Чи повинні українці святкувати день Жовтневої революції

На з’їзді, рішенням якого Україна увійшла до СРСР, було аж чотири українці... Більшовики вже в 1920 році закрили в Україні всі університети... Розмірковує колишній воїн УПА

На з’їзді, рішенням якого Україна увійшла до СРСР, було аж чотири українці... Більшовики вже в 1920 році закрили в Україні всі університети... Розмірковує колишній воїн УПА

Бути большовиком і одночасно українцем неможливо.

Відео дня

Володимир Винниченко

Був у нас час, коли на всіх, не лише партійних курсах, вишколах, не згадуючи про виші, десятки годин присвячувалося найважливішому предмету: історії партії за підручником “Краткого курса історіі ВКПб”. Нелегкий був це предмет, зокрема його четвертий розділ. Згадую про це тому, що (нинішній міністр освіти) Дмитро Табачник був аспірантом власне відділення історії партії. У його голові немає місця для іншого розуміння історії, окрім “Краткого курсу”. Це такий комуністичний таліб. І можна було б не згадувати про це, якби він не нав’язував своє мислення загалові і не жадав 7 листопада в Україні зробити державним святом.

Давайте простежимо історію Жовтневого перевороту в Росії, його наслідки для України та української державності зокрема.

Як відомо, більшовики, захопивши владу в Петрограді, оголосили декларацію, якою війну називали злочином, оголосили право народам на самовизначення та робили інші миролюбні кличі.

4(13) грудня 1917 року Володимир Ленін як голова Совнаркому Совєтської Росії оголосив Маніфест, у якому між іншим ішлося, що Совнарком РФ “визнає Народну Українську Республіку, її право зовсім відокремитись від Росії або вступити в договір з Російською Республікою” Усе, що стосується національних прав та національної незалежності українського народу, - писалося в Маніфесті, - визнається нами, Радою Народних Комісарів, зараз же, без обмежень і безумовно». (Див: В.І.Ленін, Твори, т. 26, с. 319 – 321). У лютому 1918 року в Бресті на мирній конференції з Центральними Державами і УНР Москва ще раз де-юре визнала Українську державу (УНР) в особі УЦР і зобов’язалась укласти з нею договір. Як відомо, це були лише декларації для затримки часу й накопичення збройних сил. Зміцнівши, Совнарком РФ 24 грудня 1918 року відкликав визнання УНР. Справжня ж політика щодо України була зовсім іншою, підступною і зрадницькою, завойовницькою.

Розгляньмо питання по черзі. У грудні 1917 року в Києві відбувся Всеукраїнський з’їзд Рад. Нагадаю, він пройшов з ініціативи комуністів, На з’їзд прибуло понад дві з половиною тисячі делегатів. Виявилося, що комуністи становлять усього близько 4 відсотків делегатів, тож на успіх розраховувати вони не можуть. Зрозумівши ситуацію, вони – а це близько 70 осіб, покинули з’їзд у Києві й перебралися до Харкова, де під охороною московських загонів «робочих і крестіян” та “Союза спасєнія отєчєства” провели власний з’їзд Рад. Ось на цьому з’їзді, де було аж четверо українців(!) було принято резолюцію, яка, зокрема, містила такі пункти:

– про входження до складу РФССР Донецько-Криворізького басейну і про виключення його зі складу України” (див. “Известия Юга”, 14.12.1917 р.)

– про негайне поширення на території України (УНР) усіх декретів і розпоряджень робітничо-селянського уряду федерації.

– про те, що “Україна повина становити федеративну частину Російської республіки” (див. там же).

 Ще далі пішов так званий «Всеукраїнський селянський з’їзд», що відбувся там же в січні 1918 року під головуванням знаної чекістки Євгенії Бош, який визнав: «Українська робітничо-селянська республіка входить до складу Всеросійської Федеративної Республіки» (див. “Вісник УНР”, 24.01.1918 року).

Усі ці «постанови» та «рішення» дали підстави Леніну втручатися у внутрішні справи України – УНР. Уже в грудні 1917 року рішенням Совнаркому Росії до Харкова вислано з Росії військові загони Червоної гвардії в розпорядження так званого «штабу боротьби з контрреволюцією на Півдні Росії» (зверніть увагу на назву того штабу). Цей орган очолював комісар Володимир Антонов-Овсієнко. (див. “Известия Юга”, 9.12.1917 року).

