Ще з радянських часів так склалося: всіх чоловіків ми вітаємо шкарпетками і пінками для гоління на 23 лютого, а всіх жінок – квітами і цукерками на 8 березня. Така негласна традиція, про суть якої багато хто особливо не замислювався. Чоловіків – як захисників і нашу опору, а жінок – як господинь і окрасу наших осель. Усіляко проявляючи сексизм. Вдома, в школах, в університетах, на роботі. Вітали усіх без розбору. Чим далі, тим менше в наших колективах залишалося тих, хто насправді має відношення до захисту Батьківщини. А як інакше, адже тоді у нас в Україні все було спокійно.

Однак потім стався 2014 рік, і почалася війна на Сході України. Тоді День Захисника набув нового значення. У нас дійсно з'явилися ті, хто ціною власного життя виборюють для всіх нас право на свободу і безпеку. Зі спокійною офісною роботою, вечірніми посиденяками в барі з друзями та вихідними в колі рідних. І саме для того, щоб вшанувати цих людей – чоловіків і жінок – на 14 жовтня було започатковане нове свято, День захисника України. Замість старого радянського 23 лютого.

По-перше, давайте не будемо відбирати свято у військових, силовиків, прикордонників, медиків, волонтерів, активістів та інших людей, які дійсно докладають чимало зусиль для захисту країни

І тут я вже сподівалася, що нарешті ми почнемо відходити від цих застарілих традицій, а натомість вітати і шанувати в цей день саме тих, хто дійсно має відношення до захисту Батьківщини. Я як дитина з військової родини в принципі ніколи не розуміла, чому навіть ще в пострадянський День Захисника вітали усіх підряд чоловіків, а про жінок забували.

Але ні. Тепер вже напередодні 14 жовтня жіночі колективи по всій країни щосили кинулися підтримувати легку промисловість країни. І коли я починаю несхвально висловлюватися з цього приводу, зазвичай жінки мені кажуть: «Тобі що – шкода?» чи «Але вони ж нас вітали на 8 березня».

Тож чому я вважаю, що ми не повинні перетворювати День Захисника України на Свято всіх чоловіків?

По-перше, давайте не будемо відбирати свято у військових, силовиків, прикордонників, медиків, волонтерів, активістів та інших людей, які дійсно докладають чимало зусиль для захисту країни. Вітаючи черговими шкарпетками того, для кого війна – це десь там в паралельному всесвіті, тільки тому, що він народився чоловіком, ми принижуємо значення цього свята для справжніх захисників. Таким чином і ми, жінки, показуємо, що ми не дуже-то й вникаємо, хто він – захисник України, наче нам все одно.

По-друге, скільки можна жити гендерними стереотипами?! Давно вже не тільки чоловіки захищають країну! Жінки там теж є, часто вони борються на рівних, і теж заслуговують на повагу

Так, ви можете привітати свого чоловіка чи батька приватно вдома, бо, може, він дійсно ваш особистий захисник. Але не треба нікого вітати лише тому, що вас привітали на 8 березня і тепер ви маєте віддячити. Зрештою, ваших колег чи сокурсників ніхто не змушує вітати вас з «жіночим днем», і, можливо, цієї традиції теж вже давно пора позбутися. (Але вихідний не чіпайте! Нам жінкам ще потрібен свій день, щоб вшанувати свою боротьбу за права і свободи!).

По-друге, скільки можна жити гендерними стереотипами?! Давно вже не тільки чоловіки захищають країну! Жінки там теж є, часто вони борються на рівних, і теж заслуговують на повагу. Більш того, кінологічний песик, який шукає міни в зоні бойових дій, куди більший захисник України, ніж ваш хворобливий колега, який відкосив від армії через плоскостопість!

По-третє, якщо вам вже дійсно хочеться когось привітати на 14 жовтня з Днем Захисника України, то краще візьміть оті пару тисяч гривень, які ви зібрали на символічні подаруночки своїм колегам-чоловікам, і перекажіть їх на благодійність – на потреби армії чи шпиталів. Їм потрібніше. І, сподіваюся, ваші чоловіки, які залишаться без подарункових шкарпеток, підтримають такий жест.

Зі святом вас, наші Захисники і Захисниці! Дякуємо вам!

Марина Григоренко