Ярослав Качинський: Точно знаю, що диспетчери в Смоленську дезінформували пілотів

Змушений вважати, що катастрофа літака не була трагічним випадком... Диспетчер аеродрому консультувався з кимось із Москви... Інтерв`ю

Змушений вважати, що катастрофа літака не була трагічним випадком... Диспетчер аеродрому консультувався з кимось із Москви...

10 грудня минає восьмий місяць від дня Смоленської авіакатастрофи, яка забрала життя 96 польських громадян, у тому числі Президента Польщі Леха Качинського. Про розслідування причин та обставити трагедії, а також про польсько-російські й польсько-українські відносини УНІАН розповів рідний брат загиблого Президента, колишній прем`єр-міністр країни та лідер найпопулярнішої в Польщі опозиційної партії «Право і справедливість» (PIS) Ярослав Качинський.

Пане Ярославе, минуло майже вісім місяців після Смоленської катастрофи. Чи є щось нове в розслідуванні її причин? Що врешті-решт призвело до аварії?

Я можу робити висновки переважно на основі загальнодоступної інформації, з якої для мене одна річ цілковито очевидна: диспетчери Смоленського літовища інформували пілотів літака про те, що він був на правильному курсі, а насправді він не був. Це я знаю точно. Чи це було результатом бардаку чи цілеспрямованих дій? Не приховую, що насправді мені дуже важко уявити, як це могло стати результатом лише бардаку чи технічної несправності. Те, що диспетчери інформували екіпаж про правильний курс, за великим рахунком відомо ще з літа, коли були оприлюднені записи з „чорних скриньок” - направді літак лише на півсекунди був на правильному курсі… Можливо, якби вони летіли на більш сучасному літаку, котрий може блискавично набирати висоту, у них був би ще шанс, якого не мав ТУ-154.

Вважаю скандалом те, що польські власті не добилися спільного проведення слідства, відповідно до польсько-російського договору від 1993 року. Очевидним теж є те, що політ був військовий – на усій документації польоту стоїть буква „М”, яка означає military (військовий). При застосуванні військових процедур диспетчер літовища визначає, чи можна літаку йти на посадку чи ні. Диспетчер Смоленського аеродрому дав згоду. Знаю також, що він консультувався з кимось із Москви. Ці факти установлені під час слідства, і все це не виглядає дуже добре.

Загалом назвати “скандалом” позицію польських властей у цій ситуації означає висловитися дуже м’яко....

Ви схильні більше вірити в спеціально організований замах чи трагічний збіг обставин?

На самому початку я був переконаний, що це трагічний збіг обставин, але зараз маю все менше підстав у це вірити. На основі знань, які маю на сьогодні, змушений вважати, що це не був трагічний випадок.

Якщо замах, то хто його організував? Росіяни?

Це справа, яку треба дослідити.

За неофіційними даними, Міждержавний авіаційний комітет у своєму проекті рапорту, який передав польським властям у жовтні, поклав основну провину на пілотів, які наважилися посадити літак в умовах сильного туману. На вашу думку, польська комісія, яка зараз аналізує цей рапорт, затвердить його в такому вигляді?

Думаю, що в них будуть зауваження, але покладання вини за аварію на пілотів є цілковито відірваною від реальності версією. Пілоти отримали згоду на посадку, їх інформували, що вони на правильному курсі, а це нормальною мовою означає, що вони потрапляють на початок злітно-посадочної смуги. У чому їхня вина? Навіть якщо припустити, що не було замаху, за катастрофу винні диспетчери й ті особи в Москві, котрі вирішили дати згоду на посадку, незважаючи на таку погану погоду. Вони мали закрити літовище й не дозволити посадку. Це нормальна практика. Моєму братові й мені так само неодноразово відмовляли в посадці через погану погоду. У мене навіть був випадок, коли під час останньої виборчої кампанії нам відмовили в посадці на двох літовищах, і ми змогли приземлитися лише на третьому.

Представник Польщі в Міждержавному авіаційному комітеті Едмунт Кліх справляє враження чи не єдиної офіційної особи, яка критично оцінює російське слідство. Він також сказав, що не поставить свого підпису під рапортом МАК, якщо не будуть враховані його зауваження. Польська комісія, яку очолює міністр внутрішніх справ Єжи Міллер, може проігнорувати його застереження?

