Політичні репресії на тлі дивовижних ігрищ навколо Тимошенко

На тлі безпрецедентних за часи незалежності політичних репресій театром абсурду виглядає метушня прокурорів навколо Тимошенко... Вона недоторканна... Путін до кінця не вірив, що на виборах переможе Янукович...

На тлі безпрецедентних за часи української незалежності політичних репресій театром абсурду виглядає метушня прокурорів навколо Тимошенко...

Юлія Тимошенко виходить з автомобіля біля будівлі ГПУ

Порушена проти неї кримінальна справа виглядає радше намаганням сприяти зростанню її рейтингу, а не зашкодити їй.

І хоча формальні ознаки нецільового використання “кіотських” коштів є, але схоже, безпосередньо для Юлії Тимошенко це не матиме жодних наслідків. Ця справа навіть за формальними ознаками не має судової перспективи. Відсутність доказів особистої вигоди Тимошенко робить цю справу просто безглуздою.

Водночас Генеральна прокуратура вперто не порушує кримінальну справу щодо порушень українського законодавства при підписанні у 2009 році газових угод, хоча навіть формальних підстав для цього більше ніж достатньо. Можна, скажімо, згадати про перевищення повноважень з боку Тимошенко, коли вона одноосібно підписувала директиви на ведення газових переговорів. До речі, підписані газові угоди суперечать цим директивам, що теж мало б викликати певні питання у слідчих. Уже не кажу про обсяги державних збитків від тих угод.

Ігор Діденко під час розгляду апеляції на рішення Печерського суду про його арешт

Але ще більше збиває з пантелику ситуація навколо кримінальної справи щодо незаконного заволодіння чужим майном, пов’язаної з газом “РосУкрЕнерго”. Тимошенко ще досі не запрошували навіть як свідка. І це при тому, що Діденко та Макаренко, які причетні до, м’яко кажучи, дуже сумнівних оборудок з цим газом, уже півроку як заарештовані, а сама пані Тимошенко неодноразово наполягала на тому, що особисто давала розпорядження розмитнити той газ. Ну скажіть, чи не виглядає це дивним?

Так ось, на моє переконання, це не те що не дивно, а навпаки – цілком закономірно.

Не зрозумівши всіх особливостей цієї справи, важко знайти логічне пояснення багатьом рухам навколо Тимошенко дуже різних осіб як в Україні, так і за її межами.

Демонстрація корупційних метастаз політичних еліт Росії та України

Отже, є сенс спочатку трохи нагадати історію РУЕ.

Ця компанія була зареєстрована у Швейцарії 22 липня 2004 року.

А вже 29 липня 2004 року в центральному офісі РАТ "Газпром" був підписаний пакет документів, відповідно до яких основною діяльністю цієї компанії стане транспортування газу, що купується в Туркменистані, для українського ринку.

Ця фірма була спадкоємицею корупційних оборудок з поставками газу в Україну, які здійснювали спочатку міжнародна корпорація “Ітера” спільно з ЄЕСУ на чолі з пані Тимошенко, а потім Eural TG. Діяльність усіх цих фірм була вкрай корумпована і лише демонструвала та продовжує демонструвати рівень корупційних метастаз, якими оповиті політичні еліти Росії та України.

Як з’ясувалось лише у 2006 році, співвласниками РУЕ є Газпром, якому належить 50% акцій, і ще 50% належить CentraGas Holding AG, бенефіціарами якої є українські бізнесмени Фірташ (90% акцій) і Фурсін (10% акцій). Водночас є великі сумніви, що маловідомі провінційні бізнесмени є реальними власниками всіх 50 відсотків компанії, через яку проходить мільярди доларів США. При цьому небезпідставно, як на мене, у причетності до цієї компанії неодноразово пов’язували Могилевича, якого в США вважають одним із найвпливовіших російських мафіозі.

Свого часу втор цих рядків докладно описував діяльність усіх цих фірм на газовому ринку, тому немає сенсу повторюватись (див. посилання 1, посилання 2).

Прелюдія спецоперації

Для нас важливіше зараз розібратися ось із чим.

