Смертна кара - засіб впливу на владу?
Смертна кара - засіб впливу на владу?

Смертна кара - засіб впливу на владу?

14:04, 06.01.2010
21 хв.

Антикорупційні ідеї кандидатів у президенти часом шокують. Найцікавіше – екзотика на кшталт «позбавлення держави хабароємних функцій»... Чи то письмова згода політика піти під суд у разі вчинення ним злочину...

УНІАН вже аналізував зовнішньополітичні блоки у програмах кандидатів у президенти та підходи кандидатів до вирішення соціальних проблем. Зараз пропонуємо увазі читача антикорупційні пропозиції претендентів на першу посаду в державі.

ХабарЧому знову про корупцію? По-перше. Що б не вважав кожен з нас, але проблема корупції є однією з найбільш болючих для всіх. Автори дослідження«Стан корупції в Україні. Порівняльний аналіз загальнонаціональних досліджень: 2007–2009» показали, які саме проблеми із запропонованого списку респонденти оцінили як вкрай серйозні у 2007 і у 2009 роках: низький рівень життя населення, злочинність, висока вартість і низька якість охорони здоров’я, житлово-комунальних й інших державних послуг, безконтрольність дій влади, несправедливість правосуддя, обмежений доступ до безкоштовної вищої освіти тощо. Серед цих проблем корупція, як і два роки тому, посідає четверте місце. Причому кількість людей, яких вона хвилює, збільшилась з 90,4 до 93,5 %.

По-друге. Корупція, як доведено науковими дослідженнями, є однією з головних причин інших названих вище проблем. Тому без її розв’язання суспільство не може зрушити вперед.

Відео дня

По-третє. Влада постійно демонструє своє небажання вирішувати проблему корупції або ж безсилля. Проаналізуємо діяльність лише сучасних політичних гравців.

Обіцянка - цяцянка

Віктор Ющенко
Так, у своїй передвиборчій програмі 2004 р. майбутній президент В. Ющенко клявся «ПОВЕСТИ РІШУЧУ БОРОТЬБУ З КОРУПЦІЄЮ», а для цього обіцяв, зокрема: «Звільнити з посад казнокрадів і хабарників у структурах виконавчої влади, натомість призначити чесних і порядних професіоналів. Скоротити непотрібні управлінські структури, зменшити чисельність армії чиновників. Решті – забезпечити належні умови роботи і гідну зарплату. Дешевий чиновник надто дорого обходиться народу. Кожен чиновник підпише "Кодекс честі державного службовця" – і неухильно його дотримуватиметься. Чітко визначити функції оновлених владних структур. Держава не втручатиметься у життя людей там, де вони без неї впораються набагато краще. Звільнити суддів, які заплямували себе корупцією і замовними рішеннями в інтересах олігархів. Суди відновлять почуття справедливості у суспільстві – вони не каратимуть, а захищатимуть права громадян».

Що з цього зроблено? – Нехай він сам відповість хоча б собі.

Лише у вересні 2006 р. Президент України В. Ющенко спромігся внести на розгляд парламенту пакет проектів антикорупційних законів. Незважаючи на те, що ці проекти «варились» у міністерстві юстиції та президентському секретаріаті протягом півтора року, на момент внесення їх «недовареність» спричинила скандал: незалежні парламентські експерти зробили кілька десятків серйозних зауважень до цих законопроектів, вказавши на невідповідність їх багатьох положень Конституції, міжнародним договорам України, внутрішню алогічність і суперечливість, у відповідь розробники законопроектів обвинуватили експертів у нібито навмисному блокуванні їх прийняття.

Життя показало: експерти мали рацію: у подальшому антикорупційний пакет майже три роки «доварювали» у парламентському казані. Але, як і солдатська сокира з відомої казки, придатним для «вживання» він від цього не став.

11 червня 2009 р. закони «Про засади запобігання та протидії корупції», «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів країни щодо відповідальності за корупційні правопорушення» нарешті були проголосовані у другому читанні.

Слід віддати належне Уряду: у квітні 2009 р. він затвердив Положення про Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, а у вересні і грудні – низку актів на виконання названих вище законів.

Прийняті закони, відповідно до їх же положень, що цілком відповідають Конституції України, набрали чинності в день їх опублікування в газеті «Голос України» – 18 липня 2009 р. Проте... досі вони не діють, бо введення їх в дію було відстрочено на півроку.

