Чи стане Україна провайдером нової політики ЄС щодо Білорусі?

5–6 листопада Україну відвідав Президент Білорусі Олександр Лукашенко, який не здійснював офіційних візитів в Україну з 1997 року. Сторони досягли домовленостей щодо договірно-правового оформлення державного кордону – за 12 років цей документ так і не був ратифікований білоруським парламентом. Крім того, домовилися про співпрацю в рамках ініціативи ЄС “Східне партнерство”. Результати візиту на прохання УНІАН прокоментували експерти.

Валерій Чалий, Центр Разумкова:

ЛУКАШЕНКО ХОЧЕ АКТИВНІШЕ ПРАЦЮВАТИ НА ЗАХІДНОМУ НАПРЯМКУ

Останні контакти на найвищому рівні між Україною та Білоруссю розкривають нові можливості для розвитку двосторонніх відносин.

Маємо скористатися досягнутими домовленостями для розширення взаємодії на всіх напрямах – в економіці, енергетиці, проектах з реалізації спільних інтересів у Європі, оскільки обидві країни знаходяться в її центрі.

Один з перших візитів міністра закордонних справ України Петра Порошенка був до Мінська. Це свідчить, що сьогодні більше уваги приділяється реалізації прагматичного, більш ефективного зовнішньополітичного курсу. Це абсолютно правильно, тому що насамперед треба подивитися навколо себе. Відповідно до українських пріоритетів зовнішньої політики, нашим основним завданням має бути розвиток дружніх і взаємовигідних відносини з сусідніми країнами. Для будь-якої держави це пріоритетне завдання.

Відносини з Білоруссю деякий час були в замороженому стані. Просування на деяких важливих напрямах співпраці гальмувалося.

Одним з ключових питань у двосторонніх відносинах є ратифікація білоруською стороною Договору про державний кордон, який 12 років чекає цього моменту. Це рішення стало певною сенсацією. Гадаю, воно є результатом доброї підготовчої роботи на рівня міністрів закордонних справ ще в Мінську. Тепер президенти у своєму заключному комюніке констатували, що це питання вирішуватиметься, бо політична воля вже виявлена.

Підписання меморандуму про співпрацю в рамках ініціативи ЄС “Східне партнерство” свідчить про те, що Україна справді відіграє лідерську роль у своєму регіоні. Це також демонструє бажання Білорусі активніше співпрацювати на європейському напрямку.

Віталій Кулик, директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства:

ЄС І КИЇВ ВІДМОВЛЯЮТЬСЯ ВІД СТЕРЕОТИПІВ

Українсько-білоруські відносини потребували перезавантаження й відмови від певних стереотипних уявлень одне про одного. Київ, як і ЄС, переглянув свою позицію щодо Білорусі в плані демократичності політичного режиму.

Так, на сьогодні Європа переглядає своє ставлення до Лукашенка, і провідні європейські країни – такі, як Німеччина і Велика Британія, – уже не говорять про останню диктатуру в Європі, а про прагматичний діалог. Київ мав би бути першим, хто б це зробив, мав би стати провайдером цієї нової політики щодо Білорусі й запропонувати її ЄС. Проте ми йшли у фарватері... Саме Україну Мінськ розглядає як одного з можливих партнерів для налагодження діалогу з ЄС. Ми одні з тих, кому в Мінську довіряють, хто не має якоїсь упередженості з боку білоруських чиновників.

Між Україною та Білоруссю накопичилося багато невирішених проблем у торговельно-економічній сфері. Зокрема, достатньо жорстко стоїть питання про інтеграцію Білорусі в кілька українських транспортних проектів. Крім того, це питання кооперації та розв’язання проблем, пов’язаних із зняттям штучних обмежень у діяльності українських економічних агентів у Білорусі та білоруських економічних агентів в Україні, питання синхронізації митної та податкової політики...

Білорусь зараз розуміє необхідність гармонізації свого економічного законодавства відповідно до вимог Європейського Союзу.

Ми є конкурентами у деяких сферах. Але, скажімо, об’єднання наших ресурсів дасть нам змогу вийти на ринки деяких країн і навіть стати монополістами на пострадянському просторі з поставок комбайнів та іншої сільськогосподарської техніки.

Ці питання не вирішувались протягом чотирьох років через брак політичного діалогу як між керівниками, а також на інституційному рівні. Зараз президенти Лукашенко та Ющенко фактично запустили такий діалог. Перша зустріч була в Чернігові, потім тривала інтенсифікація переговорного процесу на рівні прем’єр-міністрів і віце-прем’єрів. На відміну від України, де контакт з Президентом – це одне, а з прем’єром – це інше, у Білорусі є чітка вертикаль влади, де Президент багато чого вирішує. У зв’язку з цим для Президента Білорусі важливим був прямий політичний діалог з Ющенком.

Зараз вони ініціювали такий діалог, створюється база українсько-білоруських відносин на перспективу після 2010 року. Запускається робота на рівні міждержавної комісії, рад безпеки, урядів... Між двома країнами підписано близько 70 угод, які “обростуть м’язами”.

З другого боку, Лукашенко намагається створити систему взаємодії з Україною для побудови або хоча б синхронізації певних елементів діалогу з Росією після 2010 року. Це також є базою для майбутніх переговорів.

Зараз Лукашенко перебуває у складних відносинах з Москвою, і зустріч з Ющенком – це невеличкий укол Москві, певна власна позиція у відносинах з Росією.

В ході візиту досягнуто домовленості щодо договірно-правового оформлення державного кордону. Демаркація кордону ув’язувалося білоруською стороною з вирішенням питання заборгованості українських підприємств початку 90-х. Білорусь підкреслювала, що ця заборгованість державна, Україна зазначала, що вона виникла між суб’єктами господарювання. Непоступливість білоруської сторони була чітка в цьому питанні. Україна могла погасити її, бо це не великі гроші, але ми мали такі самі так звані “заборгованості” з Узбекистаном та деякими іншими країнами пострадянського простору, значна частина яких була неврегульована. Тому, скоріш за все, мова йде про те, що Україна і Білорусь знайшли механізми негрошового вирішення цих заборгованостей, наприклад, шляхом створення преференції для білоруських підприємств, певних митних поступок чи поставок на пільгових умовах якихось комплектувальних.

Думаю, парламент це зробить, хоча інколи він не виконує обіцянки Лукашенка, як, скажімо, це було з визнанням Абхазії та Південної Осетії. Але тональність виступів Лукашенка в Україні свідчить про те, що цього разу парламент прислухається до Президента Білорусі й ратифікує документ.

Віталій Бала, директор Агентства моделювання ситуацій:

КОМАНДА ПРЕЗИДЕНТА ВЧИНИЛА АБСОЛЮТНО ПРАВИЛЬНО

Інтенсифікація діалогу України з Білоруссю не спрямована проти Росії.

Ідеться про те, щоб виробити якусь спільну позицію. Про прагматичні, конкретні, вигідні відносини. Коли це буде вигідно обом країнам, то вони знайдуть спільну мову, навіть якщо це викликатиме певне незадоволення Росії.

У Ющенка є деякі проблеми комунікації з керівниками інших країн. Про Росію тут взагалі не доводиться говорити – цей конфлікт відомий. Але є проблеми і з керівниками західних країн. Це пояснюється, зокрема, тим, що термін президентських повноважень Ющенка закінчується. Президент є “кульгавою качкою”, за світовою практикою недоцільно вирішувати з ним якісь принципові питання, тому спостерігається певне затишшя. Крім того, невизначена політика й хаос в Україні не додають бажання співпрацювати з нами.

У цьому контексті команда Президента вчинила абсолютно правильно. Ми бачимо, що демонструється візуалізація дружніх відносин.

Також має місце самозаспокоєння для Ющенка – ось є такий Президент, з яким можна нормально говорити й почуватися в дружній обстановці.

У Лукашенка невеликий вибір для пошуку країни, яка б могла сприяти в налагодженні контактів із Заходом. Тому абсолютно логічно й нормально, що він домовляється з Україною.

Світлана Артеменко