Серед урядовців завівся крадій живопису?

З приміщень Кабміну зникли чотири картини Глущенка... “Ось як ми ви вивели брехунів на чисту воду”, - сказав директор музею… “Я – не любитель мистецтва, я – бюрократ!” - обурився Табачник...

В УНІАН потрапила течка з вельми цікавими документами. У Національному художньому музеї України (НХМУ) проводиться внутрішнє розслідування, яке ініціював директор музею Анатолій Мельник. Причина розслідування – з приміщень Кабінету міністрів України зникли чотири картини видатного українського імпресіоніста Миколи Глущенка.

Пропажу виявила звірка

Традиційно Нацмузей надає уряду мистецькі твори для експонування в кабінетах чи коридорах керівництва держави. Серед переданих урядовцям картин були й роботи Глущенка: «У риболовецькому колгоспі» 1952 року, «Вітрила на морі» 1951-го, «Дніпровські далі» 1937-го, «Село біля річки» 1951-го. Дві останні картини в Кабміні начебто знайшлися, проте, за оцінками експертів, яких запросив Нацмузей, вони тільки здалеку нагадують оригінали. Страхова оціночна вартість кожної картини сягає більш як півмільйона гривень.

У грудні 2009 року в Кабміні перебував 31 твір мистецтва з колекції НХМУ. Цей факт підтверджено листом до музею, підписаним директором господарсько-фінансового департаменту секретаріату Кабміну Юрієм Гурицьким.

Проте в листопаді 2010 року під час звірки, яку проводили працівники музею, в Кабміні не виявилося чотирьох названих імпресіоністських шедеврів Глущенка. Було складено «Акт звірки наявності та стану збереження творів» (від 22 листопада 2010 р.), у якому зафіксовано факт пропажі.

Акт повернення картин виявився фальшивкою

Працівник Кабміну Гурицький відмовився підписати його, заявивши, що в 2004 році Кабмін начебто повернув Нацмузею картини «У риболовецькому колгоспі» та «Вітрила на морі», а дві інші – нібито залишилися в Кабміні. Свої слова чиновник Гурицький начебто підтвердив документом, надавши музею копію «Акта про прийом музеєм картин за серпень 2004 року», підписаний працівниками музею Бєліковою і Жбанковою.

Директор Національного художнього музею України Анатолій Мельник

Проте, як стверджує директор Нацмузею Анатолій Мельник, з яким зустрівся кореспондент УНІАН, жодних картин музей від урядовців не приймав, тому він видав наказ про проведення службового розслідування. Директор зібрав своїх працівників – головного зберігача Литвинець, завідувачів відділами Бєлікову, Вівчар, Жбанкову, Демидчук-Демчук, – проте вони в один голос заявили, що ніколи такого акта «не бачили, не підписували й навіть не могли припустити думки про його існування».

Більш того, як вони гадають, цей «акт» складала особа, яка й уявлення не має про ведення загальноприйнятої музейної облікової документації. Свідченням цього є, наприклад, те, що його «підписано» від імені особи (Жбанкової), яка за своїми посадовими обов’язками не мала права брати участь у процедурі прийому-передачі творів мистецтва і взагалі на момент підписання перебувала у відрядженні. В «акті» немає деяких обов’язкових реквізитів. А інвентарні номери творів Глущенка, вказані в документації, не відповідають дійсним (59462 замість ЖС-2859, 62215 замість ЖС-1287). І ще опис картин Глущенка не відповідає самим роботам.

Водночас працівникам музею, які ретельно вивчили «акт передачі» від Гурицького, він дещо нагадав... Цей документ за своєю формою, змістом, специфікою був дуже схожий на «Акт прийому на тимчасове збереження» від 23 серпня 2003 року, укладений між одним відомим урядовцем та НХМУ про прийом на тимчасове збереження музеєм двох творів мистецтва Сергія Світославського з приватної колекції чиновника для експонування на виставці.

І в «акті» начебто про передачу картин Глущенка музею описано саме твори Світославського. Наприклад, картина цього художника «Вечірній пейзаж» на момент прийому передачі була оформлена в раму й під скло, на відміну від твору Глущенка «Вітрила на морі», який ніколи не експонувався під склом.

З цього всього працівники музею зробили висновок, що «акт про передачу картин Глущенка» – підробка. Директор музею звернувся до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНІСЕ) для проведення експертизи акта. Висновок експерта повністю підтвердив припущення працівників музею. Установлено, що печатка НХМУ, підпис директора, а також підписи посадових осіб музею нанесено на «акт» про повернення картин «шляхом монтажу з використанням копіювально-розмножувальної техніки». Цим же висновком експерта встановлено, що відтиск печатки й копії підписів бралися з акта прийому на тимчасове зберігання картин Світославського від їх власника.

