Передостанній епізод «Гри престолів» показав шокуючий поворот в історії всього шоу. Адже героїня й одна з головних протагоністів Дейнеріс Таргарієн умисно перетворила на попіл Королівську гавань, скинувши некерований вогонь свого дракона на мирних біженців, які в паніці намагалися втекти від загибелі.
Серія демонструє, як у навіть, здавалося б, справедливій війні може виникнути невиправдане насильство. Більше того, таке часто трапляється, пише National Interest. Деякі елементи сюжету, безсумнівно, спантеличують. Власне, ще на одну серію раніше балістичні пристрої на стінах, здавалося, становили смертельну загрозу для вогневої повітряної сили Дейнеріс. Але тепер раптом вся артилерія і кораблі були знищені в лобовому зіткненні так, ніби вони й не були ніколи проблемою.
Читайте такожСтівен Кінг запропонував свій варіант фіналу «Гри престолів»
Важливо те, що сценаристи п’ятого епізоду не змогли чітко висвітлити мотиви Дейнеріс, які змусили її умисно атакувати мирне населення міста, яке дзвонило у дзвін капітуляції. Втім, у попередній серії мати драконів обґрунтувала її можливі причини влаштувати бійню: якщо вона не зможе завоювати серця і голови жителів Верстеросу, доведеться керувати народом через страх.
Сьогодні здається спокусливим відкинути таке кровожерне мислення як застаріле відлуння середньовіччя, коли монгольські вершники знищували цілі міста, щоб залякати інших і змусити їх підкоритися. Або ж коли королева Франції Катерина Медічі зарізала уві сні усіх протестантів, які були гостями на весіллі її сина.
Однак, на жаль, умисне знищення міст і мирного населення – це також частина жахливої історії 20-го століття. Це також реальність сучасних конфліктів на Близькому Сході. Королівська гавань, поглинута вогнем дракона, має більш ніж одну жахливу паралель з реального світу.
В 1940 році під час Битви за Британію німецькі Люфтваффе розтратили свої сили, намагаючись вогнем змусити цивільне населення Лондона підкоритися замість того, щоб ефективно знищити уразливі радари й бази королівських ВПС. За іронією долі, це не переконало Велику Британію утриматися від такої ж стратегії відплати. Але у британців був ще й великий флот чотиримоторних важких бомбардувальників, яких бракувало німцям.
Британські бомбардувальники влаштовували масові нальоти на ворожі міста вночі, оскільки вдень німецькі винищувачі завдавали їм великих втрат. Тоді маршал ВПС Великої Британії Артур Харріс дав чітко зрозуміти, що філігранність цих атак навіть не обговорювалася.
«Метою об’єднаного наступу бомбардувальників було однозначно заявлено знищення німецьких міст, вбивство німецьких працівників і знищення цивілізованого життя по всій Німеччині. Варто наголосити, що знищення будинків, громадської інфраструктури, транспорту і життів, створення проблеми біженців безпрецедентних масштабів і знищення моралі як на фронтах, так і вдома за допомогою страху перед широким й інтенсивним бомбардуванням, — все це прийнятна й умисна мета нашої політики бомбардування. Це не наслідок спроб вдарити по заводах», - наголосив британський військовий.
Читайте такожHBO оприлюднив тізер шостої серії фіналу "Ігри престолів"
Увечері 24 липня 1943 року 791 британських бомбардувальників Lancaster і Halifax розпочали операцію «Гомора», названу на честь біблійного міста, яке було знищене за гріховність. Під заслоною перешкод для радарів, які ослаблювали німецьку протиповітряну оборону, британські сили скинули на центр Гамбургу запальні бомби й так звані 200-кілограмові «блокбастери» (названі через надзвичайний ефект). Бомбардування перетворило житлові квартали на розтрощені черепки, знищило телефонні лінії й вбило 1,5 тисячі людей.
Пожежникам довелося гасити вогонь через три дні після того, 27 липня, коли 781 британський бомбардувальник завдав удар по робітничих кварталах Гамбургу. Більшість боєприпасів впали на території площею 5 квадратних кілометрів у теплий сухий день. Тепло від вибухів спричинило велетенський вогневий шторм заввишки 300 метрів і зі швидкістю вітру 250 кілометрів на годину. Через три години вогняне торнадо буквально здуло мирних мешканців у пекельний вихор. Температура вогняного шторму сягала 800 градусів за Цельсієм. Тож він буквально міг плавити асфальт на вулицях Гамбургу. Вогонь знищив 16 тисяч багатоповерхових будників у місті й спалив стільки повітря, що мирні мешканці у притулках потруїлися чадним газом.
Після цієї атаки понад 1,2 мільйона людей покинули рідне місто. Вірогідно, це стало причиною скорочення жертв під час третього британського удару вночі 29 липня і вранці 30 липня. Зрештою, тиждень бомбардувань вбив 42 тисячі німців, більшість з яких були цивільними. Поранень зазнали 214 тисяч людей. А 414 тисяч будинків у Гамбурзі були знищені.
Бомбардувальники США вдень завдавали удари по морських портах у місті й індустріальних районах. Але, як свідчить американська стратегія у Японії, Вашингтон не скрізь і не завжди так поблажливо ставився до життів мирних мешканців. На додачу до ядерного удару по Хіросімі й Нагасакі, масивне бомбардування Токіо в березні 1945 року з використанням кластерних бомб з напалмом створили вогняний шторм, який вбив 100 тисяч людей. І це більше, ніж кожна ядерна бомба окремо.
Завжди знайдеться хтось, хто рефлекторно відповість, що будь-який масштаб насильства можна виправдати, якщо це допомагає досягти бажаного результату. І, звісно, ще не було більшого виправдання, ніж перемога над нацистським режимом в Німеччині, який влаштував геноцид, й військовою машиною Японської імперії. Однак, опитування свідчать, що бомбардування цивільних замість точних ударів по військових цілях не деморалізує, а зміцнює підтримку продовження війни з боку населення. Власне, німецький міністр економіки Альберт Шпеєр зміг збільшити обсяги німецького промислового виробництва до кінця війни, попри всю шкоду, завдану бомбардуваннями.
