Битва за землю: як селищний голова Глевахи почубився з Академією наук

"Верховний суд завалений справами, там черги на роки, а вони за 2–3 тижня приймають рішення на користь Глевахи"... "Я їм покажу півтора мільярда доларів і все решта"... "Котеджі треба зносити"...

"Верховний суд завалений справами, там черги на роки, а вони за 2–3 тижня приймають рішення на користь Глевахи"... "Я їм покажу півтора мільярда доларів і все решта"... "Котеджі треба зносити"...

З дня на день Верховний суд України остаточно вирішить долю 400 га землі під селищем Глеваха на Київщині. На селекційні поля, де десятиріччями Інститут фізіології рослин і генетики Національної академії наук України вирощував нові сорти пшениці та елітне насіння, претендує селищна громада Глевахи в особі її голови. За рахунок селекційних полів селище почало рости вшир. Тим часом на території спірної землі під столицею бурхливо ведеться будівництво...

Земля потрібна всім: і мертвим, і живим, і ненародженим

Співробітники Інституту фізіології рослин і генетики НАНУ обурюються...

– Це катастрофа і для інституту, і для країни. Відрізати такий селекційний масив, який годує країну, – це злочин проти держави, – упевнений член-кореспондент Національної академії наук, заступник директора Інституту фізіології рослин і генетики НАНУ Віктор Швартау. – Візиткою нашого інституту є близько 80 відсотків кращих сортів озимої пшениці, які створені, створюються і передаються у виробництво. Це все відбувається на землях ДП “Дослідне сільськогосподарське виробництво ІФРГ”. Селекційних центрів такого рівня у світі всього декілька. Наш у п’ятірці – це точно. Найпотужніші зернові компанії України будують свій бізнес на сортах пшениці нашого інституту. У центрі Москви розташовано близько 300 га орних земель Московської сільськогосподарської академії імені Тімірязєва. І ніхто навіть не подумає на них зазіхнути.

Але Глевахівська селищна рада спробувала заволодіти ласим шматком академічної землі. Усього НАНУ використовує близько 1000 га. Глеваха претендує на 400 з них. І вітчизняна Феміда частково їй у цьому допомогла. Це при тому що у 2002 році Глевахівський селищний голова Олександр Шепеленко власноруч підписав державний акт на право постійного користування землею, де зазначено, що Глевахівська селищна рада надає в постійне користування 971,21 га землі ДП “Дослідне сільськогосподарське виробництво ІФРГ НАНУ” “для вирощування й реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції”.

Голова Глевахівської селищної ради Олександр Шепеленко

– Я підписав акт з однією умовою, про яку в академії не говорять: що вони передають нам частину земель, яка їм не потрібна, а також землю, яка знаходиться під об’єктами, – розповідає голова Глевахівської селищної ради Олександр Шепеленко. – Наприклад, раніше Академія наук передала нам 24 житлових фінських будинки, у яких проживає по дві сім’ї. І мали за будиночками передати землю, але не передали. Те саме стосується і 80-квартирного житлового будинку й гуртожитку, під якими знаходилася земля. Я звертався до директора Інституту фізіології рослин і генетики НАНУ академіка Володимира Моргуна – доведіть питання до кінця, виведіть зі свого державного акту весь житловий сектор. Досі нічого не зроблено.

Звісно, що ні про які “умови” в державному акті на право постійного користування землею не йдеться.

– У межах населеного пункту Глевахи академія має 387 га, – продовжує Шепеленко. – Селищна рада неодноразово зверталася до НАНУ, щоб передали ділянку, яку вони не обробляють для розвитку населеного пункту. Величезна кількість землі в них не обробляється, засмічена бур’янами. Селище зростає дуже великими темпами. У на нас сьогодні більш як 100 тисяч населення. Розвиватися нема куди. Люди помирають, а нам нікуди ховати. Двоє кладовищ у селищі – в центрі. Відстань від кладовища до забудови має бути не менш як 300–400 метрів, а вони вже за 20–30 метрів від хат. 2,5 тисячі чоловік – у черзі на отримання земельних ділянок під забудову.