Станом на 31 грудня 2008 року виникла ситуація, коли Газпром та Нафтогаз не змогли узгодити щорічну угоду про умови постачання в Україну та транзиту російського газу. Це призвело до повного припинення Газпромом поставок газу в Україну та транспортування його по Україні. Цим поставили в скрутне становище не тільки Україну, а й більшість контрагентів Газпрому в Європі.

Важливо згадати, що подіям початку січня 2009 року передувало підписання Меморандуму між урядом Російської Федерації та Кабінетом міністрів України про співпрацю в газовій сфері від 2 жовтня 2008 року. У цьому меморандумі були зафіксовані домовленості про те, що при виконанні українською стороною своїх зобов`язань щодо розрахунків за поставлений українським споживачам природний газ з 1 січня 2009 року будуть встановлені прямі довгострокові відносини між ВАТ "Газпром" і НАК "Нафтогаз України" про постачання газу в обсягах, які забезпечать його баланс для повного задоволення потреб українських споживачів без посередників. Також меморандум передбачав поетапний перехід протягом трьох років до ринкових економічно обґрунтованих і взаємопогоджених цін на російський природний газ для споживачів України й тарифів на його транзит через територію України.

Але, як стало зрозуміло згодом, Росія аж ніяк не збиралася виконувати ці домовленості. Більш того, протягом листопада – грудня 2008 року російські емісари активно їздили по європейських державах, повідомляючи що Україна зриває всі домовленості, тому Європі слід готуватися до проблем, у яких винна саме Україна.

Незважаючи на повне погашення 30 грудня заборгованості Нафтогазу перед Газпромом, Росія, точно діючи за попередньо визначеним планом, почала припинення поставок та транзит газу територією України.

Спецоперація: пограбування та дискредитація України

Юлія Тимошенко і Володимир Путін

Й ось 17 січня пані Тимошенко відбуває на переговори в Москву, а вже 18 січня повідомляється про підписання відверто кабальних угод про закупівлю й транспортування газу. А ще через пару днів стає відомо, що тоді ж були підписані угоди про викуп права вимоги щодо заборгованості РУЕ перед Газпромом та начебто переходу прав власності на 11 млрд. куб. м газу від РУЕ до Нафтогазу за ціною 153,9 дол. за тис кубів. Саме придбання цього газу за низькими цінами давало змогу Нафтогазу отримати газ у 2009 році на умовах європейських споживачів Газпрому. У результаті проведеної спецоперації Росія не тільки пов’язала Україну вкрай збитковим для неї газовими угодами, а й змогла переконати європейські країни, що без розбудови транзиту газу в західно- та центральноєвропейські країни в обхід України їм не обійтись. Зрозуміло, платити за цю розбудову Європа має переважно з власної кишені.

Чи був зацікавлений Газпром?

Після повернення до Києва пані Тимошенко пояснювала викуп заборгованості РУЕ й перехід прав власності на газ від нього до Нафтогазу тим, що це була вимога Газпрому. Мовляв, шахраї з РУЕ (читай Фірташ) заборгували гроші за цей газ росіянам, і тому Газпром погоджувався підписати газові угоди лише за умови продажу цієї заборгованості Нафтогазу.

Потім цю тезу неодноразово повторювали деякі українські ЗМІ.

Але спробуємо розібратися, наскільки це твердження пані Тимошенко відповідає дійсності.

Упадає в око те, що незважаючи на оприлюднення багатьох документів, пов’язаних з газовими угодами, так ніхто й не показав нам ті 6 угод між Газпромом та РУЕ, права вимоги за якими викупив Нафтогаз. На моє глибоке переконання, нам їх не показали, бо з’ясувалось би, що РУЕ взагалі не мала прострочених зобов’язань перед Газпромом, і жодних штрафних санкцій там теж не було, або вони мали символічний характер.

