З десятирічним раєм у «газових» україно-російських стосунках, який обіцяла екс-прем’єр Юлія Тимошенко після підписання сумнозвісних угод 2009 року, не склалося. І це не дивно. На початку 2012 року з якогось дива (якщо вірити їй та представникам російського «Газпрому», що формула розрахунку ціни на російський газ для України аналогічна тим, які діють для країн Європи), ціна на газ для нашої держави становить $416 за тис. куб. м. (без Харківських знижок - $516). Це найвища ціна у світі!
Незважаючи на усі сподівання і зусилля нинішньої влади, змінити формулу чи підписати нову угоду їй досі не вдалося. Всі пропозиції України російською стороною відхилені. Чинна угода з Україною, у відповідності до якої найбільший експортер російського газу в Європі платить найвищу ціну, повністю влаштовує продавця – Росію. «Газпром» відкрито заявив, що готовий піти на поступки в переговорах, лише реалізувавши в Україні «білоруський варіант» співробітництва, тобто отримавши повний контроль над українською газотранспортною системою (ГТС).
Усі заяви експертів і сподівання політиків з опозиційного табору, що діюча влада не вміє домовлятися, а тому «здасть» українську трубу, теж не справдилися. Свого часу в ЗМІ говорилося про існування таємного додатку до угоди від 19 січня 2009 року, який Юлія Тимошенко могла використати для зниження ціни на газ у разі перемоги на президентських виборах. Тому – цілком можна припустити – угода була свідомо підготовленою «міною уповільненої дії» під майбутню систему влади в Україні на випадок програшу Юлією Тимошенко президентської кампанії 2010 року. За принципом «Згоріла хата – гори й стодола!».
Заяви Леді Ю про підступні плани влади «здати» українську ГТС теж не справдилися. Саме непоступливістю України у даному питанні була викликана незавуальована погроза Кремля, озвучена главою Росспоживнагляду, головним державним санітарним лікарем РФ Геннадієм Онищенком про те, що «за четвертий квартал 2011 року відбулося помітне погіршення споживчих властивостей сирів, які поставляються з України». З цієї заяви розпочалася чергова «торгівельна війна» з Україною. Проте, МЗС України цілком адекватно відповіло хамовитому російському чинуші, який угледів у реформі контролю за продовольчими товарами «визнання громадян України тваринами».
Більш того, нашій державі чи не вперше вдалося перехопити ініціативу у росіян у інформаційній сфері. Україна вистояла, не задкувала після гучних та «страшних», а тому ефективних, на думку росіян, заяв, і перейшла у наступ, намагаючись диктувати свої умови.
Зокрема, Україна заявила про намір:
1. Знизити обсяг закупівлі російського газу у 2012 році до 27 млрд. куб. м. З початку січня «Нафтогаз» практично втричі скоротив відбір російського газу у порівнянні з груднем 2011 року, одночасно збільшивши його відбір із підземних сховищ.
2. Перевести всі ТЕЦ із газу на вугілля, що дасть змогу економити близько 6 млрд кубометрів газу на рік. За словами прем`єра Миколи Азарова, при вартості російського газу $416 за тис. куб. м Україні вигідніше використовувати вугілля.
3. Реалізувати проект разом із британсько-нідерландським холдингом Shell з будівництва трьох заводів з газифікації вугілля.
4. Збільшити видобування власного газу в Україні. За прогнозами Міністерства енергетики та вугільної промисловості, у 2012 році воно зросте до 21 млрд куб. м, а у 2013 - до 22 млрд. Видобуток вугілля Україна планує наростити до 84 млн тонн проти 82 млн тонн у 2011-ому.
5. У 2012 році почати закупівлі природного газу на спотовому ринку.
6. Шукати нові маршрути поставки газу (початок переговорів з Туреччиною).
7. Звернутися в міжнародний (Стокгольмський) арбітраж у разі провалу переговорів з Росією щодо перегляду газових контрактів і зниження ціни на газ.
Як наслідок, практичні кроки «Нафтогазу» на шляху «корекції» газових контрактів стурбували «Газпром». Тональність заяв російських високопосадовців змінилася в напрямку пониження тону. Яскравим свідченням цьому стала нещодавня заява глави Міністерства закордонних справ Російської Федерації Сергія Лаврова на щорічній прес-конференції в Москві. Він сказав, що не став би драматизувати ситуацію в економічних зв`язках між Росією і Україною.
«Чим тісніші стосунки, тим більше виникає конкретних, специфічних тем, які треба вирішувати без надриву через процедури, які існують між корпораціями і між державами, чи то контракт на газ, домовленість про купівлю підприємств, і залишатися у правовому полі. Це наш підхід», — сказав він.
Проте, перелік аргументів, які Україна використовує в переговорному процесі, не є остаточним.
У майбутньому, напевне, сильним важелем впливу України на позицію «Газпрому» в газовому питанні може стати поїздка Президента України Віктора Януковича на Всесвітній економічний форум в Давосі 25-29 січня. Зокрема, реалізація плану щодо підписання Україною угоди з урядом Азербайджану про організацію поставок газу в нашу державу.
Чи припинить Москва «грати м’язами» стосовно України? Однозначно - ні! Великодержавницькі ідеї Путіна, особливо напередодні президентських виборів, не залишають жодних сподівань на те, що Кремль полишить спроби захопити у «братерські» обійми Україну і, якщо не добровільно, тоді примусом, затягнути її у свій віртуальний світ під назвою «Рускій мір».
