Українці надають перевагу реальній демократії, який би безлад у ній не панував, а не поверхово стабільному зразку авторитарного капіталізму сусідів... Приглушена реакція Києва на протести робить Україну більше схожою на охоплену страйками Францію, ніж на Росію, у якій спробам протестувати заважали спецзагони міліції, а служба безпеки знімала демонстрації на камери...
Президент України колись вважався героєм. Сьогодні його країна зісковзнула в хаос та відчай, пише Newsweek від 14 березня 2009 року.
В одну з холодних листопадових ночей 2004 року Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко стояли перед одягнутим в помаранчеві кольори натовпом на Майдані Незалежності в Києві та обіцяли своїм прихильникам яскравий новий світ. Він говорив про нову Україну, яка орієнтуватиметься на Європейський Союз, а не Москву, вільну від фальсифікації виборів на російський манер та кумівського капіталізму, з вільною пресою, вільними виборами та прозорими ринками. “У мене серце розривається, коли я бачу, як влада грабує країну,” – говорив Ющенко перед півмільйоном людей, які сміливо протестували проти корумпованого старого режиму під льодяним дощем. „Європа показала нам, чого можна досягнути завдяки солідарності, толерантності та взаєморозумінню.” Нову Україну, продовжував він, „поважатимуть і Схід, і Захід.”
П’ять років потому обіцянки Помаранчевої революції звучать пустими. Демократія, безумовно, процвітає, але замість стабільності та добробуту помаранчеві революціонери та їхні західні цінності принесли тільки хаос та нещастя. Роки після історичної промови Ющенка позначились нестабільними політичними коаліціями та безперервним протистоянням між Ющенком (тепер Президентом) та Тимошенко (тепер прем’єр-міністром). Рейтинг Ющенка в 2,7% може зробити його найбільш непопулярним лідером у світі. Україні та її лідерам не довіряють можливі європейські союзники, а їхній великий сусід на сході продовжує споглядати за нею зарозумілим поглядом імперії. Тим часом обіцяний вільний ринок забив Україну до напівсмерті. З 2000 року середнє щорічне зростання становило 7%, але за даними агентства Standard’s & Poor’s очікується, що у 2009 економіка країни скоротиться на 20%, що зробить Україну найбільшою жертвою економічного спаду в розвиненому світі. Деякі аналітики побоюються, що слабка банківська система країни також може обвалитися, знищивши заощадження та ще більше ускладнивши процес відновлення.
З одного боку, економічний спад в Україні не має стосунку до провалів влади. Понад 40% економіки залежить від експорту алюмінію та сталі, що є спадком централізованого планування радянської ери. В умовах глобального спаду попит і ціни на метал упали на 50%, руйнуючи експорт України. Але погане лідерство значно погіршило справу. Павлінус Кучінас, регіональний аналітик Oxford Business Group, каже, що Україна отримала „найгірший з видів демократії”, сповнений популізму та бізнесових інтересів. Справді, усі найвищі політичні лідери мають сумнівні зв’язки з українськими олігархами, часто здається, що їх більше цікавить, як закидати одне одного звинуваченнями в корупції, а не розв’язання проблем країни. „Це все тактика, а не стратегія, – каже Кучінас. – Усі шукають короткострокові переваги.”
Виборці сприймають Ющенка гірше за інших, про що свідчать рейтинги його популярності, розчарування пережили навіть багато з його найстійкіших прихильників. Сергій Терьохін, колишній міністр економіки й давній особистий друг Президента, пригадує, як вони годинами говорили про реформування та демократизацію України, але замість того, щоб довести все до кінця, Ющенко у 2005 посварився з Тимошенко та відправив у відставку її уряд. Багато хто сьогодні вважає, що він весь час проводить, намагаючись захистити бізнесові інтереси своїх союзників, а не управляючи країною. „Жодна з наших мрій не збулася,” – каже Терьохін.
Яскравою ілюстрацією неналежного управління Ющенком країною стало вирішення питання імпорту в країну природного газу, який задовольняє 70% енергетичних потреб країни. Державна газова компанія „Нафтогаз України” продає споживачам газ за цінами, нижчими від ринкових, а держава покриває різницю, що становить велике навантаження на державний бюджет. З боргами понад $3,5 мільярда та очікуваними втратами цього року в розмірі ще $3,5 мільярда Нафтогаз ледве назбирав достатньо грошей, щоб оплатити минулого місяця рахунки своєму основному постачальнику – російському енергетичному гіганту Газпрому. Якби прибрати субсидії та змусити українських споживачів (включаючи підприємства, що належать олігархам) платити повну ціну за газ, це дало б Україні змогу збалансувати свій бюджет, але і Ющенко, і Тимошенко поки що утримуються від такого непопулярного серед виборців кроку. Ще гірше, Ющенко відмовився дозволити пряму оплату між українською газовою монополією та Газпромом, що давало б їм змогу позбутися непрозорого посередника “РосУкрЕнерго” – компанії, яка частково належить давньому прихильникові Ющенка Дмитру Фірташу. „Ющенко був батьком схеми “РосУкрЕнерго”, але він брехав усім, і сам заплутався в цій брехні,” – каже Михайло Погребінський, політичний аналітик, який працює на противників Ющенка.
