Як прожити на 907 гривень у місяць: до кінця експерименту протрималась лише одна людина
Як прожити на 907 гривень у місяць: до кінця експерименту протрималась лише одна людина
17:53, 28.10.2010
6 хв.
Ще ніколи не відчував такого жалю до старих людей... Коли не їсиш - і посміхатися не хочеться... Розповіді "піддослідних"
Цієї неділі завершується експеримент, що його проводить Національний форум профспілок України (далі НФПУ). Нагадаємо, п’ятеро українських громадян погодилися на пропозицію прожити місяць на офіційний прожитковий мінімум. Це люди з різних регіонів України, різних професій, четверо з яких – з невисоким рівнем достатку. НФПУ публікує детальний звітучасників про те, як вони витрачають гроші, ми ж упродовж місяця доповнювали його своїми враженнями від спілкування з добровольцями.
З 1 жовтня прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений на рівні 907 гривень. Згідно з діючими державними стандартами, рядовий українець може дозволити собі з’їсти впродовж місяця 165 г сала, 1,290 кг яловичини, 630 г свинини, 1,140 кг птиці, трохи більше 5 кг білого хліба, 7,800 кг картоплі, близько 2 кг помідорів і огірків разом узятих, 4,920 кг фруктів і ягід. За альтернативними оцінками НФПУ прожитковий мінімум становить 2356 гривень.
Отже, 1 жовтня у кишенях п`ятьох добровольців - по 907 гривень. На місяць... Один з "піддослідних" зійшов з дистанції вже через тиждень. За п’ять днів до завершення експерименту з нього вийшов ще один учасник Сергій Чижов. Наступними "здались" наймолодші - охоронець Іван Місяць та журналістка Євгенія Суярко. Тримається поки Ганна Покотило, вчителька.
Відео дня
Сергій Чижов, голова обласного комітету конфедерації Вільних профспілок, Запоріжжя(вийшов з екперименту 26 жовтня)
ПЕРЕПРОШУЮ, КРАЇНО, Я НЕ ЗМІГ...
Експеримент мене затягнув (я азартна людина), я намагався чесно спробувати пройти цей шлях тривалістю в місяць, але не судилось. На початку експерименту була така думка, що мої розумові здібності можуть комусь допомогти знайти додаткові засоби місячної економії коштів. Але я не зміг отримати субсидію, не допомогло те, що основні продукти харчування я отримував з власних 10 соток, половинні порції та заощадження на білковій частині наїдків. Але не судилось.
Перепрошую, Країно, але я не зміг!
Іван Місяць, охоронець з Білої Церкви(вийшов з експерименту 27 жовтня)КУПИВ ШКАРПЕТКИ, ТРУСИ, ПРИЙШОВ ДОДОМУ - ТА ЗАПЛАКАВ
У середу я витратив останні вісімнадцять гривень на проїзд на роботу та на сигарети. Чесно скажу, минулого тижня пішов купити продукти. А ще купив труси, теплі шкарпетки, прийшов додому - та розплакався. Зустрівся із своєю названою мамою та мказав: “Мамо, уявив, як живуть пенсіонери. Маленька цибуля коштує п’ять гривень за кілограм. Нічого не можу купити. Люди ж так живуть десятиліттями. А вчора витратив гроші, а хліба купити вже нема за що. Сьогодні заберу свою зарплату та поїм нормально. Вже не можу. Просто не знаю, що сказати".
У мене немає заздрості до багатих людей. Я просто хотів, щоб вони були відповідальніші.
Цей місяць був важкий. Я і раніше міг жити скромно, але так як зараз ніколи. Я люблю піти потанцювати, а тепер в клуб піти не міг, потрібні кошти. Раніше міг поїхати до подруги, жінки вміють розрадити. Подруга часом дзвонить з Києва: “Ой, блін, Ванька, я так хотіла, щоб ти приїхав”. Я кажу: “Не можу”. Окрім грошей на проїзд, до дівчини треба якогось гостинця взяти. Ще ніколи я не жив у таких жорстких рамках. Ще ніколи не відчував такого жалю до старих людей.
Я просто хотів, щоб лоботряси з уряду та парламенту збагнули, як це важко жити на прожитковий мінімум.
Євгенія Суярко, журналістка з Сум (вийшла з експерименту 27 жовтня)
ЩОДЕННИКИ ТА РЕГЛАМЕНТ ПОЧАЛИ НАПРУЖУВАТИ
Мені забракло гривень 150, щоб дожити до кінця. Справа в тім, що минулого тижня Я була у відрядженні та отруїлася. Довелося купити ліки для шлунку, потім два дні була на сухарях, а потім купила курку. Після отруєння дуже захотілося їсти, бо ж два дні я нічого не їла. Закупила в супермаркеті овочі, печиво, молоко згущене. І вже вчора зрозуміла, що маю гроші лише на проїзд.
З одного боку, мені шкода, що я не дотягнула кілька днів. З іншого, щоденники та суворий регламент почали напружувати.
Ганна Покотило, вчителька, село Вовчинець, Івано-Франківська область:Я ТАК І НЕ ВІДКЛАЛА НА ЧОБОТИ. СИЛИ НЕМА
Моя мама та подруги вмовляють мене припинити експеримент.Лишилося двісті гривень, з них більше ста гривень потрібно буде заплатити за газ, та дожити. Гадаю, за газ буде небагато, я дуже економила, вмикала на половину потужності.
Я почуваюсь дуже втомленою. Мені раніше доводилося відмовляти собі, коли я взяла кредит на диван та крісла. Але навіть за умови виплати кредиту я могла дозволити собі білкову їжу та солодощі. А це не життя, це – виживання. Я перші два тижні бадьорилася. А потім довелося купити моршинську воду, бо відчуваю, що погано шлунку. Моя бабця колись казала: “Ганю, як прийдуть важкі часи, пам’ятай, є картопля та хліб”. Я згадувала цю приказку під час експерименту. Раніше, коли Вовчинці були подалі від Івано-Франківська, можна було збирати гриби. А зараз тільки дощі, такі великі ватаги йдуть до лісу по гриби, що чогось зібрати нам не вдається. Треба десь далеко їхати.
Мені радять купити у селі город, щоб самій садити картоплю. Думаю про це. Не знаю, як воно й скільки... Дуже хочеться риби.
Я коли зараз у селі бачу зажурену особу, то думаю: може, ця людина живе на прожитковий мінімум?.. Бо коли не їсиш - і посміхатися не хочеться. Працездатність падає, під час експерименту я набагато довше перевіряла зошити.
На чоботи я не відкладу. Грошей, щоб вивезти сміття, теж не вистачить. Ще й зуб розвалився. Нарощення - це цілий комплекс робіт, це до тисячі гривень коштує. Останній тиждень купила шампунь, недорогу фарбу для волосся та зубну пасту, вибачте, прокладки. Від тих видатків нікуди не дінешся. Важко так жити...
Леся Дідківська
Новини партнерів