Нагадаю, що РУЕ – це компанія, яка лише номінально на 50 відсотків належить Газпрому. А фактично вона майже повністю підконтрольна ефесбешному угрупованню Путіна, яке реально контролює Газпром. Це одна з тих компаній, яка покликана входити на ринки інших країн та робити місцевим чиновникам пропозиції, від яких тим дуже важко відмовитись. Непрозорий характер діяльності таких фірм дає їм можливість здійснювати ті оборудки, які публічний Газпром не може собі дозволити. Тому зрозуміло, що в угодах між Газпромом та РУЕ не могло бути умов, які передбачали якісь жорсткі фінансові обмеження та санкції. Умови цих контрактів все ж таки не унтер-офіцерська вдовиця писала. Слід, правда, зазначити, що за повного контролю за оперативною та стратегічною діяльністю таких фірм, там можуть бути присутні (прямо чи опосередковано) особи, котрі, крім зобов’язань перед ефесбешним угрупованням, мають і певні права. Ці права регулюються статутними процедурами, які дозволяють їм захищати власні інтереси.

Але для нас у цьому випадку важливо зрозуміти, що в РУЕ не могло бути прострочених зобов’язань за газовим контрактом з Газпромом ще з інших, доволі прозаїчних причин. Річ у тім, що 11 млрд. кубометрів, які перебували в українських газових сховищах, мали бути спрямовані в зимовий період початку 2009 року в Польщу, Угорщину та деякі інші європейські країни. Як Газпром, знаючи, що цей газ має бути поставлений у європейські країни взимку 2009 року, міг вимагати від РУЕ гроші, розуміючи, що той зможе їх віддати лише після здійснення поставок? Зрозуміло, що такого не могло бути, і такого не було.

Нам, проте, можуть сказати, що, можливо, Газпрому так були потрібні ці 1,7 млрд. доларів, що він готовий був продати права вимоги за цими контрактами будь-кому. Але річ у тім, що при продажу прав за цими контрактами Нафтогазу він теж живих грошей не отримав. Як відомо, де-факто було проведено взаємозалік. Нафтогаз купив права вимоги за контрактами між Газпромом та РУЕ за 1, 7 млрд. дол.арів в той же день отримав ці гроші назад у вигляді оплати за транзит російського газу у 2009 році.

Крім того, є елементарний здоровий глузд. РУЕ мав поставити в першому кварталі 2009 року ці 11 млрд. кубів газу в європейські країни (тоді ціни на газ були ще доволі високими) й отримати за них близько 300 доларів за тисячу кубометрів. Зрозуміло, це не 450 доларів за тисячу кубів, як сторгувалися Тимошенко з Путіним за рахунок України, але все ж таки й не 153,9 доларів, за які ці 11 млрд. кубометрів газу перейшли у власність Нафтогазу. Уявити, що Газпром так хотів закрити ці контракти з РУЕ, що не міг почекати декілька місяців і готовий був недоотримати щонайменше ще половину від 1,7 млрд. доларів, на які мав претендувати після продажу цього газу європейцям, дуже важко.

Отже, заяви, що саме за ініціативою Газпрому відбувся перехід прав вимоги за його контрактами з РУЕ на користь Нафтогазу, м’яко кажучи, дуже далекі від істини.

Головна політична перемога Тимошенко

Тоді виникає запитання: а навіщо пані Тимошенко потрібно було викупити ці права вимоги, а потім і відібрати газ, що перебував на балансі РУЕ?

По-перше, без цих 11 млрд. кубів Нафтогаз просто не зміг би пережити опалювальний сезон 2008-2009 рр. У нього в газосховищах було лише 4 млрд. куб. м свого газу і ще 8 млрд. – який належав Укргазенерго (СП Нафтогазу та РУЕ). Це наводить на думку, що доля цього газу була вирішена задовго до подій початку січня 2009 року. Пані Тимошенко знала, що відбиратиме цей газ узимку в РУЕ, тому урядом не було здійснено заходів, які мали забезпечити закачування газу в сховища ще у весняно-літній період 2008 року. Тоді ще, до речі, про фінансову кризу не говорили, і особливих проблем з коштами в уряду не було.

Тимошенко, Путін

Коли були досягнуті ці домовленості, можемо лише припускати. Можливо, це було ще наприкінці зими чи навесні 2008 року під час неодноразових утаємничених переговорів Тимошенко з паном Путіним. А може, усі остаточні домовленості були досягнуті в серпні 2008 року, коли прем’єр-міністр України Тимошенко виїхала на два тижні за межі України, за офіційною версією, на відпочинок у невідомому напрямку. Не знаю, тому не берусь стверджувати... Але те, що про все було домовлено ще задовго до початку опалювального сезону, сумнівів не викликає.

