Літературні норми російської мови вимагають використання прийменника «в» стосовно незалежної держави Україна, а використання форми «на» є лінгвістичною відмовою від визнання існування такої держави.
Таку думку обгрунтував на власній сторінці в «Живому Журналі» старший науковий співробітник Інституту Катона (США), екс-радник Президента РФ Володимира ПУТІНА Андрій ІЛЛАРІОНОВ.
На його думку, в останні три сторіччя широковживаними серед носіїв російської мови є обидві форми: і «на Україні», і «в Україні». При цьому співвідношення між частотністю використання цих двох форм не було й не є постійним - воно змінювалося по епохах, причому вельми значно.
Експерт приходить до висновку, що найважливішим чинником, що визначає використання форми «в Україні», є наявність державності в країні й збереження серед носіїв російської мови історичної пам`яті про існування такої державності.
Так, найбільш широке розповсюдження форми «на Україні» припадає на час посилення централізації державної влади в Російській імперії та СРСР, що супроводжувалася спробами знищення пам`яті про українську державність.
Вживання ж форми «в Україні» було широко розповсюджено в 18-му й 19-му століттях, коли в російському суспільстві зберігалася чітка пам`ять про недавню державність України. Таке вживання, що сильно скоротилося в радянські роки, істотно зросло лише в останні три десятиліття.
Швидке зростання вживання в сучасній російській мові форми «в Україні» в 1991-2000 рр. було великою мірою викликано появою нового значення слова Україна – не лише територія, але й держава. Процес лінгвістичного визнання державності України змінився стабілізацією вживання форми "в Україні" в 2001-2006 рр., а потім його різким зниженням у 2007-2008 рр., зазначив А.ІЛЛАРІОНОВ.
«Внаслідок того, що велика частина активних носіїв російської мови знаходиться на території Російської Федерації, а, отже, саме вони формують основний масив джерел для аналізу слововживань у російській мові, не можна виключити того, що зрушення від вживання форми «в Україні» до форми «на Україні» в 2005-2008 рр. може пояснюватися відображенням інформаційної дії на російське суспільство політично мотивованої позиції нинішньої влади Російської Федерації, що не цілком змирилася з появою та існуванням самостійної Української держави», - вважає А.ІЛЛАРІОНОВ.
При цьому він нагадує й норми російської мови, згідно з якими для характеристики місцезнаходження суб`єкта по відношенню до державного утворення є прийменник «в», а при характеристиці місцезнаходження суб`єкта по відношенню до території, що не асоціюється з державним утворенням, виступає прийменник «на».
Як приклад експерт наводить такі назви: на Сахаліні, на Волзі, на Ладозі, на Кубані, на Псковщині. Але: в Швеції, в Німеччині, в США, в Чилі, в Малоросії; на Британських островах, але: в Британії; на Японських островах, але: в Японії; на Рязанщині, але: в Рязанському князівстві.
Крім того, на боці вживання форми «в Україні» виступають російські класики. Приміром: "О.С.Пушкін. "Полтава": "І переніс війну в Украйну". М.В.Гоголь. "Страшна помста": "Порядку немає в Україні: полковники й осавули гризуться, як собаки, між собою." Л.М. Толстой. "Війна і мир": "Багратіон довго не приєднується (хоча в цьому головна мета всіх начальницьких осіб) тому, що йому здається, що він на цьому марші ставить у небезпеку свою армію й що найвигідніше для нього відступити лівіше й південніше, турбуючи з флангу й тилу ворога та комплектуючи свою армію в Україні." А.П. Чехов. Лист І.Леонтьєву: "Отже, я їду в Украйну, а Ви, крокодил, залишаєтеся в тундрі".
«Наразі вибір носіями російської мови вживання форми «на Україні» є не лише порушенням літературної норми російської мови, що, як бачимо, вимагає використання прийменника «в» стосовно незалежної держави, але й несвідомою (або свідомою) лінгвістичною відмовою від визнання існування такої держави в сучасній Україні», - стверджує А.ІЛЛАРІОНОВ.