Півроку після їх прийняття інтересу до нових антикорупційних законів майже не виникало. Так-сяк розробили, прийняли і забули. Літо, сонце, море – коли там ще той грім гряне?

У грудні 2009 р. на сторінках юридичних і загальнополітичних видань відбулась дискусія, під час якої переважна більшість авторів розглядала зі зворотного боку щойно пошиту антикорупційну «гамівну сорочку». Було наочно продемонстровано, що для боротьби з корупцією українська влада, крім необхідних запозичених у Європи (хоча неабияк при цьому перекручених), обрала чимало винайдених нею нових неправових засобів і, так і не скасувавши депутатської недоторканності, має намір глумитися, зокрема, над дрібними чиновниками, військовослужбовцями, а заодно над аудиторами і підприємцями (що ж до найвищих посадових осіб, то для них, як відомо, у нас закон не писаний). Варто назвати лише назви статей: «Кто хочет стать коррупционером? А придется...»; «Корупційне крючкодерство. З 1 січня 2010 року відкривається «сезон полювання» на чиновників, а рикошетом може зачепити будь-кого»; «На що спрямовані нові антикорупційні закони, або Боротьба з корупцією чи правова основа для перерозподілу власності?»; «Нові антикорупційні закони: пил в очі чи граната в руках мавпи?».

Прихильники ж негайного введення в дію нових антикорупційних законів не дуже аргументовано відбивались, ховаючись за лицемірне «ліс рубають – тріски летять» абощо.

Надзвичайно швидким і несподіваним результатом цієї дискусії стало прийняття 23 грудня 2009 р. закону про перенесення дати введення в дію нових антикорупційних законів з 1 січня на 1 квітня 2010 р.

Тиждень суспільство очікувало: чи підпише цей закон глава держави? Адже 17 грудня 2009 р. газета «Урядовий кур’єр» помістила нову передвиборну програму кандидата на пост Президента України Ющенка В.А. із загрозливим: «Ми завдамо рішучого удару по корупції, почавши з верхніх ешелонів влади». Але вже 29 грудня 2009 р. згаданий закон Президентом України В. Ющенком підписано, а 30 грудня 2009 р. його опубліковано в тому ж таки «Урядовому кур’єрі».

Водночас у листопаді–грудні 2009 р. у Верховній Раді України зареєстровано п’ять (!) проектів законів про внесення змін до Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції", і принаймні у двох парламентських комітетах розпочалась «серйозна» робота щодо виправлення усіх висловлених під час грудневої дискусії помилок у законах. П’яти років виявилось замало, а наразі двох-трьох тижнів має вистачити.

Іншими словами, «боротьба з корупцією» стає дедалі напруженішою.

Продовжувачі рішучої боротьби

З огляду на усі ці події проаналізуємо передвиборні програми кандидатів у президенти. Які ж у них пропонуються рецепти боротьби з цим ганебним явищем – корупцією?

Усі вісімнадцять програм кандидатів можна умовно поділити на три групи.

Віктор Янукович під час 19-ої конференції в Донецькій обласній організації Партії регіонів. Донецьк, 16 жовтня
Перша. Програми, укладачі яких обмежились у питанні щодо протидії корупції переважно гаслами і загальними фразами. Найбільш лаконічним (і рішучим) виявився Янукович: «Продовжу рішучу боротьбу з корупцією».

Небагатослівним є і Тягнибок, який своє ставлення до влади коротко звів до обіцянки її люстрації (безпосередньо про корупцію в його програмі ані слова).

Люстрацію обіцяє і Пабат, програма якого є лідером за кількістю знаків оклику («В Україні не буде панування негідницької корупційної системи!», «Я забезпечу чесність влади!» тощо). Не можна не погодитися із цим кандидатом, що «Україна доти страждатиме від… тотального невиконання передвиборних обіцянок, доки цинічні ошуканці не будуть виведені за вухо з державних будівель».