Виникає також питання: а навіщо пані Тимошенко потрібно було забрати саме цей газ у РУЕ і чи не можна було забезпечити газовий баланс Нафтогазу не в такий скандальний спосіб? Імовірно, що можна, але для Тимошенко було важливо публічно відібрати газ у РУЕ й тим самим показати всім українським олігархічним елітам, на кого насправді зробив ставку правитель Росії. Саме в цьому була головна політична мета всіх газових угод Тимошенко з Путіним і саме в цьому більшість політичних оглядачів у січні-лютому 2009 року бачили політичну перемогу Тимошенко.

Усе було вирішено до 18 січня 2009 року

Оточення пані Тимошенко та дехто з її щирих прихильників, урешті-решт визнавши, що газові угоди про закупівлю й транзит газу є просто жахливими для України, намагаються всіх переконувати, що це сталось у результаті дій Ющенка та групи Фірташа, які заважали Тимошенко, а також унаслідок тиску Газпрому і європейських країн, що опинились в січні 2009 року без газу. А сама пані Тимошенко, проявивши нечувану витримку, під час переговорів 18 січня 2008 року з Путіним зробила для України все, що могла...

Пам’ятаю, як напередодні московських переговорів, 17 січня 2008 року дивився передачу «Свобода слова» на телеканалі “Інтер”, у якій узяли участь перший віце-прем`єр Олександр Турчинов та Дмитро Фірташ. Пані Тимошенко ще летить у Москву, а Турчинов у студії робить дуже важливу заяву: "Я можу дати довідку і пану Фірташу, і в першу чергу телеглядачам. Коли ви говорити про газ "РосУкрЕнерго" – менше 10 млрд. залишилось вашого газу. Поки що вашого, в усякому разі".

Як бачимо, по-перше, пан Турчинов сказав неправду. Насправді, у РУЕ було в газових сховищах таки 11 млрд. кубометрів газу. По-друге, і це головне, він ще до переговорів 18 січня точно знав, що доля цього газу РУЕ вже вирішена.

Сковані одним ланцюгом

Підписавши всі угоди, пов’язані з придбанням права вимоги за контрактами між Газпромом та РУЕ, Нафтогаз зіштовхнувся с очевидною юридичною проблемою. Одна справа викупити права вимоги за контрактами Газпрому с РУЕ, зовсім інша – отримати 11 млрд. кубів собі на баланс. Для цього потрібно підписати акт прийому – передачі цього газу з балансу РУЕ на баланс Нафтогазу. І тут з’ясувалося, що є проблема прав міноритарних власників РУЕ, які не збиралися давати згоду на таку оборудку. А враховуючи контроль з боку Ющенка та Хорошковського за всіма рухами Тимошенко, Нафтогаз, не маючи відповідних документів, не міг прийняти собі на баланс цей газ, який до того ж був на той час не розмитнений.

Аби розв’язати цю проблему, формально 20 січня 2009 року, але, як стверджувалось тоді в ЗМІ, насправді на початку лютого, Газпром та Нафтогаз підписали відразу два типові договори. Згідно з одним із них Нафтогаз у рамках експортної операції продав Газпрому 11 мільярдів кубометрів газу вартістю 1,7 мільярдів доларів. За другим договором, того ж дня Газпром уже у рамках операції з імпорту продав той самий обсяг газу за тією ж ціною назад "Нафтогазу України".

Не потрібно бути фахівцем у галузі права, аби зрозуміти, що це удавані угоди, покликані приховати відчуження газу РУЕ й дати підстави для його розмитнення.

Тоді пан Хорошковський, який очолював Держмитслужбу, заявив, що це незаконна оборудка, і відмовився розмитнити цей газ. Після чого він був звинувачений Тимошенко в усіх гріхах, навіть у зайвому стеженні за власною зовнішністю, і був змушений піти з посади. Уже після того на його місце було призначено пана Макаренка, якого інакше як “патріотом” пані Тимошенко зараз і не називає. Саме він, цілком усвідомлюючи, що робить, дав доручення розмитнити ці 11 млрд. куб газу.

