Як прожити на 907 гривень: підсумки другого тижня експерименту...

"Я так і не звик до дешевих сигарет. Це просто кошмар"... "Вівсянку вже не буду їсти ніколи"... "Почав погрожувати голова сільради"... "Так захотілося солодкого, що мало не зомлів"...

УНІАН уже писав про соціальний експеримент, який проводить Національний форум профспілок України (Далі НФПУ). П`ятеро українських громадян погодилися на пропозицію  НФПУпрожити місяць на офіційний прожитковий мінімум. Це люди з різних регіонів України, різних професій, четверо з яких - з невисоким рівнем достатку. НФПУ публікує докладний звіт учасниківпро те, як вони витрачають гроші, ми вирішили доповнити його своїми враженнями від спілкування з трьома добровольцями. 

З 1 жовтня прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений на рівні 907 гривень. За альтернативними оцінками НФПУ прожитковий мінімум складає 2356 гривень.  Згідно з діючими державними стандартами, пересічний українець може дозволити собі з`їсти впродовж місяця 165 г сала, 1,290 кг яловичини, 630 г свинини, 1,140 кг птиці, трохи більше 5 кг білого хліба, 7,800 кг картоплі, близько 2 кг помідорів і огірків разом узятих, 4,920 кг фруктів і ягід. 

Про те, як жили і скільки грошей витратили учасники експерименту за перший тиждень, ви можете прочитати тут.

Яким виявився другий тиждень для людей, які зобов`язалися вкласти всі свої місячні витрати в 907 гривень?

МАМІ РОБИВ ПОДАРУНОК ВЛАСНИМИ РУКАМИ. А ПОТІМ ПОПРОСИВ НА СТІЛ БІЛЬШЕ СИРУ.

Сергій Чижов, голова обласного комітету конфедерації Вільних профспілок, 48 років, Запоріжжя:

Минули два тижні експерименту. Так що швидко все закінчиться. Головна втрата цього місяця – сигарети. Я так і не звик до дешевих цигарок. Це просто кошмар. Беру їх у руки, а вони тютюном не пахнуть. На них навіть дивитися важко. Я до експерименту жив в іншому світі. Звичайно, я розумів, що є інше, більш невлаштоване життя. Але не знав, що це так важко. У мене ж раніше кожного ранку дружина робила тости і кожного тижня пекла кулеб`яку або пиріжки. Ми з членами профспілки раз на тиждень на шашлики вибиралися. Ми пікнік по-профспілковому називаємо «зборами». Я іноді з профспілкових внесків їх оплачував - ми вирішуємо проблеми в тісному колі. Проблеми у профспілок є завжди – неважливо, яка влада. Нас «мочать» весь час, і коли біло-блакитні і коли помаранчеві. 

Але, повертаючись до експерименту, якщо чесно, я живу на ці гроші й дивуюся. Ну добре – я, а якщо це жінка, у якої чоловіка немає і двоє-троє дітей, це – катастрофа!!! Я зазвичай купую товари на тиждень, а потім окрім хліба й солодощів більше нічого не купую. Дружина у мене – татарка. Без м`яса не може. Я сказав дружині:  під час експерименту вважай, що ми з тобою на різних полюсах. У нас кажу: роздільне харчування. У тебе: окремо від мене. Вона мені готує. Курку (я купив курку за 30 гривень) поділив на вісім частин, вистачить днів на десять, оскільки грудинку ще не чіпав. Дружина у мене – медик, вона каже, тобі потрібно дві з половиною тисячі калорій на день, а ти й половину не вибираєш.

У мене пройшла криза панкреатиту. Декілька днів я пив тільки воду. Офіційно субсидію на послуги оформити не виходить. Хотів змахлювати, не заплатити цього місяця. Але газовики прийшли і перевірили – доведеться платити. П`ю воду, їм каші: рисову, гречану, вівсянку. Вівсянку після експерименту вже не буду їсти ніколи.

Після кризи панкреатиту мій організм почав добре працювати, все видається в рожевому кольорі, хочеться їсти, жити і працювати.  Навіть в експерименті знаходжу позитивні сторони. Ось, наприклад, у мами сьогодні день народження, я б раніше поїхав би кудись у магазин, півдня б їй подарунок вибирав. А зараз не можна – 907 гривень - не розженешся. Так я по ночах їй подарунок робив. Я ще раніше купив їй кахлі, лиштву для ремонту кухні. В інший би час викликав майстрів для ремонту, а сам керував. А зараз сидів і сам майстрував. Довів кухню до ладу. І ось користь від експерименту: знайшов час, знайшов мотивацію. Сьогодні вранці кажу: мамо, з днем народження, приймай роботу. А вона мало не в сльози. Я говорю: мам, щоб на столі були хоч би три види сиру. Я сир дуже люблю, а сам ще за два тижні не торкався, бюджет не дозволяє. Чекаю святкового столу.

На наступні два тижні залишилося менше 250 гривень. Якщо не буде раптових проблем, то грошей вистачить. Справа в тому, що у нас у підвалі стільки консервації – ступити ніде. І якої консервації! Все, що можна уявити...

ПІСЛЯ ПОЧАТКУ ЕСПЕРИМЕНТУ МЕНІ ПОЧАВ ПОГРОЖУВАТИ ГОЛОВА СІЛЬРАДИ МИХАЙЛО НАЗАР

Ганна Покотило, вчителька української мови і літератури, сіло Вовчинець Івано-франківської області:

У мене на два тижні залишилося десь триста гривень. Але я розраховую прожити, тому що всі продукти у мене є. Квашена капуста є, крупи, картопля. Купила борошно, пектиму пиріжки з картоплею. Була одна витрата непередбачена. Я купила пшеницю в магазині,  акційну, дешеву, а вона виявилася зіпсованою, довелося викинути. Здавати не понесла, незручно якось. Тим паче, що власник магазина, кандидат у депутати в місцеві ради, незручно його якось турбувати під час передвиборчої кампанії.

Учні в школі читають усі мої інтерв`ю, які я даю під час експерименту. Стежать. А ось сільрада дуже на мене тисне. Мене показав телеканал «1+1», а там же видно, що будинок після повені покосився. Адже нам його так ніхто і не ремонтував. Так от, приходить у школу якийсь чоловік, каже, що депутат селищної ради. Я його не знаю, у нас село велике. Він говорить: тільки ще раз головою поворушиш, буде тобі дуже погано. Я йому кажу: а ви хто такий, підемо в учительську, познайомимося. Він розвернувся й пішов геть. Я дивилася у вікно - приїхав на дорогій машині. Голова сільради Михайло Назар каже: артистка, тобі треба показувати, як ти живеш?! Побіли свій грибок, а базікатимеш, дивися, щоб з тобою чого не трапилося, у нас в обладміністрації все “схвачено”. У них і справді, напевно, все “схвачено”, оскільки мене до губернатора вже стільки років не можуть на прийом записати. Це він розсердився, що я сказала, як у наших селах після повені людям не давали категорію потерпілих, щоб не платити компенсації. (Це одна зі схем розкрадання грошей на Івано-Франківщині – УНІАН). 

Як я живу? На сніданок п`ю каву, іноді – зі шматочком хліба, на який сиплю суху приправу. У школі на зміні ми з колегами можемо перекусити печивом і бутербродами, але зараз я відмовилася від цього, щоб не говорили, що мене підгодовують. Увечері, коли приходжу додому, можу картоплю посмажити, можу пюре зробити, або в мундирах її зварити. Супи можна готувати пісні, тільки потрібно, щоб усі овочі добре розварювалися, морква, картопля, цибуля. А тут ще я за три гривні опеньків на базарі купила. Буде смачний суп. Ну і на вихідні пироги пектиму. Зазвичай я для начинки сир додаю в картоплю. А зараз просто з картоплею робитиму.

Ще одна витрата – плата за газ. Вимушена все-таки тримати його включеним, тому що в будинку сиро, і моя мама весь час кашляє.

ТАК ЗАХОТІЛОСЯ СОЛОДКОГО, ЩО МАЛО НЕ ЗОМЛІВ

Іван Місяць, охоронець у приватній фірмі з міста Біла Церква:

Скажу чесно, дуже важко дотягнути до кінця місяця. Посудіть самі, плюс до витрачених раніше грошей 250 гривень заплатив за гуртожиток, 50 гривень – за ремонт взуття, 50 гривень залишив на продукти. На два тижні залишиться гривень триста. Але я живу непогано. Картопля в різних видах - моя улюблена страва. Я її смажу, варю, тушкую, навіть сам рецепт придумав: картопля запечена в гусятниці з пивом, але спочатку її замаринувати треба з пивом.