«Органи влади на всіх рівнях будуть очищені від казнокрадів, хабарників, випадкових людей. До роботи будуть залучені чесні професіонали», – декларує Симоненко. «Поміняти в усіх ділянках влади людей – на тих, хто своєю чесністю, патріотизмом, працездатністю та професіоналізмом довів, що справді служить українському народові, нашій державі», – пропонує Противсіх. Ці обіцянки ніби списано з антикорупційної частини передвиборчої програми Ющенка зразка 2004-го. Але де ж їх взяти – чесних та професійних, якщо ми обираємо серед таких (проситься на язик «як ви усі»), як ми самі? От і президентів обирали наче гідних за усіма людськими та професійними якостями, а як виявилось, помилялись щоразу, і жодний з них не отримав слави ані Рузвельта, ані Гавела.

Чиновнику – презумпцію вини

Друга група. Програми, в яких пропонуються деякі заходи протидії корупції, які переважно є науково, політично, економічно та соціально необґрунтованими, а тому нереальними та нездійсненними, або пропонуються окремі, не зв’язані між собою, наче вирвані із застарілої антикорупційної концепції, заходи протидії корупції, які або вже реалізовані у чинному законодавстві, або не варті реалізації через свою декларативність.

Щоб запровадити в Україні «презумпцію вини чиновника», як пропонує Бродський, к мінімум треба скасувати статтю 62 Конституції України, яка гарантує усім презумпцію невинуватості, та увійти в конфлікт з Радою Європи і власним громадянським суспільством.

Так само без скасування положень статей 41 і 46 Конституції України, які гарантують громадянам право власності і право на соціальний захист, не можна реалізувати обіцянку Литвина «позбавляти пенсійного забезпечення держслужбовців, які притягуються до відповідальності за хабарництво, зловживання службовим становищем». Натомість, цілком правовою є пропозиція Тігіпка щодо «позбавлення пільгових пенсій».

Якщо дотримуватись чинної Конституції України та міжнародних зобов’язань України, не інакше ніж знущанням над правом виглядає заклик відновити смертну кару – «за крадіжки бюджету» (кандидат Мороз) і для «чиновників, що не виправдали довіру» (кандидат Пабат). До того ж тому, хто живе у скляному домі, не варто кидатися камінням.

Iнна Богословська
В програмі Богословської з гідного поваги – лише обіцянка створити систему рівної для всіх відповідальності. Загалом же самі емоції, що ллються через край: «ми поборемо корупцію», «позбавимося кумів, сватів, перевертнів у погонах» (кажуть в народі: «Дай, Боже, нашому теляті вовка з`їсти»), «призначимо на посади керівників лише професіоналів, які пройшли всі службові сходинки та мають авторитет серед правоохоронців» (ніби зараз на генеральські посади призначають виключно молодших лейтенантів).

А хіба не відомо кандидатам Богословській і Литвину, що атестація усіх державних службовців на предмет перевірки їхньої професійної придатності і так проводиться в Україні кожні три роки? Чи, може, Мороз не знає про те, що «з ініціативою про реформування судової системи» вже хто тільки не виступав? Чи не чули його однодумці у цьому питанні Бродський, Гриценко, Костенко, Литвин, Ратушняк і Рябоконь про вже запроваджене законом декларування видатків? «Відкриттям» же року можна визнати пропозицію Бродського встановити кримінальну відповідальність за давання хабара.

У програмі Гриценка, з одного боку, пропонуються заходи, вже передбачені чинним законом (з 2006 р. діє закон про доступ до судових рішень; багато століть існує жорстка кримінальна відповідальність за хабарництво, хоча врешті-решт проблема не в тому, скільки саме років – 5, 10 чи 15 – хабарник буде сидіти «за ґратами», а в тому, щоб відповідальність за цей злочин наставала невідворотно і були ліквідовані причини корупції). З другого боку, дається нічим не обґрунтована обіцянка скасувати техогляд автотранспорту. Звичайно, зробити це неважко. Заодно скасувати і державний контроль за технічним станом залізниць, аеродромів, ядерних об’єктів, технагляд у будівництві, державний пожежний нагляд, податковий, митний і прикордонний контроль… Власне, можна скасувати і державу взагалі… І вибори не проводити.

Тільки дивно: чому німці й японці техогляд автотранспорту не скасовують, а навпаки, роблять його усе більш жорстким? Напевно, тому, що у цивілізованих країнах помірну жорстокість влада застосовує при запобіганні злочинам, а не при покаранні за них. Жорсткі, надмірні покарання – це європейське середньовіччя або сучасні Ірак і Китай. Ми цього прагнемо?