Працівники музею підозрюють, що картини зникли давно (до кінця 2004 року), а акт про повернення було виготовлено після проведення звірки восени 2010 року.

Тим більше, що оригінала «акта» передачі картин Глущенка музею пан Гурицький так і не надав.

«А звідки ви дізналися про зникнення картин?»

Директор господарсько-фінансового департаменту Кабміну Юрій Гурицький

Ми зателефонували до пана Гурицького. Він дуже здивувався такому дзвінку, мовляв, а звідки ви про все це дізналися. Я сказала, що нас цікавлять, куди поділися твори Глущенка, бо в Нацмузеї кажуть, що вони десь «загубилися» в Кабміні. Пан Гурицький заявив, що наша інформація недостовірна, проте трішки подумавши зазначив, що вони «завтра-після повернуть їх музею».

Наполягаю на зустрічі з Гурицьким, прошу показати картини. Коли ми зустрілися, він попросив підлеглих продемонструвати мені «Вітрила на морі» і «У риболовецькому колгоспі», які начебто збираються таки повернути музею. Мене відвели в підвал, де я їх навіть сфотографувала на мобільний телефон. Не знаю, чи це справді Глущенко, але дивно, що такі дорогі картини зберігаються в звичайнісінькому підвалі…

Я поцікавилася в пана Гурицького про той фальшивий «акт» передачі й попросила показати оригінал. Проте пан Гурицький сказав, що зробити цього не може.

– Чому?

– Бо не можу…

І потім щось почав розповідати про страшенний брак кадрів.

– А навіщо ви одні й ті самі картини передаєте вже вдруге? – запитую.

– Ну, ми були вже їх передали музею, а він повернув нам їх назад…

Вітрила на морі (?) У риболовецькому колгоспі (?)

Зателефонувала до директора музею Мельника, він тільки посміявся, зазначивши: «Ось як ми вивели брехунів на чисту воду».

Очевидно, це справа прокуратури – з’ясувати, що відбулося з картинами. Та якщо оригінали картин таки повернуться до музею, ми це вважатимемо й нашою заслугою. Але це стосується лише двох робіт. З двома іншими творами («Село біля річки», й «Дніпровські далі») ситуація поки неясна. Музейники кажуть, що вони фальшиві. Одна з них висить у кабінеті Володимира Семиноженка, який сьогодні очолює Державне агентство з питань науки, інновацій та інформації. Про другу – нічого не відомо.

Табачник більше не цікавиться мистецтвом

Президент Гільдії антикварів України Дмитро Табачник

На мистецьких виставках мені часто доводилося зустрічати шанувальника живопису Дмитра Табачника. Він сам неодноразово наголошував на своїх культурних вподобаннях. Якось у одному з коментарів УНІАН Табачник емоційно вихваляв художні достоїнства імпресіоніста Глущенка. Крім того, Табачник числився (можливо, є ним і досі) президентом Гільдії антикварів– професійної асоціації, що об`єднала основних учасників антикварного ринку країни. Своїми першорядними завданнями гільдія вважає розвиток торгівлі витворами мистецтва та сприяння в збереженні художньої спадщини...

Я зателефонувала панові Табачнику, знаному колекціонерові картин, поцікавитися, чи відомо йому щось про документ щодо експонування робіт Світославського (який ліг у основу згадуваної фальшивки). У відповідь почула… обурення, мовляв, я тут ні при чому. Він, схоже, уже знав, що журналістка УНІАН цікавилася в Кабміні зниклими картинами Глущенка.

– Я не колекціоную цього художника (Глущенка. – Авт.), - врешті сказав він.

– Я нічого не казала про Глущенка, а лише поцікавилася картинами Світославського, якого виставляли в Нацмузеї. Ще ми б хотіли побачити оригінал акта про передачу картин Глущенка, і нам у Кабміні відмовилися його показати…

– А я тут при чому? Я що, працівник Кабміну?

– Ні, ви член Кабінету Міністрів (з 2002 року по 2005-й, а також у 2006-2007-му Табачник працював віце-прем’єр-міністром з гуманітарних питань, з 2010 року – міністр освіти). Ми гадали, що ви як любитель мистецтва допоможете нам розібратися, що тут відбувається, розпізнати продемонстровані нам картини начебто Глущенка…

– Я – не любитель мистецтва, я – бюрократ.

– Досі ви ним були…

– Я – не любитель мистецтва, я – бюрократ! Я вам чітко артикулюю свою позицію.

– Дивно…

– Ви займаєтеся пліткарством, брудом разом з іншими, – заявив пан Табачник.

…Як каже російська приказка: справа ясна, що справа темна. Хто і де тут каже правду, зрозуміти важко, головне, на думку, директора музею Анатолія Мельника, аби картини знайшлися. Не можемо з цим не погодитися.

Оксана Климончук