Комісія Міллера діє в рамках інтересів уряду, для якого визнання вини росіян за катастрофу було б величезною компрометацією. Глава польського уряду Дональд Туск повинен був не погоджуватися на публічне прийняття висловлювань співчуття від прем’єр-міністра Володимира Путіна на злітно-посадочній смузі в Смоленську. Мені теж пропонували, але я відмовився. Він мав ставити вимоги, бо справа катастрофи викликала багато запитань.

Дивно, з якою швидкістю було забрано тіла жертв катастрофи з місця падіння літака. Особливо зважаючи на млявість у інших справах. Коли я туди добрався пізнім вечором, там були лише три тіла, серед яких і мого брата. Розтини тіл, з яких можна було багато довідатися, проводилися без участі польських експертів. Моєму братові, у якого були відірвані рука й ноги, доклали одну з ніг, яка належала іншій людині. Це було очевидно, оскільки вона була у військовій формі та належала одному з генералів, котрий, як і мій брат, був невисокого зросту.

Це все виглядало дуже-дуже дивно. На сьогодні не повірю жодним рапортам, крім тих, які приготує міжнародна комісія експертів.

Чи отримали ви відповідь на ваш лист до керівників ЄС, НАТО, ООН та Конгресу США про створення такої комісії?

Це не був лист. Це трохи перебільшення. Ми вивчаємо можливість створення такої комісії, а останній візит до США представників „Права і справедливості” слугував прогресу в цій справі. Це точно не буде легка й швидка справа, але зараз їй дано початок. Ми домагатимемося ретельного з’ясування обставин справи, оскільки зараз за великим рахунком нічого не відомо, оскільки слідство веде зацікавлена сторона. Росіяни по суті є останніми людьми, які зацікавлені у з’ясуванні причин катастрофи, що сталася на їхній території та забрала життя Президента, якого вони точно не любили, генералів НАТО та багатьох політиків, які підтримували Грузію в конфлікті з Росією.

Коли ця комісія може бути створена та як вона працюватиме?

Це точно не справа кількох місяців. Чесно кажучи, у нас не було чіткого плану, як вона має діяти, але саме зацікавлення міжнародною спільнотою розслідуванням катастрофи стане додатковим тиском на Росію. Тим, хто захоче сховати правду, має бути щораз складніше.

Справа має бути винесена на міжнародну арену, оскільки польські власті не використали тих інструментів, які мали для з’ясування причин катастрофи. По-перше, за основу співпраці прийнято Чиказьку конвенцію, яка регулює справи цивільних, а не військових польотів. Не використано договір від 1993 року. Але навіть Чиказька конвенція давала Польщі змогу звернутися до росіян з проханням передати введення слідства. Росія могла не погодитися, але це б уже щось означало.

Глава уряду Туск сказав, що не може звернутися, оскільки це стало б свідченням недовіри до росіян. Однак виникає запитання: звідки мала б бути віра до них у ситуації, коли вони дуже крутили перед цим польотом, зокрема розділяли візити глави уряду та президента, а потім мала місце катастрофа? Де тут підстави для довіри? Буквально за день чи два до вильоту Президента в Смоленськ РФ каже, що нічого не знає про це. Додатково висуваються якісь дивні вимоги, серед яких заборона зброї працівникам польського Бюро охорони уряду, які мали зустрічати Президента на літовищі. Як охорона не може мати зброї?

Як росіяни це аргументували?

Не знаю. Знаю, що було дуже багато дивних подій, а головна – це розділення візитів прем’єра та президента. 70-річчя Катинської трагедії – настільки важлива дата в польській історії, що туди разом мали полетіти і глава держави, і глава уряду. Щороку 10 квітня в Катині відбувалися заходи в пам’ять жертв, у яких брали участь польські посадовці та родичі репресованих. З нагоди круглої дати в урочистостях для підкреслення її важливості також вирішив узяти участь Президент Польщі, який запросив також низку інших високопосадовців, котрі загинули в катастрофі. Загалом трагедія забрала життя 50% найвищої партійної еліти PIS, а я не загинув лише тому, що мусив бути при ліжку дуже хворої матері.

Російська сторона ініціювала розділення візиту?

