Репліка аноніма, підписаного як «Олександра Ліщинська» в УНІАН, рубрика «Думка» 20 квітня 2011 року, є концентратом того, до яких висновків призводить некритичне сприйняття міфів по справі плівок Мельниченка. Автор нанизує міфи на міфи, пов’язує плівками різні історії різних людей, Юрія Кравченка, Валерія Малева, Юрія Дагаєва… Це маніпуляції.
Пройшов час після зникнення/вбивства Георгія Гонгадзе. Що ми знаємо по суті?
Не так і багато. У класичному кримінальному розслідуванні вбивство визнається таким, що відбулося, за наявності трупа (якщо немає трупа, немає вбивства), знаряддя злочину (щоб виключити самообмову), і мотиву злочину.
Труп, стверджують правоохоронці, є. Мама Георгія, правда, стверджує, що це труп не її сина. Зі слів слідчих відомо, що знайдені знаряддя злочину. Принципово незрозумілий мотив вбивства.
З надрукованого випливає, що генерал Олексій Пукач отримав незаконний наказ вбити Гонгадзе від генерала Юрія Кравченка, який нібито посилався на невдоволення журналістськими матеріалами. Це викликає підозру. Чому Кравченко, на сьогодні, до речі, позбавлений можливості себе захищати, раптово втратив розум, віддаючи підлеглому свідомо злочинний наказ, супроводжуючи його поясненням?
Кожен, хто припускає, що мотивом вбивства Гонгадзе є журналістська діяльність, може перечитати його матеріали в архіві «Української правди». Порівняти з іншими статтями інших журналістів, що критикували Кучму. І прийти до висновку: мотиву не було в Леоніда Кучми.
Можливо, Гонгадзе був убитий не через його журналістську діяльність? Який тоді мотив? Час від часу в цій справі виникає прізвище Володимира Литвина. При чому взагалі Литвин до справи Гонгадзе? Іноді кажуть, що він «накручував» Кучму проти Гонгадзе. Який мотив був у Литвина «накручувати», можна пояснити публічно?
Що сталося з перепохованням тіла Гонгадзе? Мотив, мета, хто наказав?
У такому контексті існують плівки Мельниченка. Це лише одна з обставин, яку слід розслідувати. Майор в УНІАН 23 лютого 2011 року припустив, що Гонгадзе «вбили під плівки». Якщо це так, то кому їх він давав прослуховувати?
Крім того, суспільна небезпечність дій колишнього правоохоронця полягає в тому, що ми як суспільство дозволити цій людині маніпулювати собою за допомогою плівок. Адже що вимагало б зріле громадянське суспільство від майора? Чи не того, щоб плівки були оприлюднені всі й відразу, а не вибірково?
Я, В`ячеслав Піховшек, публічно стверджую, що серед п`яти опублікованих нібито моїх розмов з Леонідом Даниловичем сайтом «5 елемент» колишнього майора КДБ Швеця, відомого під псевдонімом «Петро Лютий», з яким співпрацював Мельниченко, є сфальсифікованими. Хто і навіщо сфальсифікував ці розмови, мені невідомо.
Чи є плівки Мельниченка достовірним доказом у справі? Він каже, що фіксував обставини злочину і таким чином діяв у ситуації необхідності. Якою необхідністю пояснюється розголошення майором і його посправниками державних таємниць України? Наприклад, даних про прослуховування Службою безпеки України іноземних посольств – Іспанії і Туреччини? Справи «Кольчуги», яку начебто продали Саддаму Хусейну? Необхідністю майора в грошах?
Чи не підпадають ці дії майора Мельниченка під ознаку державної зради? Діяв він сам у чи у складі злочинної групи? Чи проходять у справі Мельниченка прізвища «Савченко», «Болданюк», «Цвіль» - і в якій якості?
Поки в Україні не завершено розслідування всіх минулих резонансних справ, не відбулися суди у цих справах, а вироки судів не набули законної сили, ми залишаємося суспільством, яким легко маніпулювати. Доведеним можна вважати хіба що інсценування підриву штабу «Нашої України» на замовлення Бориса Березовського задля радикалізації у 2004 році суспільної атмосфери. Безпосередні виконавці злочину встановлені, дали свідчення, засуджені.
Але ми не знаємо багато чого. Ми не знаємо, чому на початку 2004 року за участю Давида Жванії і Романа Безсмертного зник у Києві кандидат у президенти Росії Іван Рибкін. Ніхто не відповів за брехню з приводу російського спецназу в Києві в листопаді 2004 року. Не було суду з приводу скандальних свідоцтв Володимира Боровка, помічника Юлії Тимошенко, який звинуватив її в спробі створення штучного компромату на вищих посадових осіб держави. Ми не знаємо реальних обставин так званого «отруєння Віктора Ющенка». І, нарешті, мене турбує мовчання Генпрокуратури з розслідування обставин девальвації гривні у 2008-му, сфальсифікованої «епідемії грипу» восени 2009 року, і СБУ - з приводу фальшивих векселів «Нафтогазу України», якими кампанія «Єдині енергетичні системи України» заплатила російському Міноборони.
Якщо ми не хочемо залишатися суспільством, яким більше ніж легко маніпулювати за допомогою спецоперацій, кожен з цих епізодів повинен бути розслідуваний. А ось відсутність таких розслідувань неодмінно призведе до іншого: до зміцнення впевненості ляльководів, що таким суспільством можна маніпулювати довго і успішно. І ніхто не може бути впевнений, що наступного разу суспільство «не поведеться» на повідомлення, що по тому чи іншому кандидату стріляли із гранатомета, не влучили, а потім на місці події не знайшли нічого, навіть дитячої рогатки.
В’ячеслав Піховшек
