Український результат придністровських виборів

Кремль підтримував Камінського з максимальним напором своєї пропагандистської машини... Шевчука звинуватили в тому, що він шпигун і 38 разів їздив у Молдову... Новий президент закінчив Київську сільгоспакадемію...

Євген ШЕВЧУК

У другому турі президентських виборів у Придністров‘ї приголомшливу перемогу здобув Євген Шевчук, отримавши 73,88% голосів виборців. Його конкурент, спікер місцевої Верховної Ради Анатолій Камінський здобув лише 19,67% - ще менше, ніж у першому турі виборів (тоді було понад 26%).

Додали свого прямоефірні дебати, втріск програні кандидатом Кремля. При цьому Кремль підтримував Анатолія Камінського з максимальним напором своєї пропагандистської машини. В Придністров‘ї працювали російські політтехнологи, а російські телеведучі на нинішньому переможцеві виборів відточували свої полемічні обвинувачувальні нотки. Перед виборами придністровське МГБ (аналог КДБ) звинуватило його в тому, що він шпигун і 38 разів їздив у Молдову. 

Москва вустами своїх чиновників прямо «вдарила» по екс-спікеру Євгену Шевчуку.

Йому інкримінували передачу партії «Єдина Росія» якогось листа, через якого, мовляв, Росія припинила доплати придністровським пенсіонерам. Шевчук божився, що ніякого листа нікуди не посилав. 

Колись схожа ситуація спіткала Новгород - московському князю «почулося» від новгородських послів, що вони нібито назвали його своїм повелителем. І посли, і новгородці, і влада Новгорода божилися, що нічого такого зроду не було, і слова такого не знають, але Москва (з криком «Ізмєнщікі!") ліквідувала Новгородську республіку.

Ще раніше Москва «побила горщики» з багаторічним президентом ПМР Ігорем Смирновим. Глава кремлівської адміністрації назвав двадцятирічне керівництво Смирнова в республіці «великою помилкою». Проти сина Смирнова в Росії порушили кримінальну справу, зайшла мова про обмеження експорту придністровських коньяків до Росії. За адресами Смирнова в Москві та Підмосков`ї пройшли обшуки.

Телевійна Кремля проти Смирнова дала несподіваний результат: показала придністровцям, що Москва довго спостерігала за корупцією і все всіх влаштовувало. Люди побачили, що Кремль не стільки спрямовував допомогу, як десятиліттями організовував її керований розподіл між «своїми» протеже.

Навіщо Москва взялася боротися зі Смирновим та Шевчуком? Швидше за все, тому, що їй не потрібні ніякі авторитети, навіть гранично лояльні. А потрібні лише маріонетки. За 20 років Смирнов «вріс» у місцевий грунт, у тому числі економічний, і таким чином переріс статус маріонетки. Тому потрібно було знайти нову.

Нещодавно російський прем‘єр Володимир Путін звинуватив США, що вони, мовляв не можуть працювати з партнерами на рівних, і розміщують об‘єкти ПРО ні в кого не питаючись. Однак, якщо США діють так у лише питаннях власної стратегічної безпеки, і то проводять через НАТО рішення щодо ПРО, то Москва намагається контролювати «союзників» тотально, аж до прямого втручання в кадрову політику і навіть в конкретні економічні питання.

Вибори в Придністров`ї чи не вперше йшли в реальній політичній боротьбі. Як і в Південній Осетії з її «сніжної революцією» і програшом кандидата Кремля, це зовсім не було схоже на «русский мир». Хоча, останнім часом і Москва з її мітингами середнього класу не дуже вписується в цю концепцію.

Анатолій Каминський

У ПМР, де українці становлять до 35% населення, обидва кандидати, що вийшли в другий тур – і Камінський, і Шевчук – за національністю українці. Щоправда, Камінський народжений в Росії. Шевчук родом з північного Рибницького району, фактичної частини  українського Поділля, де українці досі чисельно переважають. Він навіть закінчив Київську сільгоспакадемію.

Шевчук – людина значно яскравіша за своїх конкурентів. Це, очевидно, й оцінили виборці. Він може говорити такі слова, як «честь», «гідність». І вони не стають йому поперек горла, як, до речі, багатьом нашим політикам, які після таких слів виглядають наче в Сірка очі позичили: мовляв, «що я несу?».

Нинішня ситуація складається досить сприятливо для України. Москва вкладала колосальні політичні ресурси в Придністров‘я, і на виході отримала там проблему.

Україна не вкладала рівно нічого. Керівництво України десятиліттями цілком абстрагувалося від цієї території і людей, що її населяють (щоправда, не від коштів за транзит придністровських товарів через українські порти). І попри це Україна отримала шанс.