Зараз не можу сказати, хто насправді. Кажуть, що формально це був глава російського уряду Володимир Путін, котрий подзвонив прем’єру Туску й запросив на окрему зустріч. Святим обов’язком Туска було відмовитися від цієї пропозиції та сказати, що він приїде разом з Президентом. Він цього не зробив, було розділено візити, а потім мала місце катастрофа. Ці обставини надзвичайно підозрілі. Узагалі вважаємо, що власне Туск, Броніслав Коморовський (глава Сейму на момент катастрофи), міністр оборони Богдан Кліх та глава канцелярії уряду Томаш Арабський несуть політичну відповідальність за цю катастрофу, оскільки власне їхні дії за останні роки привели до того, що вона могла статися. Технічні причини, чому розбився літак, мають бути окремо ретельно вияснені.

Ви знали особисто генерала Анджея Бласіка?

Ні. З генералів, які загинули, знав особисто лише шефа Генерального штабу Війська польського Франчішека Гонгора.

Деякі медіа активно пишуть про те, що генерал Бласік міг наказати пілотам посадили літак за будь-яких обставин. І взагалі сама його присутність в кабіні пілотів могла бути фактором, через який пілоти спробували посадити машину в таких складних умовах. Допускаєте таку можливість?

Це цілковита дурня. Ніхто з цих людей не був самогубцем. До речі, уже офіційно спростовано версію, що Бласік керував Ту-154 на момент його посадки в Смоленську. Пілотам чітко сказали, що вони можуть спробувати посадити літак. Можна ж приземлитися в умовах туману, якщо тебе правильно ведуть на посадку. З польського Як-40, який приземлився раніше, сказали, що ситуація є поганою, але можуть спробувати зійти на висоту ухвалення рішення. Вони зійшли на ті 100 метрів, де їм підтвердили правильність курсу, і тому вони пішли далі на зниження. Усе вказує на те, що пілоти були переконані: літак потрапляє на початок злітно-посадочної смуги.

Пам’ятаю, що сам, коли був прем’єром, дивувався, як кілька разів при посадці літака в умовах туману „випірнали” з нього над самими житловими будинками. Коли туман був настільки сильний, що посадка була неможлива, літовища закривалися. Те саме мало бути в Смоленську, бо умов для посадки там справді не було, й аеродром треба було закрити.

Росіяни кажуть, що боялися дипломатичного скандалу...

А катастрофи літака не боялися?

Кажуть, що розраховували на те, що пілоти не наважаться на посадку в таких складних умовах або на крайній випадок на висоті 100 метрів, коли не побачать землю, полетять на запасне літовище.

Чому тоді повторювали їм, що вони на правильному курсі? Я в силу своїх обов’язків літав кілька сотень разів і знаю, що є загальноприйняті правила: якщо диспетчер каже, що літак на правильному курсі, то він іде на посадку. Звичайно, на певному етапі пілот має побачити землю. Не знаю, чи там був такий туман, що навіть на висоті 20 метрів не було видно злітно-посадочної смуги. Але в будь-якому разі вони отримали команду про необхідність іти на друге коло, коли вже були в безнадійній ситуації (на висоті 50, а не „на висоті прийняття рішення” 100 метрів. – Авт.).

Виходить, занадто довірились диспетчерам?..

Пілоти довіряють диспетчерам. Росіяни не мають, чим себе виправдовувати, вони мали закрити літовище. Аргументація про страх дипломатичного скандалу сміху варта, коли мова йде про життя майже 100 громадян, у тому числі Президента іншої держави. Вони мали обов’язок відправити літак на запасне літовище.

До речі, зовсім недавно довідався, що найближчий до Смоленська аеродром у Вітебську з невідомих причин теж був закритий. Не знаю, що з Брянським, який теж недалеко. Ці два літовища знаходяться на відстані близько 100 кілометрів...

Чи обговорювали ви з братом конфлікт з пілотом урядового літака, який відмовився летіти в Тбілісі під час грузинсько-російської війни в серпні 2008 року? Є різні версії. Що насправді відбулося?

Ситуація була дуже проста... Було п’ятеро вже немолодих чоловіків – найстаршому 80 років (президенти Польщі, України, Естонії, Литви та глава уряду Латвії), - котрі хотіли летіти в Тбілісі. На той момент не було жодної загрози, бо закінчилися воєнні дії. Пілот не хотів летіти, бо отримав заборону з Варшави. Головною причиною було не те, як аргументував пілот (загроза для життя), а бажання глави польського уряду Дональда Туска нашкодити Леху Качинському: аби він пізніше потрапив до Тбілісі, що применшувало б його заслуги у вирішені цього конфлікту. До речі, тодішній політ мого брата до Грузії підтримав президент США Джордж Буш, який відзначив важливість його грузинської місії. Водночас пілот, який відмовив Президенту Польщі й не полетів до Тбілісі, пізніше отримав за це урядову нагороду.