Судові процеси з метою заволодіння землею НАНУ розпочалися ще в лютому 2008 року. Які суди тільки не були задіяні в цій справі – починаючи від Васильківського міжрайонного до Вищого господарського. Нарешті дійшли й до Верховного суду. Його рішення від 18 серпня 2009 року просто приголомшило представників НАНУ – 400 га державної ріллі віддали Глевахівській селищній раді. Хоча в статті 84-й Земельного кодексу України йдеться про те, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, і “земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Національної академії наук України”. До того ж Указом Президента України від 20 січня 1992 року №43 «Про забезпечення діяльності та розвитку Академії наук України» НАНУ передано в безстрокове користування державне майно та земельні ділянки без права зміни форми власності.

– Ці землі не підлягають вилученню й у комунальну власність переводитися не можуть – обурюється Швартау. – Верховний суд завалений справами, там черги на роки, а вони за 2–3 тижні приймають рішення на користь Глевахи. З якого дива?

Відтепер, за його словами, він з васильківським прокурором спілкується частіше, ніж зі своїми аспірантами.

Смітник у пшениці

Проїжджаємо вздовж селекційних полів Інституту фізіології рослин і генетики.

Завідувач відділу екології і фотосинтезу Інституту фізіології рослин і генетики НАНУ Олег Стасик

– “Фаворитка”, “Колумбія”, “Смуглянка”, “Переяславка”, “Сонечко”... Усе створювалося тут, – розповідає про сорти пшениці, що вирощуються на полях, завідувач відділу екології і фотосинтезу Інституту фізіології рослин і генетики НАНУ Олег Стасик. – Окрім пшениці, тут проводилися досліди з розробки нових технологій та вирощування кукурудзи, бобових, ячменю, гороху, раніше було більше цукрового буряка... Нам потрібне якісне зерно, гарні сорти. Сорти вироджуються, змінюються умови. Цю роботу не можна припиняти.

Коли ж бачимо посеред одного з полів, де зеленіє соковита озима пшениця, величезне сміттєзвалище. Виходимо з машини – дихати нічим. Сморід – на всю округу...

Сміттєзвалище на селекційних полях: “вже рік, як закрите”

– Ось у таких умовах ми вирощуємо зерно, – з жалем констатує Стасик.

Аргументуючи відчуження земель у академії, селищна рада наголошує на нецільовому використанні землі. А сама на землях наукової установи, призначених для селекціонування й вирощування пшениці, утворила сммітєзвалище. Причому правоохоронні органи Васильківського району провели перевірку й установили, що земельна ділянка площею 0,5 га була виділена Глевахівською селищною радою офіційно під розміщення сміттєзвалища, для цього є всі необхідні документи. Тож сміття на пшеничних полях дислокується нібито цілком легально.

Проте сам голова селищної ради стверджує, що смітник уже рік, як закрито.

– Рішенням Глевахівської селищної ради колись був видано дозвіл на відкриття сміттєзвалища, – розповідає Шепеленко. – Потім було рішення про те, що воно вже давно закрите.

– Закрите? Чому ж там усюди “свіже” сміття?

– Свіжого сміття там немає. Звалище офіційно закрите. Ми уклали договір з Васильківським районними сміттєзвалищем, і офіційно вивозимо сміття туди.

– З якого числа закрите?

– Майже рік. Ми зараз проводимо його обваловку, зачистку...

Котеджі на пороховій бочці

На території ДП “Дослідне сільськогосподарське виробництво ІФРГ НАНУ”, прихованій ліском, розташовано цікавий об’єкт – науково-інженерний центр “Матеріалообробка вибухом” Інституту електрозварювання ім. Є. Патона. Поруч із ним, за правилами техніки безпеки, узагалі не повинно бути жодних забудов, не кажучи вже про житло. А в цій зоні робота вирує – будуються котеджі.

– Небезпечна зона сягає 272 метри (по колу). А котеджі будуються вже за 100–120 м від нашого підприємства. Це не за моєю оцінкою, а оцінкою прокуратури, – розповідає заступник директора науково-інженерного центру “Матеріалообробка вибухом” Інституту електрозварювання ім. Є.Патона В’ячеслав Лашкевич. – Аналогічну відповідь дала державна інспекція земельного контролю в Київській області. Там є котедж, який будується за 80 метрів від нашого об’єкта.

