Що робитиме Сергій Жадан, коли «стане старим маразматиком, і отримає Шевченківську премію»

Побутових талантів у мене не спостерігається. Хіба посуд мити... Створюємо збірну України серед письменників з футболу... Інтерв`ю

Нещодавно поет, прозаїк, есеїст і перекладач Сергій Жадан чи не вперше приміряв на себе амплуа ведучого масштабного кількаденного міжнародного фестивалю «Арт-Поле». Фестиваль, як відомо, - це перш за все романтика і усі її складові, а саме: намети, їжа з казанків, алкоголь, і мінімум благ цивілізацій, тому свою розмову з Сергієм я вирішила розпочати саме з побутових нюансів.

- Побутових талантів у мене не спостерігається, - одразу попереджає Жадан, - Хіба посуд мити. Мене це заспокоює і налаштовує на творчість. Зате я вмію організувати процес. Це мені від тата передалось. Якщо треба щось зробити, то мій тато завжди все організує, а сам нічого робити не буде. Ось і я офіційно безробітний вже сім років...

 І як живеться офіційному безробітному?

Життя вчить займатися різними штуками. Це як користуватись велосипедом. Якщо ти катаєшся, то мусиш хоч мінімально вміти його поремонтувати.

Що зараз пишете?

Вірші пишу. Прозу думаю восени почати писати. Після «Ворошиловграда» мені здалось, що не треба надто часто писати прозу. Поспішати нікуди, попереду - вічність. Мені не ліньки, просто, як правило, досвід показує, що кількість обов’язково позначається на якості. Краще витримати паузу. Тому пишу зараз вірші. Один із нових – це така дискусія-розмова з Маяковським. У нього є вірш про афроамериканця, який живе на Кубі, і в якого великі сумніви стосовно класової боротьби чорношкірих мешканців Куби. Це такий діалог поколінь. Я давно почав його писати. І нарешті закінчив, перебуваючи в Унежі на фестивалі, де був ведучим.

У процесі розповіді Сергій дістав із наплічника чорний стильний блокнот, у якому записав вірш. Каже, в блокноті цьому є все – телефони, прізвища, вірші… Сергій зізнався, що усе створене пише в блокнот, бо переважно це відбувається в дорозі, а потім переписує в комп’ютер. «Все по чесному – редагую, креслю... Ось картинка якась і знову вірш» - показує розворот блокнота.

А попередній блокнот був із Далай Ламою…

А він закінчився. У мене їх вдома цілий набір. Коли-небудь, коли стану старим маразматиком, і мені дадуть Шевченківську премію та звання заслуженого діяча мистецтв, - здам їх усі в літмузей.

Подейкують, восени на сцені одного з київських театрів за вашим сценарієм поставлять п’єсу…

Спектакль називатиметься «Гімн демократичної молоді», це фактично перша історія з книги «Власник кращого клубу для геїв», але ми з режисером Юрієм Одиноким розробили цей матеріал. Доповнили, додали кілька сюжетних ліній, ввели кілька персонажів, взяли шматки з «Депеш Моду», зокрема, історію про преподобного Джонсон-і-Джонсона. Прописали йому біографію. Він у нас із Австралії. У нього було травматичне дитинство, бо батьки його кинули і він жив з дідусем на кенгурячій фермі. А оскільки жити доводилось серед кенгуру, він тепер не дуже довіряє людям. Його остання спроба врятувати душу і знайти себе – це переїзд в Україну, але з цього в нього нічого не вийшло. Отакий у нас горьківський персонаж, така трагічна постать. Зайва людина, як писав Подерв’янський. Театр планує поставити усе це діло на осінь. Наразі репетирують…

А чому не у Харкові? Чи у вас із театром зле?

- У порівнянні з іншими містами - добре. У нас є харківський театральний центр, навколо якого кучкуються близько десятка, а то й більше, молодих незалежних театрів. Це така велика лабораторія, де багато всього відбувається, цікавого і не дуже. Але принаймні є якийсь рух, який має свого глядача. Щороку проходить фестиваль недержавних театрів «Курбалесія». Державні ж, стаціонарні театри, не думаю що сильно відрізняються від львівських, скажімо...

Харків – потужний центр культури, безперечно. Але крім того, що є люди, які цю культуру продукують, мають бути і інституції, які б виступали продюсерськими центрами цієї культури. З нашою міською владою працювати просто западло, а приватних структур не так багато, вони не звикли працювати з актуальними мистецькими формами.

На «Форум видавців» у Львові щось нове привезете ?

Привезу, не нове, але привезу. Ми з «Фоліо» робимо книжку вибраних оповідань «Біг Мак та інші історії», а ще одна книга, «Прощання слов’янки» - це всі мої вірші. А нове – це вже від «Клубу сімейного дозвілля». Робимо зараз антологію «Письменники про футбол», де 11 літераторів розкажуть щось про цю чоловічу гру. До презентації ми створюємо збірну України серед письменників з футболу. 16 вересня відбудеться перший матч. Збірна України гратиме проти збірної світу. За нас гратимуть Лазуткін, Ушкалов, Фоззі. Хоча хотілося б і більш старших побратимів по перу на поле витягти – Андруховича, скажімо, чи Винничука. Було б цікаво. Загалом є така ідея - наступного року зробити літературно-футбольний фестиваль. Німці б приїхали, росіяни вже погодились, і поляки або серби доєдналися б. Це були б матчі та літературні читання.

Розмовляла Божена Городницька

Фото - Тетяни Давиденко

УНІАН в Google News