Останніми днями від багатьох доводиться чути одне і те саме питання: «Так в чому конкретно прокуратура звинувачує Тимошенко?».

Генпрокуратура вважає, що Тимошенко зловживала владою та перевищила свої повноваження тим, що видала директиви, які вона видавати не мала права. Свій висновок Генпрокуратура робить, посилаючись на те, що згідно із законом України «Про Кабінет Міністрів України» і Регламентом Кабінету Міністрів України, прем’єр-міністр України не має повноважень на видачу директив. І це справді так. В цьому не важко пересвідчитися, прочитавши ці два документи.

Річ у тім, що за загальним правилом, пересічні громадяни мають право робити все, крім того, що прямо заборонено законом. Натомість посадові особи навпаки можуть здійснювати лише ті дії, які прямо передбачені законом чи іншим нормативним актом. Це стосується всіх, у тому числі і прем’єр-міністра України. 

Відео дня

Єдиними нормативним документом, який регулює підготовку директив є Указ Президента УкраїниЛеоніда Кучми №841/96 від 18 вересня 1996 року. Пунктом 7 цього Указу передбачено, що   «Директиви, вказівки, технічні завдання готуються з урахуванням позицій заінтересованих центральних органів виконавчої влади відповідним органом виконавчої влади, уповноваженим брати безпосередню участь у міжнародних консультаціях, переговорах, конференціях, сесіях органів міжнародних організацій, засіданнях міжурядових комісій та інших органів, і після погодження з Міністерством закордонних справ України затверджуються не пізніше, ніж за три дні до початку заходу відповідним органом виконавчої влади».

Далі в цьому пункті встановлюється, що: «Директиви на переговори, що стосуються особливо важливих питань двостороннього та багатостороннього співробітництва, а також укладення міжнародних договорів від імені України та від імені Уряду України, затверджуються відповідно Президентом України, Кабінетом Міністрів України».

Отже, виходячи саме з цього, Генпрокуратура робить висновок, що Тимошенко перевищила повноваження та зловживала владою, коли видала фактично доручення, але яке назвала директивами.

Саме тому прокуратура домагається в суді отримати від свідків підтвердження того, що Кабінет Міністрів України не затверджував директиви. Крім того, виходячи саме з цієї логіки, слідчі отримали висновки, в тому числі у Мін`юсті та Генпрокуратурі, що той документ, який Тимошенко вручила колишньому голові Нафтогазу Олегу Дубині, не можна вважати директивами Кабінету Міністрів. Бо якби це було оформлено у вигляді директив уряду, то тоді могло з’явитись ще і звинувачення у службовій підробці.

Інша справа, навіщо взагалі прем’єр-міністру було потрібно називати своє особисте доручення директивами. Як відомо, це пов’язано з тим, що саме директив уряду вимагав Олег Дубина від Юлії Тимошенко, коли побачив проекти договорів між Газпромом та Нафтогазом. У своїх свідченнях слідчим Генпрокуратури, які потрапили в ЗМІ, він заявив, що вимагав від прем’єр-міністра Тимошенко директив уряду.

У Тимошенко тоді не було часу, а можливо і бажання, збирати уряд і переконувати урядовців в  необхідності затвердити такі директиви. Тому вона вдалась до, м’яко кажучи, сумнівного з правової точки зору кроку і підготувала документ, який обізвала директивами. При цьому, зрозуміло, отримавши такий документ від прем’єр-міністра України, Олег Дубина зняв з себе відповідальність за підписання вкрай збиткових контрактів. У своїх показах слідчим пан Дубина заявив, що не знав, що документ, який він отримав від прем’єр-міністра Тимошенко, не є директивами уряду. Якщо він це підтвердить у суді, то це створить додаткові проблеми для Юлій Тимошенко. Бо тоді будуть підстави вважати, що Юлія Тимошенко свідомо ввела його в оману. Недарма в своїх показах вже в суді доволі близький до Тимошенко колишній міністр палива та енергетики Юрій Продан намагався представити справу так, начебто директиви Тимошенко Олегу Дубині передав саме він, а, може, і не він, а, може, Олег Дубина сам їх взяв десь на столі. Враховуючи це, можна припустити, що і Олег Дубина може змінити свої покази і повідомити, що він не пам’ятає, хто йому ті директиви дав.

Враховуючи всі ці обставини, можна також припустити, що головна лінія захисту Юлії Тимошенко будуватиметься не стільки на тому, що вона мала чи не мала права самостійно підписувати такі директиви, скільки на запереченні наявності збитків, а також на посиланнях, що вона діяла у вкрай складних умовах, а тому пішла на певні порушення. Не бачу, яким іншим способом з формальної точки зору захист Тимошенко зможе знайти виправдання її діям. 

Борис Кушнірук