Про небезпеку такого сусідства для пересічних громадян, мабуть, і говорити не варто. А від надзвичайної ситуації, запевняє директор, ніхто не застрахований. Адже щодня тут звантажують та розвантажують вибухівку, а ще й випробовують її.

– Якщо при завантаженні вибухне сховище, то навіть поза небезпечною зоною (далі ніж 272 м) повилітають вікна, а будівлі в межах зони будуть зруйновані, – застерігає Лашкевич. – Оглушить людей... Уламками сховища може когось і вбити. Ось які наслідки для тих, хто будується в небезпечній зоні.

Водночас Держгірпромнагляд не допустить, аби хтось мешкав так близько від небезпечного об’єкта. Тож Лашкевич побоюється, що їм скажуть вивезти вибухівку зі складу.

– Якщо приберуть склад – нас фактично треба буде закривати. А в нас унікальне виробництво, такого немає в колишньому Союзі. Полігон – науковий об’єкт, що є національним надбанням. Ми виготовляємо елементи динамічного захисту танків, забезпечуємо 98 відсотків запитів України перфораторними зарядами для нафтогазових свердловин.

Російські винищувачі теж комплектуються системами рятування, які створюються в цьому центрі.

У нових сусідах центр аж ніяк не зацікавлений. Тож виступив у судовій тяганині між Глевахівською селищною радою й Академією наук як третя сторона. За позовом НІЦ “Матеріалообробка вибухом” Вищий господарський суд 8 жовтня 2009 року скасував рішення двох попередніх судів (Київського міжобласного апеляційного і Господарського Київської області) та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції – Господарського суду Київської області. У відповідь селищна рада Глевахи подала касаційну скаргу до Верховного суду.

– За всією документацією такого підприємства “Матеріалообробка вибухом” у нас на території селища просто не існує. Воно колись існувало – у 60-х роки, а потім вони змінили свою назву, але ніде не зареєструвалися.

– Але ви ж насправді знаєте, що воно там є і що це досить небезпечний об’єкт, поряд з яким не можна будувати житло...

– Знаємо, що вони там є. Але ми досі знали, що на цьому підприємстві 10 тон вибухівки, – обурюється селищний голова. – Чому в центрі населеного пункту знаходиться такий об’єкт? Нема жодного погодження з селищною радою. Ми дізнаємося з газет, що об’єкт настільки небезпечний і потребує наявності буферної зони радіусом 7–10 км. Якщо воно потребує 70–10 км, то треба знести повністю такі населені пункти, як Глеваха, Боярка, Калинівка, Малютинка. І виселити приблизно 100 тисяч населення. Що для держави краще: переселити майже 100 тисяч чоловік чи виселити це підприємство? На території “Матеріалообробки вибухом” знаходиться столичне підприємство “Київрекламасервіс”, яке займається виготовленням і установкою рекламних щитів на трасі. “Вибуховики” здали своє підприємство в оренду і заробляють гроші. А свого нічого не роблять.

Лашкевич спростовує звинувачення Глевахівського голови.

– Він каже неправду. У нас є всі установчі й реєстраційні документи. Це знають і правоохоронні органи. І Шепеленку все чудово відомо. А один з недобудованих модулів центр і справді здає в оренду. Навіщо приміщенню пропадати? А так 100 тисяч гривень доходу на рік зайвими не будуть. Та це крапля в морі порівняно з оборотом капіталу, отриманого від безпосередньої діяльності підприємства, – запевняє Лашкевич.

Землю вартістю мільярд доларів роздають безплатно. Невже?

– Уявляєте скільки, коштує ця земля? 400 га – це більш як мільярд доларів, – каже Швартау. – Прокуратура подала до суду на тих, хто там будується, і виявляється, вони отримали всі землі безкоштовно.

Шепеленко це підтверджує.

– Так, земельні ділянки передаються безкоштовно. Наші доблесні академіки розповідають, що Глевахівський голова вже заробив на цьому 1,5 мільярда доларів. Якщо Верховний Суд знову підтвердить наші права на землю, то вони за свої слова відповідатимуть перед судом. Я їм дам півтора мільярда доларів і все решта...

