали своїх катів, висловили розчарування у слідчих та зневіру в тому, що реальні злочинці будуть покарані.

«Про «Фортуну» ще у 2015-му повідомили СБУ і контррозвідку»

«Ми не могли собі уявити, що можливий такий рівень ненависті», - розповідають колишні полонені військовослужбовці, які вимушено були учасниками так званого параду в Донецьку у 2014 році.

Кадри цього ганебного заходу неможливо спокійно дивитися і за 6,5 років. На головній площі Донецька біснується натовп - свист, крики «Фашисти!», час від часу хтось кидає каміння в колону полонених. Конвоїри примкнули до гвинтівок багнети, на чолі колони «урочисто» йдуть дві жінки у формі - брюнетка та блондинка. Кадри з останньою тоді облетіли соцмережі, вона стала, буквально, «символом» того дня.

Нагадаємо, відбувалося це 24 серпня 2014 року. Приблизно за півроку в один з підрозділів «Правого Сектора» приїздить корінна донеччанка Вікторія. Дівчина познайомилася в соцмережах з бійцем Анатолієм Котеленцем, а після листування, телефонних розмов, вирішила спочатку переїхати до коханого, а через недовгий час пішла в його підрозділ. Приїзд з окупованого міста не міг не викликати запитань, підозр.

«Про неї відразу повідомили в СБУ і контррозвідку. Вони не знайшли за Вікою ніяких гріхів. Наступна перевірка СБУ була в тому ж році, коли хтось вперше звернув увагу на схожість Віки та тієї конвоїрші. Тоді «Фортуна» вперше почала показувати свої фото, зроблені влітку 2014-го. На жаль, немає знімків саме 24 серпня. Але є фото, зроблені трохи раніше, трохи пізніше, їх багато і на всіх - інша, ніж у конвоїрші, зачіска. У тої - довге біляве волосся, Віка була підстрижена коротко, у неї було чорне волосся. Перефарбуватись не довго, але відростити волосся – неможливо», - розповіла УНІАН Олена Білозерська, яка воювала пліч-о-пліч з Котеленець у добровольчому підрозділі.

Білозерська каже, що Віки взагалі не було в Донецьку у серпні 2014-го, дівчина на якийсь час переїхала тоді у Росію, у Свердловську область. І є документи, які підтверджують, що вона там була.

«Мені намагалися довести в соцмережах, що «Фортуна» може бути засланою. Але хто б послав до нас людину, які так «засвітилася»? І чому б «конвоїру» не змінити зачіску? Вона приїхала до нас блондинкою, відрощувала потихеньку волосся, - каже Білозерська. - В один з періодів наш підрозділ практично жив на базі батальйону «Донбас» в місті Часів Яр. Там служили в тому числі ті, хто пройшов через полон, був в Донецьку. І ні від кого Вікторія не ховалася».

Схоже, що все це виявилося «новиною» для слідчих, які вирішили заарештувати «Фортуну».

«Коли нас затримали з Вікою, то я не зрозуміла, в чому справа, почала розпитувати. Мені сказали, що є підозри, що Вікторія була на іншому боці. Я сказала: «Ви про фото конвоїрші?» Вони дуже здивувалися, що я про них знаю, але впевнене відповіли: «Ми вважаємо, що це – вона», - розповідає Білозерська. - Вони чітко приймають Вікторію не за ту людину. Були два незалежні дослідження, з використанням комп'ютерних програм для розпізнавання облич. Вони показали, що Вікторія і конвоїр - різні люди. Ба більше, цей пошук показує, що конвоїр - донеччанка Ольга Сухова».

Додамо, що Котеленець для того, щоб отримати статус УБС, пройшла не одну перевірку. Ось цитата зі сторінки Мінветеранів: «Повний пакет документів був  

перевірений і розглянутий Комісією у складі представників Міноборони, МВС, Мін’юсту, Національної поліції, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Офісу Генерального прокурора, Управління державної охорони, Адміністрації Держспецзв’язку, ДСНС, ДФС».

"Парад" полонених у Донецьку / фото Ekaterina Sergatskova / facebook.com

«Ми цих жінок бачили на «параді» один раз, і все»

Відомо, що слідчі у справі відштовхуються від портретної експертизи. Також у слідства начебто є інформація, що Котеленець впізнали колишні полонені. Але її адвокат Віталій Цокур каже, що сама ж експерт визнає: у конвоїра та Вікторії «невелика розбіжність розмірів голів». За його словами, зроблена експертом таблиця порівняння викликає питання. Зокрема, фахівець не вивчала «з лінійкою» усі можливі пропорції й форми, а обійшлася «усередненими» термінами.