Юлія Тимошенко виступає під час публічного представлення Державного бюджету на 2010 рік. Київ, 15 вересня
Як і більшість інших кандидатів, заграє з виборцями й Тимошенко, обіцяючи найсуворіші заходи до нечесних чиновників – аж до довічного ув’язнення за корупційну діяльність. Не можна серйозно поставитися і до обіцянки надати громадянам право ініціювати дисциплінарні справи проти нечесних суддів: щороку суди розглядають кілька мільйонів справ; половина позивачів (а також потерпілих, засуджених тощо) залишається невдоволеною судовим рішенням (бо воно за своєю природою не може бути таким, щоб задовольнити усіх), а тому внаслідок реалізації таких обіцянок держава залишиться без суддів. Надання безпосередньо громадянам права обирати і відкликати суддів (от і кандидат Ратушняк теж виступає за це) перетвориться на суцільну залежність суддів від політичних партій та бізнесменів, які дали гроші на вибори, і від державних органів, які підтримали кандидата в судді адміністративним ресурсом; якщо суддя вийшов із залежності – так само знайдуться гроші та інші ресурси, щоб організувати його відкликання з посади. З іншого боку, у програмі Тимошенко є обіцянка вжити і деякі необхідні правовій державі заходи, як-от зробити суди фінансово незалежними від виконавчої влади, вивести їх з-під політичного впливу.

Загалом прихильників другого підходу відрізняє те, що вирішувати проблеми корупції більшість з них вимагає насамперед за допомогою проявів суворості, жорстокості до певних суб’єктів, «махання шашкою». В суть проблеми не заглиблюються, причини та умови корупції на поверхню не витягують.

Ліс рубають – тріски летять

У кандидатських програмах трапляється й екзотика, яку часом просто важко зрозуміти. Так:

- чому «той, хто дає хабар чиновникам, має нести більше покарання, аніж той, хто отримав його» (це ідея Бродського)? За такою логікою пособниками злочину слід визнавати і жертв вимагання, згвалтування та інших злочинів, де потерпілий вимушений «дати»;

Анатолій ГРИЦЕНКО
- що означає «позбавлення держави хабароємних функцій» (по Гриценку)? Що це за слово – «хабароємних»? Де такі функції закріплено, в яких законах?

- що дасть прирівняння корупції «до державної зради», що таке «корупційні статті» і як можна скасувати «умовні строки» за ними (автор -  Литвин)?;

- чому заборона працювати у комерційних структурах протягом трьох років після звільнення з держслужби має стосуватися лише «держслужбовців вищих рангів» (той самий Литвин)? І які з п’ятнадцяти існуючих рангів слід вважати вищими?

- звідки «необхідно повернути таку міру покарання, як конфіскація майна» (кандидат Пабат)? Адже вона передбачена статтею 59 чинного Кримінального кодексу України і застосовується судами на практиці. А от конфіскація незаконно набутого майна (тільки не у «держслужбовців та їх найближчих родичів», як пропонує Литвин, а у будь-яких суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення та їх близьких осіб), має стати дійсно обов’язковою, на відміну від конфіскації усього майна, належного цим особам, – бо правовий підхід не дозволяє змішувати в купу законно і незаконно набуте;

- за яку саме корупційну діяльність кримінальну відповідальність треба «посилити до довічного ув’язнення» (кандидат Тимошенко)? Невже за будь-яку? І за отримання міністром подарунків на день народження? Здається, при усій неповазі до такого міністра це занадто;

- чому за хабар понад 10 тисяч доларів чиновник має «сидіти» 15 років, а «слідчий, прокурор, або суддя – пожиттєво» (автор ідеї - Гриценко)? Чому тоді міністр і нардеп й за 10 мільйонів мають отримувати лише ті ж самі 15 років? Звідки беруться саме такі цифри і строки? Вони випливають з Біблії? З Конституції? З міжнародних договорів? З партійних програм? Чи хтось обрахував, що саме стільки років треба хабарнику для виправлення? Чи саме стільки є карою?

- чому «кількість чиновників буде скорочено вдвічі» (Богословська), а не вдесятеро? Хто робив обґрунтовані обрахунки?