Проте з аргументами для шантажу в Росії дефіцит. Чим лякати Україну після того, як вона сплачує найвищу ціну на газ, політтехнологи Кремля не знають. І тому вони вдаються до креативних ідей, які, скоріше, розраховані на емоційне сприйняття громадянами, проте не містять реального підґрунтя. Наприклад, чого варта комічна заява президента Росії Дмитра Медведєва про те, що Росія може обійтися і без України у постачанні свого газу до Європи. Цікаво було б дізнатися, яким чином. Звичайно, після введення в експлуатацію двох обхідних газопроводів («Південний потік» і «Північний потік») з сумарною потужністю — 118 млрд. кубометрів газу на рік, про це теоретично можна буде говорити.Але газопроводи ще не побудовані. Запуск другої нитки «Північного потоку», яка збільшить його потужність до 55 мільярдів кубометрів, заплановано на осінь 2012 року, а перша нитка «Південного потоку», можливо, буде введена в експлуатацію у грудні 2015 року. На повну потужність (63 млрд. кубометрів) газопровід вийде лише у 2018 році.
Тому як не крути, якщо не враховувати збільшення попиту на російський газ у країнах Євросоюзу, у зв’язку із намірами вивести із експлуатації атомні електростанції, Росії (мінімум до 2018 року) українська труба потрібна не менше, ніж Україні російський газ. Без газу труба стане металобрухтом, а без труби газ залишиться просто газом, який на захід можливо буде переправити, наповнивши ним повітряні кульки.
Арбітражний суд у Стокгольмі, як не парадоксально, не вигідний теж обом країнам. Україна про це говорить відкрито, а Росія замовчує.
Зокрема, прем`єр Микола Азаров пояснив, чому Україні економічно не вигідно оскаржувати в суді газові угоди з Росією.
«Нам наші критики кажуть: «А чому вони не звертаються до суду?» Ну, добре, звернемося ми до суду, почнеться судовий процес, його тривалість - це мінімум рік, за тими прикладами, які ми маємо, і протягом року ми будемо платити високі ціни і чекати рішення суду», - сказав прем`єр.
Спровокувавши таким чином розвиток питання зі скороченням обсягів закупівлі Україною російського газу, Росія матиме аналогічний варіант. А при поданні до суду зустрічного позову, суд може зарахувати на користь України наступні аргументи: найвищу ціну на газ в Європі при найближчому розташуванні до кордонів РФ; факти «певного коригування»«Газпромом» ціни російського газу для п`яти великих європейських покупців, серед яких, крім SinergieItaliane, названо німецький Wingas, французьку GDF Suez, словацьку SPP і австрійський Econgas; порушення умов контракту щодо завантаження «Газпромом» української ГТС та теплу зиму.
Заяви окремих експертів, наближених до опозиції, про те, що на рішення міжнародного арбітражу може впливати справа Юлії Тимошенко, а тому на позитивний результат Україна розраховувати не може, є неетичними стосовно європейських судових інстанцій (як приклад, думка Віталія Портнікова про те, що Стокгольмський арбітраж не зможе стати на сторону України тільки з тієї причини, що таким чином він дасть аргументи українській владі щодо справедливості суду над Тимошенко. Тобто пан Портніков натякає на відверту політичну заангажованість західних судів, насамперед Стокгольмського арбітражу?).
Проте, якщо мова зайшла про Європу, для якої поставки російського газу не менше (а як показала зима 2009 року, певною мірою більше) важливі, ніж для України, вона вчергове взяла на озброєння відому українську приказку «моя хата скраю». Україна знову залишилася без підтримки Європейського Союзу та США. Заяви їхніх представників щодо готовності підтримати Україну в переговорному процесі з Росією щодо ціни на газ та про готовність європейських банків фінансувати реконструкцію української ГТС, на жаль, так і залишилися порожнім звуком.
Які наслідки все це матиме для України?
У цьому випадку доречно пригадати вислів: «Все, що не вбиває, робить нас сильнішими». Вірю, що Україна вистоїть. Гадаю, в українців, як у прихильників ЄС, так і прихильників Євразійського Союзу, у 2012 році рожеві окуляри щодо своїх кумирів будуть замінені реальним поглядом на світ. Наша держава варта більшого, ніж просто бути «буферною зоною» між ЄС та Росією. У нас є значний потенціал, і ми маємо усі можливості стати країною-лідером у своєму регіоні. І це не порожні слова.
Так група аналітиків банку HSBC на чолі з Карен Уорд, яка робила прогноз розвитку ста великих світових економік до 2050 року, спрогнозувала, що лідерами - «новітніми тиграми» - зі зростання економічних показників у світі стануть Філіппіни, Чилі, Перу і Україна. На основі цієї ж моделі аналітики банку вже робили прогноз на 2000-2010 роки, який виявився близьким до реальних результатів.
Тому, можливо, ми стоїмо на порозі формування якісно нової національної ідеї, яка буде здатна об’єднати навколо себе усіх українців. Адже нації народжуються лише у боротьбі зі спільними ворогами та спільними проблемами. Колись Тарас Шевченко прогнозував і те, що «Україну злії люде присплять лукаві» (це ми спостерігали протягом останніх двадцяти років – процес «присипання» української активності недоброзичливцями як на Сході, так і на Заході, так і всередині країни), і те, що «у вогні її, окраденую, збудять». У 2009 році Україну дійсно обікрали – нагло, відверто і під аплодисменти Європи. Тепер відбувається битва за вогонь, за енергоресурси. За незалежність.
Олег Витягов, директор з політичних програм Інституту української політики