«Там є графа з частинами обличчя та їх опис. Наприклад «ротова щілина», і вона - «пряма» в однієї, та - «пряма» в іншої. Чи: «губи» - «тонкі» в однієї, «тонкі» в іншої. І так далі», - розповів Віталій Цокур.

Питання з упізнанням ускладнюється тим, що військові бачили конвоїра тільки під час «параду». Ні до, ні після вона не з'являлася в колишній будівлі СБУ, де проросійські бойовики тримали наших хлопців.

Полковник Володимир Сахневич на тому «параді» йшов у першому ряду колони з піднятою головою. Він каже: «Ми цих жінок бачили на «параді» один раз, і все. Я не буду обговорювати - схожа або не схожа. У нас є компетентні органи, які повинні у цьому розібратися».

«Я був у другій шерензі, вже на фото побачив, яка жінка йшла попереду. Я по голосах чув, що вони (жінки) там є, але бажання дивитися на їхні обличчя у мене не було, - розповів УНІАН підполковник Василь Стасієв. – Бувши в оточенні тих, хто тебе просто ненавидить, краще, щоб погляди не перетиналися. Погляд «очі в очі» сприймався як виклик. За це могли покалічити. Я міг би впізнати тільки тих, хто безпосередньо нас охороняв, і то далеко не всіх».

Сергій Кушнір (позивний «Троєщина») чесно зізнається: «Я взагалі вже мало, що пам'ятаю. По голові так добре прикладами попрацювали, що з пам'яттю проблеми... Хоча, деякі позивні в пам'ять врізалися. Там був «Заєць» і «Давид», вони були головні, були з «батальйону Схід»».

«До кінця не вірилося, що таке може відбуватися насправді»

Для багатьох полон залишається забороненою темою, і колишні в’язні сепаратистських катівень часто відмовляються від інтерв’ю. Але не викликає сумнівів те, що жахи, через які пройшли хлопці, не повинні бути забуті, а кати мають бути покарані.

Бойовики будували систему, яка повинна була б зламати полонених. Ідея так званого параду не виникла спонтанно, вона довго обмірковувалася.

«Вже за тиждень, за два тижні до так званого параду, вони на щось таке натякали. Проводили паралелі з попередньою війною, говорили: «Проведемо містом, щоб на «фашистів» подивилися люди». Ніякої конкретики не було, і до кінця не вірилося, що таке може відбуватися насправді, - пригадує підполковник Василь Стасієв. - Вони називали нас фашистами і ставилися відповідно. Було за правило систематично, регулярно застосовувати засоби фізичного впливу. Після деяких наші хлопці не могли повернутися з допиту без допомоги».

Боєць батальйону «Донбас» Андрій Скачков, позивний «Сем», розповідав: «Одного разу я лежав у їхньому кабінеті, сам піднятися не міг. Підійшла жінка з дитиною на руках, встала на мене і почала стрибати. Мабуть, чиясь дружина. Вони у колишній будівлі СБУ жили цілими сім'ями».

Позивний «Троєщина» пригадує: «Мене взяли у полон паралізованим після поранення у Спартаку (село у Донецькій області). Але коли походили по пальцях і почали бити, я зрозумів, що руки-ноги - на місці. До Донецька завезли у багажнику «Жигульонка», там прооперували, дістали осколки, наклали гіпс, а потім - допити, «парад» і місяць постійних принижень. В очі дивитися не можна, треба ходити з нахиленою головою. Це було колишнє приміщення архіву, багатоярусні залізні полки стали нашими нарами. Туалет - за розкладом. Їжа - за розкладом. Бувало, що давали чашку перловки з водою на день, було, що і просто сухарі їли. Коли почали приходити передачі від рідних, то з’явився чай. Заварював пакетик на літрову банку, і так по три рази».

Фото одного з героїв - позивний "Троєщина" в перші години полону в "Спартаку"

Колишні полонені зізнаються, що їх майже щороку викликають, як свідків: СБУ, Військова прокуратура, зараз - Нацполіція.

«Але надії на те, що когось покарають, вже немає. Бойовики були затримані і їх, мабуть, відпустили під час обмінів. Справи припадають пилом. Розчарування за розчаруванням», - розповідають колишні полонені.

З іншого боку, хтось-таки надію має. Дехто з екс-в’язнів донецьких підвалів каже, що довіряє слідчим і вірить, що кати будуть покарані: «Скоро вони повірять, що про них всі забули, та почнуть приїжджати на підконтрольну територію, їх вичислять». Втім, для цього, на переконання одного зі

звільнених з полону «ДНР», Ігоря Козловського, важливо, щоб Україна мала закон про воєнних злочинців: «Якщо він буде працювати, то у таких злочинів не буде терміну давності».

Влад Абрамов

УНІАН в Google News