ЄС ризикує втратити Україну

Першим хибним кроком був вибір часу для прийняття резолюції Європарламенту, яка схвалила перспективу членства в ЄС для України - після президентських виборів в Україні...

Важливим чинником, який полегшував багато реформ у пострадянській Україні останніми роками, був уплив про-демократичних іноземних дійових осіб – або держав (наприклад Польщі та Канади), або ж інституцій (таких як Рада Європи і ЄС). Але вплив міжнародних акторів зараз стає дедалі більш неоднозначним.

Першим хибним кроком був вибір часу для прийняття резолюції Європейського парламенту 25 лютого 2010 року, яка схвалила перспективу членства в ЄС для України. Саме по собі це рішення поза всяким сумнівом стало кроком у правильному напрямі на тлі попередньої політики «поменше обіцянок Україні».

Але важко розуміти, чому воно було прийнято не перед, а після президентських виборів в Україні. У життєвих інтересах як країн-членів ЄС, так і його інституцій було б надіслати такий важливий сигнал українському народу та його елітам перед змаганням між прозахідною Юлею Тимошенко і проросійським Віктором Януковичем.

Якби рішення ЄС було прийняте перед першим туром виборів, скажімо, в листопаді 2009 року, воно могло реструктуризувати українські внутрішньополітичні дискусії. Це, можливо, зробило б імовірність поразки Юлії Тимошенко (яка сама собі виробила імідж найпалкішого проєвропейського політика України) на президентських виборах нижчою або навіть нульовою.

Більше того, Захід явно відіграв свою роль у легітимізації сумнівного формування нового уряду в березні 2010 року.

Здається, пан Янукович усвідомивши проблеми, пов’язані з окремими угрупованнями у Партії регіонів, спланував захоплення виконавчої гілки влади за допомогою ренегатів з інших парламентських груп.

Згідно з повідомленнями преси, за день до того, як 11 березня у Верховній Раді був затверджений уряд прем`єр-міністра Миколи Азарова, новий Президент України консультувався з послами країн «великої вісімки» щодо того, чи прийняли б вони уряд, призначений індивідуальними членами парламенту, зокрема дезертирами з інших партій, на відміну від уряду, який мав підтримку політичних блоків.

Нібито чи то більшість, чи то всі посли дали панові Януковичу «зелену вулицю» за умови, що він попросив би Конституційний Суд залагодити проблему законності. З точки зору Заходу, питання може здатися виключно судовим. Але Україна – ще не є консолідованою демократією з глибоко проникаючою владою закону.

Пізніше суд розглянув справу на користь пана Януковича. Це дивно, оскільки той самий суд у своєму рішенні від 17 вересня2008 року дотримувався протилежної точки зору і сказав, що індивідуальні члени парламенту не можуть брати участь у створенні урядової коаліції. Зважаючи на це попереднє рішення, нинішній уряд виглядає не лише нелегітимним, але й незаконним.

Гарантії з боку пана Януковича українській громадськості та західним послам, що він завжди буде слідувати рішенням суду, виглядали порожніми: у 2008 році відповідне рішення вже було прийняте, тому фактично він просив суддів переглянути свою попередню позицію.

Найбільш дивує в цій історії те, що Європейський парламент штовхає Україну саме в цьому напрямі. Або, як мінімум, чинить так в очах українського суспільства.

26 березня делегація Європарламенту на чолі з румунським лівоцентристом Адріаном Северином, професором права, зустрілася з Президентом Януковичем в Києві. Пан Северин – віце-голова Соціалістичної групи в законодавчому органі ЄС, другої за величиною фракції. Згідно з релізом про зустріч, виданим прес-службою Президента України, пан Северин говорив панові Януковичу: "ми сподіваємося, що Конституційний Суд підтвердить законність утворення цієї коаліції".

Західні спостерігачі і відвідувачі повинні розуміти, що для багатьох українських політиків головне політичне питання все ще полягає не в тому, що є законним, а в тому, чи це може бути зроблене і чи зійде зроблене з рук.

Європейські партнери України повинні дати зрозуміти, що стабільний уряд є, звичайно, цінністю, але що стабільність а-ля Путін [авторитарний прем`єр-міністр Росії] є неприйнятною, якщо Україна хоче зберегти свою перспективу членства в ЄС.

Андреас Умланд, Інститут центрально- та східноєвропейських досліджень (Баварія, Німеччина)

EUobserver

З англійської переклав Микола Писарчук

УНІАН в Google News