Деякі медіа тодішній конфлікт переносять на Смоленськ, зауважуючи, що командир екіпажу ТУ-154, який розбився 10 квітня, Аркадіуш Протасюк був другим пілотом під час грузинського польоту. І нібито для того, аби уникнути конфлікту, ризикнув посадити літак...

По-перше, тоді справа відбулася на землі, а не в повітрі. По друге, не було жодної загрози. Виліт заблоковано виключно через політичні причини. Прошу не думати, що четверо президентів та один глава уряду є такими божевільними, що шалено хотіли летіти в місце воєнних дій. Хотіли летіти, бо знали, що це на то час нічим не загрожувало.

Протасюк же не мав чого боятися, адже пілот, який тоді відмовив, був нагороджений, а не покараний. Прошу теж пам’ятати, що спеціальний авіаполк, який обслуговує польоти найвищих польських посадовців, контролюється урядом. Президент не має жодного на нього впливу, і були випадки, коли моєму брату навіть не давали літак для вильоту.

Такий спосіб мислення насправді є абсурдним. Не кажучи вже про те, що мій брат так само не був самогубцею. Він хотів боротися за переобрання Президентом Польщі. Я розмовляв з ним за 15 хвилин до катастрофи, і він цікавився здоров’ям мами та моїм, а не жодними ідеями, як самовбивчо приземлитися в Смоленську. Це взагалі якась дурня...

Власне, є гіпотеза, що Лех Качинський міг послати Бласіка в кабіну пілотів, аби змусити їх посадити літак...

Це створюваний міф, аби звалити провину на Президента та унеможливити збереження доброї пам’яті про Леха Качинського. Мій брат був поборником незалежної та сильної Польщі, але також України, Балтійських держав, й в майбутньому – Білорусії, намагався протистояти експансії Росії та вів тверду політику Польщі в Європейському Союзі. Нинішній уряд проводить прямо протилежну політику. Не знаю, чим це зумовлено. Може, урядовці мають підстави, аби боятися Росії, яких не мав Лех Качинський. За комуністичних часів він вибився з опозиційного діяча до віце-глави профспілки „Солідарність”, а насправді керував цією першою незалежною профспілкою у Польщі, оскільки Лех Валенса – м’яко кажучи – не був до цього готовий.

Це все дуже не подобається нинішній правлячій партії. Прошу пам’ятати, що між PIS та PO насправді політична прірва – це цілковито відмінні концепції розвитку Польщі. Вони дуже бояться, що буде створено міф про Леха Качинського, та пробують після смерті його очорнити – власне, це і є джерелом усіх тих гіпотез. Вони навіть казали, що брат був під впливом алкоголю, чого, звичайно, не підтвердили результати розтину.

Узагалі проти Леха Качинського вже довгий час велася кампанія очорнення, оскільки він був для них останньою перешкодою для реалізації їхніх планів, а в Східній Європи – останньою перешкодою для експансії росіян. Це сказала моєму братові президент Литви за два дні до катастрофи.

Повторюю, моральну та політичну відповідальність за цю трагедію несе Дональд Туск та правляча партія, котра вела таку кампанію проти Леха Качинського, допустила до розділення візитів, візит Президента був цілковито не підготовлений, зменшено рівень безпеки, а юридична відповідальність „веде” в Росію.

Минуло майже 70 років від іншої авіакатастрофи, яка забрала життя глави еміграційного уряду Польщі генерала Владислава Сікорського. Чи вірите, що справжню причину Смоленської катастрофи вдасться з’ясувати раніше?

Сікорський загинув під час війни. Там точно є багато таємниць, але ексгумація не підтвердила теорій, що його вбили до авіакатастрофи. Це перше. Крім цього, більша частина документів у цій справі досі знаходиться під грифом „секретно” в англійських архівах.

Тодішній польський уряд у еміграції насправді не міг нічого зробити, навіть відкрити труну генерала. Сьогоднішня влада Польщі, якби хотіла, може набагато більше.

Не думаю, що це буде так довго тривати. Вже зараз можна багато сказати, і думаю, незабаром настане момент, коли можна буде сказати набагато більше.

ДАЛІ БУДЕ

УНІАН в Google News