- у чому сенс письмової обіцянки політика не тільки піти під суд у разі вчинення відповідних злочинів (Противсіх вважає такими: «хабар», «відкат», «кришування»), а ще й віддати державі майно, що належить йому та його родині? Чи не варто тоді у всіх злочинців запитувати згоду на те, щоб їх судили;

- що має на увазі кандидат Пабат, говорячи, що смертна кара є «нашим давнім способом впливу на лідерів»? Це він про вбитих імператорів Павла І, Олександра ІІ, Миколу ІІ, прем’єр-міністра Столипіна? А «наш спосіб» – це чий конкретно?

Хабарникам – заборона на професію

До третьої групи можна віднести три програми, для яких є характерними як відносні стриманість і реальність більшості обіцянок та певна новизна, так і відсутність цілісності, концептуальності пропонованих заходів протидії корупції.

Сергій Тігіпко
Програму кандидата Тігіпка відрізняє від інших намір «провести глибокі зміни в системі державної служби, радикально підвищити її ефективність та ліквідувати підґрунтя для корупції. У першу чергу, будуть відмінені політичні квоти на державні посади. Буде введено заборону на політичну діяльність чиновників». Заслуговують на підтримку і «широке застосування адміністративних покарань, заборони на професію, позбавлення пільгових пенсій, виселення з державних квартир...».

Дещицю нового містить й програма Рябоконя. У ній, на фоні багатослівності та поряд із традиційними заходами протидії корупції, пропонуються і такі: публікація бюджету органів державної влади і забезпечення доступу громадян до видатків цих органів, нова кадрова політика європейського рівня, введення додаткових повноважень громадських рад при державних органах та органах місцевого самоврядування.

У програмі Костенка шляхи держави в антикорупційній сфері визначено узагальнено і зрозуміло. Йдеться про необхідність: усунення надмірного тиску на бізнес, як причину провокування корупції; забезпечення публічності і прозорості діяльності органів державної влади; гарантування рівних можливостей… Обов`язкове декларування видатків пропонується запроваджувати паралельно з руйнуванням основ для виникнення корупції через адекватну винагороду роботи державного службовця.

В якості висновку. Випереджаючи дорікання у тому, що критикувати легко, вважаємо за необхідне показати, якою мала б бути антикорупційна частина передвиборної програми кандидата у президенти України – зрозуміло без претензій на істину в останній інстанції.

«У сфері боротьби з корупцією ми виконаємо такі завдання:

- доб’ємось скасування виборів за партійними списками й уможливимо відкликання депутатів усіх рівнів виборцями; відділимо нарешті бізнес від політичної влади, а політичну діяльність – від державної служби. Бізнесмени будуть займатися виключно бізнесом і меценатством;

- запровадимо нову бюджетну і податкову системи; раз і назавжди покінчимо з благодійними внесками підприємців на розвиток правоохоронних і контрольних органів, прокуратури і суду;

- зробимо діяльність влади прозорою для людей, для чого поставимо осіб, уповноважених на виконання функцій держави та органів місцевого самоврядування, під контроль громадськості, якій надамо широкі повноваження;

- забезпечимо проведення реформи державної служби і прийняття Кодексу адміністративних процедур України;

- завершимо створення ефективної законодавчої бази для боротьби з корупцією та її базою – тіньовою економікою. У подальшому жоден закон не буде прийнято без позитивного висновку антикорупційної експертизи;

- побудуємо досконалу систему суб’єктів боротьби з корупцією, центральною ланкою якої стануть органи Антикорупційного бюро України; організуємо її належне фінансове, кадрове, науково-методичне та інше забезпечення;

- навчимо політиків, суддів, усіх осіб, уповноважених на виконання функцій держави та органів місцевого самоврядування, бути чесними і відповідальними слугами Українського народу. Кожен винний в корупційному правопорушенні буде покараний і жоден з них не зможе продовжити свою корупційну діяльність;

- проведемо реформу судоустрою і доб’ємось справжньої незалежності, доступності і справедливості правосуддя;

- ліквідуємо державні дачі, персональні пенсії та усю радянську систему пільг і привілеїв; почнемо будувати країну рівних можливостей;

- забезпечимо повагу до закону і суду, виконання кожним законів і судових рішень».

Перелічені десять завдань є достатньо конкретними для того, щоб зі спливом п’яти років напроти кожного з них виборці поставили «галочку». Або не поставили.

Микола Хавронюк, доктор юридичних наук, заслужений юрист України

завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся