Куди зникли гроші на храм?

Активніше жертвуємо, брати і сестри, не соромимося... «Я не хочу бути співучасницею зникнення грошей»... «А хіба моє приватне життя стосується справ приходу?»...

Оповідь про те, як бідний священик за сім років не зміг збудувати церкву, але вступив на юрфак, збудував будинок і купив дві машини...

До мене в УНІАН звернулися вірні парафії церкви Ксенії Петербурзької з проханням вислухати їх і допомогти розібратися в дивних речах, які відбуваються в їх парафії. Власне квінтесенція їх розповіді була проста – парафіяни майже сім років збирали гроші на храм, а храму немає, грошей, судячи з усього, теж.

Ксенія Петербурзька – це свята, особливо шанована паствою як Росії, так і України. Храмів в її честь ще немає в Києві, а свій зв`язок з нею відчуває кожна віруюча жінка. Мої гості заходилися розповідати, як облаштовували під храм маленьку кімнатку, тимчасово виділену керівництвом Київської міської клінічної лікарні №3, поки буде поставлена повноцінна церква, розповідали, як митрополит Київський УПЦ Блаженнійший Володимир освячував землю, де мало початися будівництво. Був підготовлений унікальний проект двоярусної церкви, підготовлені техумови.

...Оскільки будівництво і впорядкування православних лікарняних храмів вважаю неоціненним благом для віруючих, а контроль парафіян за витратою церковних коштів – найважливішою з церковних традицій, що відроджуються, тому вирішила перевірити все розказане.

АКТИВНІШЕ ЖЕРТВУЄМО, БРАТИ І СЕСТРИ, НЕ СОРОМИМОСЯ

16 лютого 2003 року предстоятель УПЦ Блаженнійший Володимир освятив місце на території Київської міської лікарні №3 для спорудження храму Ксенії Петербурзької. На освяченні були присутні головлікар лікарні Борис Паламар, який першим ініціював будівництво (і тимчасово виділив для церковних служб приміщення в самій будівлі лікарні), духівництво і вірні. Інформація про освячення місця зберігається на сайті УПЦ. Отже, в лютому 2010 року виповнюється сім років з часу закладки першого каменя і освячення місця.

Це місце майже сім років тому освятили для будівництва храму Блаженної Ксенії Петербурзької

Людмила Хоменко, парафіянка храму:

Я ОСОБИСТО ЗБИРАЛА ГРОШІ НА ХРАМ

«Наша церковна громада існує з 2000 року. З 2002-го його настоятелем став отець Віталій Данилюк, і було ухвалено будувати храм, а з 2003 року збираються на це гроші. Я точно знаю, що велася книга доходів і видатків. Була заведена спеціальна карнавка – скринька для пожертв на будівництво храму. Це була окрема стаття, окремі цільові пожертви, і в спеціальний зошит записувалися імена жертводавців великих сум (від п`ятисот гривень) для їх молитовного споминування. У 2007 – 2008 роках я працювала в храмі «на свічній скрині» (тобто продавцем свічок, книжок і інших предметів релігійних практик в церковній лавці. – Авт.) і вела записи щодо доходів і видатків. Гроші власне на будівництво храму збиралися дуже активно. Впродовж всього лише року один чоловік (його звали Андрій) щомісяця приносив і віддавав нам по п`ять тисяч гривень. Це не рахуючи дрібних пожертв, які були значними, особливо в святкові дні. Та й у будні храм відкритий. Часто люди, які привозять хворого родича в лікарню, йдуть до храму – щоб свічку за здоров`я поставити.

На запитання щодо будівництва отець відповідає, що є проблеми в оформленні документів. Але у нас є знайома, яка має зв`язки в міськадміністрації. Після її згоди надати нам таку допомогу отець Віталій відмовився від неї, чим здивував усіх нас. Працюючи «на свічній скрині», я всіляко просила людей жертвувати на храм, вірячи словам настоятеля, що церква будуватиметься».

Наталя Литвиненко, парафіянка храму Ксенії Петербурзької:

Я НЕ ХОЧУ БУТИ СПІВУЧАСНИЦЕЮ «ЗНИКНЕННЯ» ГРОШЕЙ

«Я з 2007 до першої половини 2009 року теж працювала «на свічній». 2008 року дохід «скрині» становив близько 200000 гривень. Навіть після вирахування комунальних платежів, зарплат і закупівель – гроші чималі. Плюс до цієї суми можна сміливо додати мінімум 35 тисяч гривень, які були зібрані на будівництво.

Але цього року отець Віталій оголосив, що на освяченому місці зводити храм ми поки що не будемо. А побудуємо за територією лікарні біля п`ятиповерхового будинку маленький храм Смоленської ікони Божої Матері – поки не назбираємо грошей на великий. Він ретельно розрахував кошторис майбутніх витрат і виготовив на цій підставі так звані умовні «цеглинки». Кожна «цеглинка» – це листок паперу з віддрукованим на ній найменуванням необхідних будматеріалів і відповідною сумою. Купуючи таку «цеглинку», ти немовби вносив свій внесок на «шлакоблоки», на «шурупи», «батареї», «крани», «паркет» тощо. Люди купували їх з великим ентузіазмом, знаючи, що жертвують для майбутньої церкви. Як я вже сказала, в 2009 році я ще півроку працювала на «свічній скрині», і знаю ситуацію із збором коштів на будівництво храму Смоленської ікони Божої Матері. До весни за цей час було зібрано близько 60 тисяч гривень (потім сума «всохлась» до 32 тисяч). Але пройшли два-три місяці – і нічого не немає, будівництво маленького храму теж не почалося. Вибране під забудову місце викликало у ЖЕКу подив – нам сказали, що так близько від житлового будинку нічого будувати не можна. Залишається питання: невже отець Віталій про це нічого не знав? Тим часом збір коштів тривав. Я сама збирала гроші у наших пенсіонерок. Старенькі приносили мені по сто гривень зі своєї пенсії і казали: «А може Господь дасть, і ми доживемо до першої літургії в нашому храмі». А храм все не будується. І як мені після цього дивитися людям в очі? Я не хочу звинувачувати, але і не хочу бути мовчазною співучасницею цих речей. Якщо витратив отець гроша, маючи їх за свої, парафіяни повинні про це знати. А тепер ми живемо в атмосфері брехні. Давайте вносити ясність. Який храм будуємо? Великий – Блаженної Ксенії чи маленький – Смоленської ікони? І чи будуємо взагалі?

Тим часом, настоятель узяв кредит собі на житло, за який щомісяця потрібно виплачувати чималі суми, і купив дві машини. Це ні для кого не секрет, і сам він цього не приховує. До того ж він вчиться в університеті на юридичному факультеті. Розумію, що священик повинен вирішувати свої житлові (він приїжджий) і транспортні проблеми. І це не викликало б питань, якби будівництво храму йшло паралельно з цими придбаннями. У лікарні швидкої допомоги, розташованій неподалік, за цей час будують вже другий храм. Невже ті парафіяни багатші?»

А тут через шість років після освячення місця під храм, за кілька метрах від житлового будинку, вирішили будувати інший, маленький храм, але вже Смоленської Ікони Божої Матері

Володимир Литвиненко, парафіянин:

ПРИЗНАЧЕНІ ДЛЯ ХРАМУ БУДМАТЕРІАЛИ МИ ВІДВЕЗЛИ НА ДІЛЯНКУ ОТЦЯ ВІТАЛІЯ

«Коли на початку 2009 року отець Віталій сказав, що ми побудуємо спочатку маленький храм, ми повірили йому. На місце майбутнього будівництва парафіяни привезли куплені будматеріали. Після протесту мешканців сусідніх будинків ми забрали матеріали на його ділянку під Києвом – як він сам запропонував. Самі ж і розвантажували. Зараз кожного тижня видається інформаційний листок «Одігітрія» із закликом жертвувати гроші. Але виникає питання? На що жертвувати? Ми запитали настоятеля: чому храм не будується? Священик сказав, що головлікар не вирішує. Коли ж я звернувся до головлікаря, з`ясувалося, що це не зовсім так. Головлікар запропонував прояснити ситуацію, зустрівшись з настоятелем у присутності парафіян. Коли отець Віталій побачив парафіян у кабінеті головлікаря, він демонстративно пішов...»

Галина, парафіянка:

ПАНОТЕЦЬ СКАЗАВ, ЯКЩО ПИТАТИМЕТЕ ПРО ГРОШІ – ВІДЛУЧУ ВІД ПРИЧАСТЯ

«Я тринадцять років несу послушання (тут просто «працюю». – Авт.), в Кирилівському храмі, а цього року створювала сестринство в храмі Ксенії Петербурзької. Мене дуже просив про це отець Віталій. Я одна виховую двох дітей, на цей храм неодноразово здавала по п`ятдесят гривень. Я знаю людей, які теж жертвували. Але незрозуміло, де ці пожертвування. Ось у селі, де живуть мої родичі, в місяць зі свічок навряд чи пара тисяч гривень набирається, але кожна копійка там підзвітна, і за три роки церкву побудували. А тут за сім років – нічого. За церковним статутом у храмі повинна бути парафіяльна рада і ревізійна комісія. Але на запитання до священика, чому їх в храмі немає, настоятель відповів, що поки немає храму фактично (тобто куполу), то немає і ради. Але коли з цього питання була призначена зустріч з церковним керівництвом, він терміново створив парафільяну раду – не на загальноцерковних зборах, а з призначених ним людей. На запитання, чи зобов`язана рада звітувати перед парафіянами, була відповідь: перед «абиким» вона не звітує.

А отець наш, як зрозумів, що ми цікавимося справами в храмі, став говорити, що ми збурюємо людей, і він відлучить нас від причастя. Ми писали про це листа до митрополії, але нас там не почули».

Отець Віталій:

А ХІБА МОЄ ПРИВАТНЕ ЖИТТЯ СТОСУЄТЬСЯ СПРАВ ПАРАФІЇ?

Запитання про будівництво храму ми також адресували отцеві Віталію.

У відповідь ми почули історію про те, як складно збирати довідки в Києві, як багато потрібно документів і дозволів. На наше питання, який пакет документів вже подано до Київради, отець став перераховувати, що ще потрібно зібрати... Хоча на початку розмови він сказав, що немає навіть проекту церкви. Коли ми нагадали, що унікальний проект був створений ще 2004 року і він був практично готовий для подання в столичну містобудівну раду, знову став говорити про процедуру, про довідки...

Спочатку він сказав, що робиться проектна документація, потім уточнив, що потрібно зібрати папери для архітектурно-планового завдання, потім повідомив, що архітектурно-планове завдання вже є, але чомусь продовжується збір дозволів і довідок. Розуміючи складність розібратися в паперовій тяганині, ми прямо запитали про гроші. Сказали, що його парафіяни стверджують, що на будівництво була зібрана чимала сума.

– У моєї парафії немає питань, є питання тільки у тих людей, які до вас прийшли, – відповів священик. – Це не мої парафіяни. Ці люди іноді приходять до мого храму і цікавляться фінансовим становищем нашої парафії. У Ісуса Христа теж був учень, який цікавився його фінансовим становищем.

– Чи правда, що у вас є будинок неподалік від Києва?

– А хіба моє приватне життя стосується справ парафії?

– Отче, пробачте, але якщо річний прихід «свічного ящика» становить близько двохсот тисяч гривень, а будівництво церкви не починається, то виникають запитання...

На це отець прочитав коротку лекцію, як складно побудувати церкву.

Потім ми перепитали, чому замість того, щоб займатися пробиттям будівництва храму Ксенії Петербурзької, він переключився на храм Смоленської ікони Божої Матері?

Це вхід до сьогоднішнього храму

У кімнаті лікарні, виділеній адміністрацією цієї установи на період будівництва храму, і нині правится служба. (Даруйте за погану якість ні священик, ні сестра не дозволяли знімати).

 – Ми маємо храм, – обвів поглядом священик кімнатку, де правляться служби. – Тут люди моляться, рятуються. У нас є три класи недільної школи. Храм – це не обов`язково приміщення. Храм – це співтовариство людей. А стіни – це стіни. Ми працюємо над питанням будівництва малого храму, тому що там простіше, є положення про малі архітектурні споруди, там більш спрощена процедура.

Храм при лікарні швидкої допомоги. Як нам вдалося дізнатися, він будується лише на два роки довше, ніж храм Ксенії Петербурзької

На уточнююче питання, чи працює священик над будівництвом одночасно двох храмів, він відповів ствердно.

– Ми гроші на храм Ксенії Петербурзької ще не збирали, – сказав він. – Ми збираємо гроші мірою необхідності виготовлення архітектурної документації.

Ми також поцікавилися навчанням отця на юридичному факультеті. Запитали, хто платить за його навчання. Вчиться він, щоб застосовувати свої знання в подальшій діяльності – в служінні, а навчання оплачують батьки. (До речі, батько отця Віталія помер, а мати – пенсіонерка).

ТАКЕ ДИВНЕ СВЯЩЕНОНАЧАЛІЄ

Поговоривши з отцем, ми подзвонили до митрополії УПЦ. Нам хотілося одержати коментар київського благочинного – отця Віталія Косовського. Знаючи, що лист парафіян з усіма викладеними фактами був надісланий і до митрополії, ми хотіли обговорити ситуацію, що склалася, поговорити, які можливі механізми контролю за коштами приходу. Отець Віталій Косовський по телефону сказав, що обговорювати йому нічого, і від зустрічі відмовився.

Ми також зв`язалися з головлікарем Київської міської клінічної лікарні №3 Борисом Паламарем.

– Мені самому дуже цікаво, що відбувається на парафії, – сказав він. – Я багато разів спілкувався із священиком і просив показати, що вже зроблено. І зрозумілої відповіді мені не дали. Самому хотілося побачити всі довідки, зібрані за сім років. Вважаю, що можна було оформити орендні відносини на приміщення, яке здається мною. Я готовий за символічну орендну плату – одну гривню на місяць або одну гривню на рік – оформити наші відносини, щоб прописати взаємні зобов`язання, оскільки люблю чіткість і порядок. Я пропонував це отцеві Віталію, але поки наші відносини регламентуються лише угодою, термін якої, до речі, закінчується 31 грудня 2009 року.

Саме я ініціював створення храму. Знаю, які зразки благочестя і співпраці демонструють інші громади при лікарняних храмах міста, і дуже розраховував, що храм Блаженної Ксенії поповнить їх кількість. Більш того, висловлював готовність – коли будівництво почнеться, підключити завідувачів відділеннями і персонал, особисто взяти лопату і самому вийти на суботник. Я не вірю, що ми всім миром не звели б стіни. Але ж нічого не робиться. Проблеми з паперами? Але я завжди був готовий підключитися до процесу збору документів. Якби отець Віталій звернувся, то разом ми б одержали будь-який папір. Не вірю, що за сім років не можна було підготувати хоч якийсь пакет документів. Я намагався зв`язатися з священоначалієм, з благочинним міста Києва – отцем Віталієм Косовським, щоб з`ясувати, що відбувається. Але той двічі відкладав зустріч, і досі вона не відбулася.

А цей намет, який стане храмом на честь Всіх Святих воїнів, поставили лише кілька місяців тому. Але вже захищено місце, привезені дрова, щоб опалювати взимку. На момент зйомки панотець виїхав до Малина по хрест

Лана Самохвалова

Фото Оксани Климончук