Зрозуміло, що удавані угоди, підписані між Газпромом та Нафтогазом, мають характер відвертого шахрайства з метою заволодіння чужим майном. При чому шахрайством вони вважатимуться, що в Україні, що в Росії, що будь-якій інші державі світу.

Не може не виникнути запитання, навіщо ж пан Путін дав добро Газпрому на всі ці оборудки з газом РУЕ?

Тимошенко, Путін. Фото АР

Відповідь на нього – у повній упевненості не тільки Путіна, а й більшості українських та російських політиків і експертів, що президентські вибори 2009 року виграє Тимошенко. І домовляється пан Путін про все з майбутнім президентом України. Усі ці домовленості щодо відбирання газу в РУЕ мали бути підтвердженням повної взаємної довіри між паном Путіним та Тимошенко. Практично до кінця 2009 року Януковича в Москві підкреслено ігнорували...

Упевненість у перемозі Тимошенко, як бачимо, стала її рідкісним стратегічним успіхом, бо вона зробила Путіна і Газпром своїми заручниками.

Поява зараз пані Тимошенко у слідчого, тим більше в суді, у кримінальній справі, в якій проходять як обвинувачувані Діденко та Макаренко, може перетворитися в гучний міжнародний скандал. Уявіть собі, що Тимошенко в показах слідству, чи тим більше публічно в суді, визнає, що всі оборудки з газом РУЕ здійснювалися за безпосередньою домовленістю між нею та паном Путіним. У чому не сумніваються ані прихильники, ані критики Юлії Володимирівни. Тобто Путін знав і розумів, що здійснюється шахрайство, але, незважаючи на це, давав відповідні доручення Газпрому. Для Путіна це куди гірше, ніж звинувачення на його адресу у зв’язку з вибухами будинків у Москві та у привласненні через довірених осіб майна ЮКОСу.

У цьому вже мало хто сумнівається в Росії, тим більше за її межами. Але це все ще потрібно довести. Якщо ж в українському суді буде визнано, що здійснювалося шахрайство за прямими вказівками Путіна, то це вже буде вважатися доведеним фактом. А це, у свою чергу, означатиме, що пан Путін стає особою, яка може робити в Росії все, що йому заманеться, але за її межами, буде персоною, щонайменше, не дуже бажаною.

До речі, саме через загрозу згадування в будь-якому суді ролі Газпрому в здійснені шахрайства з газом РУЕ на Тимошенко був здійснений тиск із Москви. Після чого Нафтогаз відкликав наприкінці 2009 року зі Стокгольмського суду всі згадування про домовленості й схеми з Газпромом щодо відбирання газу в РУЕ. Чим зробив неминучою судову поразку Нафтогазу.

Заспокойтесь, пані Тимошенко недоторканна

Юлія Тимошенко потискує руки своїм прихильникам біля будівлі ГПУ

Пов’язаність пані Тимошенко з паном Путіним, як мінімум, оборудкою з газом РУЕ, дає відповідь на запитання, чому її ще досі не запрошували до слідчого в цій кримінальній справі. Більш того, майже на сто відсотків впевнений, що й не запросять. І суду над Діденком та Макаренком не буде. Те, що вони зараз сидять у СІЗО, є тією формою покарання, яке їм призначили за участь у оборудці відверто кримінального штибу. Після того, скоріше за все, їх випустять на підписку про невиїзд. Справа в суд під жодним приводом не передаватиметься, а потім, найімовірніше за все, ці два «патріоти» стануть народними депутатами за списком, який очолюватиме Тимошенко.

Що ж до самої пані Тимошенко, то, враховуючи її особисті стосунки з Путіним, можемо виключити можливість затримання її в Україні, уже не кажу про оголошення обвинувального вироку суду в будь-якій кримінальній справі. Тобто затримати можуть, наприклад, задля підвищення рейтингу, але це тільки за її власною домовленістю, причому, як самі розумієте, не в Києві, а Москві. Правда, сподіваюся, що такого подарунку їй у Києві не зроблять. Хоча, як показує клоунада з її щоденними викликами в Генпрокуратуру та піаром, який їй роблять, ідіотів, до того ж залежних від російських керманичів, у сьогоднішній українській владі не менше, ніж у попередній.

Борис Кушнірук