4 січня Совнарком РФ мав розроблений план наступу московських військ на Україну. Ішли вони з трьох напрямків: з Брянська і Курська під командуванням Кудринського, з Гомеля під командуванням Берзіна і з Харкова під командуванням Муравйова, а всім командував Антонов-Овсієнко (див. ЦГАКА, ф-14, оп. 1, с. 204, арк. 28).

Наведені (лише кілька) документи чітко показують, що «Жовтнева революція» в Україну була принесена на багнетах із Росії. Це була допомога жменьці російських большовиків в Україні, без якої вони не мали жодних шансів на перемогу. Кривавий Муравйов у своєму наказі писав: «Цю владу ми несемо з далекої Півночі на вістрях багнетів, і там де її встановлюємо, за будь-яку ціну підтримуємо силою цих бавгнетів». Вступивши до Київа, «робочі і крестіяни» Муравйова в розстріляли п’ять тисяч людей. Ось як і чим перемогла в Україні «Жовтнева революція! А Україна була обеззброєна політичною дурістю тодішніх наших лихо-не-державників соціалістів на чолі з Винниченком, що довело до сумнозвісних Крут.

Як бачимо Ленін перші загони Червоної армії вислав не на фронт проти німців, а проти молодої обеззброєної Української держави – УНР.

Дуже характерна в даному випадку заява делегації харківського ЦВК, яку Ленін вислав до Бреста в січні 1918 року на мирні переговори з Центральними державами та УНР. Ось вона: «Український робітничо-селянський уряд вважає Совнарком Російської Федерації, як орган радянської влади, правомочний виступати від імені всієї Російської Федерації. Делегація українського робітничо-селянського уряду діятиме в складі загальноросійської делнгації і в повній згоді з нею». (див. “Документы внешней политики СССР”. М., 1957, с. 88-89).

Про тодішні харківські «уряди» й «делегації» справделиво писали комуністи-більшовики Шахрай і Мазлак в книжці «До хвилі, що діється на Україні і з Україною» (Саратов, 1919): «Ми були об’єктивно не українською партією, а російською, тобто, власне кажучи, великоросійською».

Такими вони є і сьогодні.

Разом з військовою агресією і погромами розпочалося пограбування України переможцями «Жовтневої революції». Уже в грудні 1917 року Совнарком РФССР підрахувув, що в Україні є 500000000 (п’ятсот мільйонів пудів (приблизно 758 млн. тонн) лишків зерна (див. “Ленинский сборник”, ХVІІІ, с. 83). І почався грабіж «лишків зерна» та вивезення нашого хліба на Північ, що довело до голоду в Україні, якого не було в роки війни, хоча війна прокотилася через Україну двічі. Акцією пограбування «лишків зерна», і не лише зерна, керував сам Володимир Ленін, а виконавцем був його уповноважений Серго Орджонікідзе.

Окрім того, більшовики вже в 1920 році закрили в Україні всі університети, а було їх, якщо не помиляюся, п’ять. Україна через тринадцять літ не мала допливу людей з академічною освітою. А відкриті в 1933-1934 роках університети були вже совєцькими і готували службовців для окупаційної адміністрації, таких собі «табачників».

...1917 року відбулись дві революції - «Велика Жовтнева революція», точніше – більшовицький переворот у Росії – і березнева українська національно-визвольна. Але їхні цілі й завдання чи програми були цілком протилежні за своєю суттю та політичним спрямованням. Українська революція була спрямована на відродження української державності. Російська більшовицька – рятувала Російську імперію, іншу за формою і змістом, але імперію. Уже в наш час один з президентів США слушно зауважив, що «СССР не хоче війни, він хоче світ». З досвіду ми бачимо: Росія прагне цього всіма засобами, включаючи також завоювання. Для цієї мети сьогодні в Росії відроджується стара ідея «третього Риму» і «російського світу», апостолом якого призначено Володимира Гундяєва (патріарха Кирила).

Отже, у фундаменті, який закладав московський жовтневий переворот, не було місця для української державності. І не лише української. Тому всі свої сили Москва спрямувала на знищення Української держави – УНР, утопила її в крові та завоювала. А нам сьогодні подарувала табачників.

У РФ день “Великої Жовтневої революції” на державному рівні вже не відзначається. Замість нього святкують День національної єдності.

А чому б це й нам, українцям, не робити?

Степан Семенюк, колишній політичний референт крайового проводу ОУН, голова політичного відділу воєнної округи УПА, спеціально для УНІАН

УНІАН в Google News