Кадрові розклади навколо Януковича досі дивують громадськість, не дають спокою експертам. Ну як можна було призначити Цушка міністром економіки, Табачника – міністром освіти й науки, не кажучи вже про якихось маловідомих міністрів культури, охорони здоров’я?..
Ці розстановки справді видаються нелогічними, абсурдними і, м’яко кажучи, нерозумними. Щодо останнього сперечатися не стану, але логіка в них є… Ні, не звичайна логіка, якою мають керуватися державні мужі, управлінці, організатори справи. А логіка пацанська, з підтекстами й смислами, зрозумілими тільки членам однієї відомо якої групи.
По-перше, Янукович дав сигнал Ахметову: сиди, мовляв, і знай своє місце, я хазяїн у країні, а не ти. Саме цим зумовлено призначення Дмитра Табачника на посаду міністра овіти й науки, який, вважалося, уже ніколи не спливе в команді «Регіоналів» після його публічних чвар з Борисом Колесниковим – особою близькою до Ріната Ахметова. Колесников свого часу назвав Табачника «казнокрадом»… Вважалося, що їхня сварка – достатній аргумент для того, аби його ім’я ніколи не з’явилося в списках ПР, не кажучи вже про міністерське крісло.
Але ця одіозна фігура дуже знадобилася Януковичу. Ні, не для того, щоб проводити реформи в галузі просвіти чи піднімати освітній рівень громадян. І навіть не для того, щоб запроваджувати російську мову в школах чи переписувати історію України під диктовку Москви. Табачник потрібен Януковичу для опущення (за пацанською логікою) Колесникова, а заодно й Ахметова…
Для цього ж прислужився хазяїну Банкової і Сергій Льовочкін – голова Адміністрації президента. Якщо ви подумали, що цією фігурою Янукович намагається якось порішати з Росією газові питання, то глибоко помиляєтеся. Пацанська логіка інша. Льовочкін – це теж ляпас Колесникову–Ахметову, адже його присутність біля Тіла неймовірно дратує цю парочку. Свого часу Колесников публічно звинуватив Льовочкіна в корупції, сказав, що той бере хабарі з пелюшок і їздить на дорогому броньованому «Мерседесі», хоча задекларувати не спромігся б і «Запорожця».
Та не подумайте, що все в пацанському оточенні спрямовано на приниження Ахметова. Сам Льовочкін теж нехай не задирає хвоста. Для опущення Льовочкіна прислужилася фігура не менш одіозного, як Табачник, Нестора Шуфрича, призначеного міністром з надзвичайних ситуацій.
Шуфрич і Льовочкін страшенно бісять одне одного. Свого часу вони навіть побилися, що стало предметом обговорення громадськості…
А як за їхньою логікою пояснити появу в уряді такого «спеціаліста широкого профілю», як Цушко? Та ще й на ключовій посаді – міністра економіки! Ні-ні, не треба думати, що за допомогою цього «професіонала» Янукович збирається виводити економіку країни з економічної кризи. Таке навіть йому в голову не прийшло б. Місія Цушка – теж пацанська – опустити зразу обох: Тігіпка і Азарова. (Вдячність комуністам і особисто Цушку за подвиг при взятті Генпрокуратури – це вже так, попутно). Уявіть собі: підлеглий Азарова – Тігіпка, відповідальний за економіку, м’яко кажучи, далекий від цієї сфери. Хіба це не приниження для обох?
Сама посада віце-прем’єра (навіть і не першого) для Сергія Тігіпка – це теж своєрідне опущення. По-перше, Янукович спалив конкурента, по-друге, вказав йому на його місце… Заради справедливості, зауважимо, що Тігіпко пішов на таке приниження добровільно й, очевидно, заслуговує його.
Для Ганни Герман, яка доклала чимало зусиль для олюднення Януковича, її посада – заступника голови Адміністрації президента – теж щось на кшталт приниження. Вона явно претендувала на вищу роль – голови Адміністрації чи принаймні віце-прем’єра з гуманітарних питань. Кажуть, вона дратує Кремль, де вважається (абсолютно невмотивовано) українофілкою, що автоматично сприймається там як русофобство.
Ну й нарешті Азаров… Крім Цушків, Шуфричів та іншої дрібноти, яка своєю присутністю в Кабміні опускає главу уряду на відведений йому рівень, хазяїн Банкової вирішив публічно почехвостити прем’єр-міністра (за висловлювання про голову НБУ Стельмаха). Щоб не заривався й пам’ятав, хто в країні головний і хто має ексклюзивне право на критику й кадрові рішення.
Ось така логіка…
Оксана Охрімчук