Купую курячий суповий набір за чотири гривні. Купив олію домашню нерафіновану. Ще зі мною таке буває, іноді дуже хочеться солодкого. На цукор грошей немає. І одного разу в супермаркеті я відчув такий гострий напад бажання випити чогось солодкого, що знепритомнів. Зараз теж у мене подібний випадок гострого бажання був. Знову купив солодку воду. І відразу відчув серйозне полегшення. Хтось мені сказав, що це від фізичної втоми і перенапруження.

Але у мене ось виникає питання. Я молодий і здоровий хлопець, можу перетерпіти з цим харчуванням, можу якось викрутитися. А як живуть на ці гроші люди похилого віку, яким потрібні ліки, мами з дітьми?

З того, що мені перепало як гостинець: пляшка пива. Мене пригостив друг. І ще я їздив на озеленення котеджних містечок, заробив 150 гривень, віддав гроші начальникові на зберігання, щоб не порушувати чистоту експерименту. На озелененні котеджу я пересаджував дерева. Господарі дізналися про експеримент і побалували мене французькою кухнею. Це була така витончена вермішель з м`ясом. Дуже смачно. Зараз ось сиджу на роботі, записую звіти, як що витратив. І думаю, якщо приїдуть журналісти, як передати цій владі, що ми не тварини, ми люди, які хочуть нормально жити. До експерименту всі знайомі ставляться з розумінням. А коли мене показали по телевізору, то стара подруга написала смс-ку: ти такий сексуальний, приїжджай до мене. 

МЕНІ НЕ ВИСТАЧАЄ ПОСИДЕНЬОК ІЗ ДРУЗЯМИ

Євгенія Суярко, журналістка з міста Суми:

У мене залишилося 340 гривень на два тижні. Але цього тижня я купила картоплю і сало. На картоплі й салі можна дуже добре і довго жити. Салом і суп можна засмажити, і на бутерброд покласти.

Зазвичай мій день такий. До роботи я п`ю чай з бутербродом. В обід можу перекусити піцою або в їдальні щось з`їсти, у нас це недорого. А вечерю готую вдома сама, це недовго. Професійні справи віднімають багато часу, терміново треба було потрапити на подію – довелося брати таксі. Або квиток на КВН, наприклад. Хотілося написати статтю – купувала за свої.

Я легко обходжуся без солодкого, але дуже небайдужа до м`яса. Але наше життя постійно на бігу, готувати котлети часу немає. На вихідних сходила  до бабусі, я це позначу як візит до родичів, і поїла там. Загалом на їжу мені б цих грошей сяк-так вистачало, але будь-яка робота вимагає якихось вкладань. І я не знаю, які витрати виявляться непередбаченими. Чого мені бракує? Посиденьок з друзями в барі. Такий відпочинок, це важливо для людей творчих професій. Я в бар зараз не ходжу, оскільки не можу дозволити собі більше, ніж чашку кави. А сидіти разом зі всіма і пити саму каву, сумно якось.

Від автора: Якщо порівнювати, що їли в перший тиждень суворого добровільного посту експериментатори, то можна відзначити, що хоч би троє з учасників експерименту почали помалу їсти супові курячі набори і сало. Це не м`ясо, не сир і не помідори (офіційна статистика стверджує, що все це можна купити на прожитковий мінімум), але все-таки.

В одній з книг американського політичного сатирика Крістофера Баклі є опис того, як президент США Буш-старший прагне познайомитися з простою Америкою, справжніми простими американцями. Там кумедно описується, як апарат намагається знайти дійсно простих людей, щоб дати шефові відчути пульс суспільства. Якби наші правителі читали газети і мали хоч би найменше бажання відчути цей пульс, їм було б достатньо почитати он-лайн щоденникиучасників експерименту. У лідерів, не позбавлених відповідальності (про совість я не говорю) виникло б бажання хоч щось зробити. Хоч би прибрати зі статистики перелік продуктів, нібито доступних на прожитковий мінімум.

Леся Дідковська

УНІАН в Google News