Від Придністров‘я Україна отримала лише номінальне визнання в Придністров`ї офіційною мовою українську нарівні з російською і молдавською, хоча це й так мало бути природнім явищем у регіоні, де близько 35% населення – українці (у районах на півночі Придністров`я частка українців перевищує 80%).

У придністровській пресі нині зустрічаються такі пасажі: «Наша стратегічна помилка полягає в тому, що своє обґрунтоване право на визнання ми зв`язали тільки з політичною волею російського керівництва, майже демонстративно відмовивши в такому ж праві Україні… Придністров`я для Росії довгі роки було тієї "ручкою", якою вона намагалася утримати молдавський "чемодан" в зоні своїх стратегічних інтересів….  Не слід забувати, що придністровська державність бере свій початок в 1924 році, коли на території України була утворена Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка. Крім того, самоліквідація молдавським парламентом МРСР в 1990 році юридично повернула ситуацію на період існування МАСРР в складі України. Тобто, відповідно до цього правового акту, ми де-юре є частиною України.... Вважаємо, що це наша єдина козирна карта, якої ми, на жаль, навіть не намагалися скористатися. Сьогодні Придністров`ї стоїть перед вибором: або бути зламаним, втиснутим за допомогою "західних партнерів" Росії в Молдавію, а потім і в Румунію, або, зосередивши зусилля на поверненні (на законних підставах) в Україну».

Нині в Придністров‘ї розташовано російську військову базу. Цю базу Росія мала вивести ще до 2002 року, відповідно до домовленостей, досягнутих на Стамбульському саміті ОБСЄ 1999 року. Однак вона й досі там.

Російські ЗМІ та політики під час нападів відвертості не приховують, що основна цінність для Москви російських військ у Придністров`ї – можливість здійснення політичного впливу на Україну. У 2003 році Росія мала шанс зафіксувати цю можливість назавжди. У Москві було розроблено так званий "план Козака", за прізвищем тодішнього заступника глави Кремлівської адміністрації.

Цим планом передбачалося збереження російської "миротворчої присутності"(а фактично воєнної бази) в Придністров`ї на невизначений термін, в обмін на номінальне визнання Придністров`ям своєї належності до Молдови в якості суб`єкта федерації.

Після тривалих вагань, під впливом США і ЄС, а головно через інстинкт національного самозбереження, президент Молдови Володимир Воронін відкинув той план. Із скандалом візит Путіна до Кишинева було скасовано, а комуніст Воронін, якого підтримка Кремля фактично й привела до влади, з того часу в Москві став "поганим хлопцем".

Українці мають право на певний історичний сентимент щодо цієї території. Придністров`я споконвіку було заселене українськими племенами уличів і тиверців, послідовно входило до складу Київської Русі, Брацлавського воєводства Польсько-Литовської держави, Вінницького і Брацлавського полків держави Богдана Хмельницького та його наступників тощо. До 1940 року Придністров`я входило до складу УРСР. Тоді Сталін, щоб задобрити молдаван, щойно приєднаних до СРСР в результаті пакту Молотова-Рібентропа між СРСР і фашистською Німеччиною, передав Придністров`я Молдові.

Для України, як і для самих придністровців, вигідна широка автономія Придністров`я. Нині отримано шанс добитися її формалізації на прийнятних для України засадах. По суті, це має бути «українсько-російське князівство» у складі Молдови із зовнішніми гарантіями непорушності його прав. У цій автономії, мають бути забезпечені всі права українців та інших меншин. Україна має забезпечити чітку нормативну фіксацію умови, за якою в разі втрати Молдовою державної незалежності Придністров`я матиме право на відокремлення. У такому разі Україна буде впевнена, що завжди матиме поряд, на своєму південному заході дружню Молдову, а не "розпухлу" за її рахунок Румунію.

Режим у Придністров`ї не є принциповим питанням для України. Річ у тім, що якщо влада Придністров‘я спиратиметься на власні інтереси, вона об’єктивно буде проукраїнською.

Сьогодні ситуація в Придністров‘ї принципово змінилася. На перший план нарешті вийшли інтереси власного населення. А ці інтереси практично збігаються з національними інтересами України. Придністровцям потрібен офіційний статус і нормальне життя, а не роль заручників геополітичних інтересів Кремля. Вибори в Придністров‘ї чітко вказали тенденцію до «коренізації» місцевої політики, до усвідомлення населенням власних інтересів. До речі, ця тенденція, продемонстрована в Придністров‘ї і Південній Осетії, свідчить, наскільки  поверховою і недалекоглядною була політика щодо цих територій Молдови і Грузії.

Олександр Палій

Фото УНІАН

УНІАН в Google News