– А за яким принципом ви роздаєте земельні ділянки? На цих територіях так активно будуються котеджі...

– Нічого там не будується. Ми тільки готуємо документи для того, щоби можна було провести забудову. Починаємо готувати проектну документацію. Академіки виїжджають у село Малютинку, фотографують там хати, які будуються, і починають розповідати, що то будують жителі Глевахи.

Сільський голова демонструє папірець зі списком потенційних кандидатів на заволодіння земельною ділянкою – мешканців Глевахи.

– Там нема жодного стороннього жителя, – наголошує Шепеленко.

Проте ми на власні очі спостерігаємо, що будується за 100 метрів від “Матеріалообробки вибухом”, які входять до спірних 400 га. Чи можуть жителі Глевахи дозволити собі масову забудову розкішними котеджами?

– Глевахівській селищній раді ці землі належать тільки три місяці, відколи з’явилося відповідне рішення суду, а будинки зводяться вже півроку, – каже прокурор Васильківського району Сергій Морозюк. – Вони не мають права роздавати землі. Прокуратура отримує зарплатню за захист державних інтересів, тому вона їх до кінця відстоюватиме.

– Якщо суд ухвалить рішення на користь академії, то що буде з будинками? – цікавимось у прокурора.

– Їх треба зносити. Вони й так і так підлягають знесенню, тому що перебувають у зоні складу з боєприпасами.

Нещодавно в пресі з’явилася інформація про те, що Васильківська міжрайонна прокуратура порушила кримінальну справу за фактом внесення службовими особами Глевахівської селищної ради до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей та видачі недостовірних документів. Під час розслідування цієї кримінальної справи перевіряється і законність рішень Глевахівської селищної ради про передачу в приватну власність земельних ділянок. На підставі виявлених порушень Васильківська міжрайонна прокуратура підготувала 15 позовних заяв про скасування рішення селищної ради щодо передачі безоплатно в приватну власність земельних ділянок під забудову та про визнання недійсними державних актів на право власності на землю.

– Це все абсолютна неправда! – запевняє селищний голова, коментуючи першу частину звинувачень. – 15 позовних заяв щодо скасування рішення – це правда. Є в нас Сергій Морозюк, прокурор, який замість того, щоб відстоювати інтереси місцевої громади, відстоює інтереси Академії наук.

Представники НАНУ запевняють, що Глеваха має близько 50 га вільної землі, які цілком можна використати для розбудови села й не зазіхати на “несвоє”.

– Дивіться, ліворуч і праворуч пустирі, які вони можуть використовувати і під дитсадок, і для решти потреб. У них чимало вільної землі гуляє, – каже Стасик, показуючи на поля поблизу селища. Видно, що це добра земля. Які тут гарні, соковиті чагарники...

– У Глевахівської селищної ради на сьогодні землі немає, – бідкається, однак, голова. – Це вам у інституті розказують... Вони свою землю обробити не можуть. Розбиті ферми стоять – колишній щурятник... Ото в такому стані в них і об’єкти, є їхня документація, і все решта.

Їдемо на колишні ферми. Справді кілька розбитих старих приміщень самотіють серед полів.

– Ферма померла ще в роки радянської влади, – розповідає Швартау. – В статуті дослідного господарства вже немає тваринництва. Загальна площа цієї ділянки – до 2 га. Господарство дуже потребує ангарів, складських приміщень. Ми хотіли побудувати там склади для зерна. Але поки що не поспішаємо, бо нам показали карту майбутньої кільцевої дороги, і вона проходитиме саме по цих землях. Дивна логіка в голови села – з майже 1000 га два гектари зайнято бетонними площами, і на цій підставі селищна рада відбирає всю землю...

Крапку в цій історії має поставити Верховний Суд.

– Якщо він ухвалить рішення на користь Академії наук, ми просто перенесемо ці ділянки в інше місце, – спокійно розповідає сільський голова.

Виходить, що “інші місця” для розбудови села таки є?

Анна Ященко