З такою кількістю ознак розладу нормальної роботи на самій верхівці, не дуже дивно, що сьогодні в Європи про Україну склалось упереджене уявлення. Київ має репутацію невиконаних фінансових обіцянок, що змушує Брюссель обережно ставитися до надання допомоги, тим більше що власна економіка ЄС переживає труднощі. Репутація України як країни – транзитера природного газу також зазнала непоправного удару після сварки між Нафтогазом і Газпромом, яка призвела до перебоїв з постачанням у східноєвропейські країни в розпал зими. Членство в ЄС – ідея, яка в кращому разі має мало шансів на успіх – сьогодні виглядає ще більш малоймовірною, а позиція Німеччини й Франції, які й так скептично налаштовані щодо заявки Києва на членство в НАТО, стала ще жорсткішою.
Але відмова від України є величезною загрозою. Подальше падіння національної валюти країни, гривні, курс якої з жовтня впав наполовину, а також обвал банківської системи стануть катастрофічними для малого й середнього бізнесу, саме тих типів підприємств, на які має перейти від металів країна. Зростаюче безробіття має всі шанси призвести до громадського неспокою та хвилі еміграції, яка дестабілізує нестійкі економіки сусідів України в ЄС. Це також допоможе Росії, яка намагається використати кризу, щоб повернути собі вплив в Україні. Минулого тижня міністр фінансів Росії позитивно висловився щодо можливості надання позики в $5 мільярдів, про яку попросила цього року Тимошенко, а це викликало занепокоєння, що Європа може відкривати двері для впливу Росії в усьому регіоні. „Дозволити переконаній проєвропейській та пронатовській державі провалитися через потребу в кілька мільярдів є „іншим типом моральної загрози,” – каже один зі старших західних дипломатів у Москві. „Суть у тому, що необхідно допомагати своїм друзям... або у вас більше не буде друзів”.
Поки що інші це усвідомлюють. Попри побоювання деяких найбільших європейських держав щодо допомоги своїм сусідам, ЄС скоріш за все додасть грошей до позики МВФ у $16,4 мільярда, якщо буде укладено угоду. Європейський банк реконструкції та розвитку заявив, що він також інвестує цього року $1 мільярд. „Стабільність України має важливе значення для майбутнього Європи, – зазначає президент ЄБРР Томас Міров. – Ми не повинні дозволити їй стати нейтральною зоною”.
Українці, здається, налаштовані уникнути повторення таких речей. Опитування показують глибоку та зростаючу підтримку Європи, а не Москви, та це й зрозуміло, адже українці надають перевагу реальній демократії, який би безлад у ній не панував, а не поверхово стабільному зразку авторитарного капіталізму сусідів. Насправді, „усе, що робила Росія за останні п’ять років, ще більше підштовхувало Україну до ЄС і НАТО,” – каже пов’язаний з Кремлем аналітик Станіслав Бєлковський. Наприклад, в українському парламенті вже немає проросійських депутатів, і навіть Віктор Янукович, кремлівський кандидат на виборах 2004 року, уже не займає тверду промосковську позицію.
Крім того, попри різкий економічний спад, протести в Києві поки що були досить незначними й одиничними, їх однозначно не можна порівняти з масштабами хвилі стримуваного незадоволення, що сколихнула країну у 2004 році. Навіть майже банкрутство банків „Родовід” та „Надра”, які заморозили свої депозити, конфіскували картки для банкоматів та забрали перекази, поки що не викликали великого народного гніву. Приглушена реакція Києва на протести робить Україну більше схожою на охоплену страйками Францію, ніж на Росію, у якій в останні місяці спробам протестувати заважали спецзагони міліції, а служба безпеки знімала демонстрації на камери.
Але з наближенням виборів навряд чи збережеться таке затишшя. Жорсткі вимоги МВФ до обмеження дефіциту бюджету означатимуть болісні скорочення державних витрат, перш за все щодо газових субсидій. Національному банку скоро не вистачить резервів для підтримки валюти, що збільшить імовірність подальшого падіння й розізлить тисячі українців, які брали кредити в іноземній валюті, що агресивно просувалися на ринку західними банками. Результатом стало ще більше розчарування в Ющенкові та упередженій політиці після Помаранчевої революції. Уже 80% українців заявляють, що вони надають перевагу „сильному лідерові”, а Тимошенко, яка є провідним кандидатом на виборах, має всі шанси взяти на себе цю роль.
Як і її співвітчизники, вона не відвернулася від демократичних цінностей Помаранчевої революції. Але вона відмовилася від бренду, який сьогодні викликає тільки негативну реакцію, вона більше не називає себе помаранчевим політиком, тепер вона пропагує себе як політика „з білим серцем”, щоб акцентувати свою антикорупційну платформу. Залишається подивитися, яким чином вона справлятиметься з хвилями невдоволення. Але жорстка економія, яку доведеться запровадити, може зрештою зробити українців лише сильнішими, та, можливо, одного дня принесе стабільність і добробут, що обіцяли помаранчеві революціонери.
