Лісабонська угода: що дасть Євросоюзу спільний Президент?

Учора Чехія врешті решт останньою з країн-членів ЄС підписала Лісабонську угоду, яка може набути чинності вже 1 грудня 2009 року. Документ, зокрема, передбачає введення посади президента ЄС, який обиратиметься на 2,5 роки, реформу виконавчого органу ЄС - Єврокомісії введенням посади єврокомісара із зовнішньої політики, який буде наділений широкими повноваженнями. Передбачається також і розширення повноважень Європарламенту, який отримає більше впливу на законодавчі ініціативи. Ми поцікавилися в українських експертів: чи можна стверджувати, що геополітичний проект об’єднаної Європи довів свою ефективність, чи є Лісабонська угода повноцінною заміною Конституції, яку так і не змогли прийняти в Європі, і як це відіб’ється на євроінтеграційних прагненнях України?

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Центру Разумкова:

ВІД ТОГО, ХТО ОЧОЛИТЬ ЄС НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ, БАГАТО БУДЕ ЗАЛЕЖАТИ В МАЙБУТНЬОМУ

Я хотів би привітати і Чехію, і Європейський союз, і Європу в цілому, що дійсно відбулося просування у досить непростій ситуації. Всі ми розуміємо, що прийняти рішення демократичним країнам, кожна з яких має право голосу в ЄС, – це складний процес. Думаю, що Євросоюз ще раз демонструє, що ця організація при всіх проблемах, які існують всередині, є найбільш життєздатним інтеграційним утворенням в Європі і, можливо, в світі.

Це добрий сигнал і для тих країн, які мають свою стратегію європейської інтеграції і приєднання в майбутньому до ЄС. Це стосується і України. Для нас вирішення позиційних питань всередині Євросоюзу  - це нове вікно можливостей. Звичайно, м’яч на полі України. Головне проводити свою лінію, виконувати свою стратегію, в тому числі реформування. Але багато чого залежить від здатності ЄС до бачення своєї стратегічної ролі і до подолання будь-яких бар’єрів у Європі.

Справа не тільки в прийнятті договору, а в самому процесі. Він починався з обговорення Конституції, в результаті маємо Лісабонську угоду. Головне, що ЄС ще раз демонструє, що попри все різноманіття думок і позицій, - це цілісне об’єднання, здатне приходити до кінцевого рішення.

Тепер дуже багато буде залежати від лідерства в ЄС. Від того, хто очолить Євросоюз найближчим часом, дуже багато буде залежати в майбутньому. Я думаю, кандидатура Тоні Блера – це відповідь, адекватна викликам, які сьогодні постають перед ЄС.

Михайло Погребинський, директор Центру політичних досліджень і конфліктології:

ЦЕ КРОК У ФОРМУВАННІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ НАДДЕРЖАВНОСТІ

Лісабонська угода - це велике досягнення об’єднаної Європи. Це крок у формуванні європейської наддержавності. Це можливість говорити одним голосом (і це надзвичайно важливо для Європи) з тією ж Росією. Врешті решт, буде започаткована можливість загальної зовнішньої політики, чого ніколи не було. Буде Президент, своєрідний міністр закордонних справ Європи...

Важко говорити про наслідки договору для пересічного європейця. Справа в тому, що у Лісабонській угоді є багато положень і обмежень на місцеве законодавство. Приміром – заборона дискримінації мовних меншин. Якщо б ми були, скажімо, частиною ЄС, чого дуже хоче Ющенко, то Україна зараз мала б рішучим чином змінити своє законодавство. Всі ці мовні обмеження на телебаченні, радіо – все це мали б відмінити. І тоді б ми отримали укріплення позицій російської мови. Це я навів один приклад, тому що я зараз у Москві. Але є багато інших, які будуть впливати на ситуацію в країнах.

Думаю, Лісабонська угода нас не стосується. Нам треба пройти ще дуже великий шлях, щоб ставити питання про можливість вступу до ЄС. Ми мали б критично ставитися до ідей на кшталт Східного партнерства, тому що це фактично замінник інтеграційних процесів європейського напрямку. Послідовно, крок за кроком вирівнювати наше законодавство, наші норми політичного життя на європейський манер – можливо, це знайде позитивний відгук в Європі. Врешті, треба перестати проситися, а демонструвати якісь поступки, чого зараз немає. 

Володимир Фесенко, керівник Центру прикладних політичних досліджень “Пента”:

ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ ДЛЯ НАС НЕ САМОЦІЛЬ, А ІНСТРУМЕНТ

Європейський Союз у Лісабонському процесі довів свою спроможність, зокрема у подоланні внутрішніх інституційних криз. Інституційна криза ЄС була об’єктивною. Вона виникла якраз внаслідок його розширення. Потрібна була нова форма управління, більш оперативна, більш ефективна. В останні 10 років склалася ситуація, коли новий зміст просто вийшов у протиріччя зі старою формою управління Євросоюзом. Потрібно було провести інституційну реформу. Її спробували провести. Виявилося, що це не так просто. Виникли конфлікти інтересів. Але європейці впоралися з цією проблемою. Не швидко, не одразу, але впоралися, демократичним шляхом, без трагедій і драм, хоча і не без складнощів.

Протягом двох останніх десятиріч ми бачимо процес розширення ЄС. Він не стільки сам відкривається, скільки стає все більше бажаючих стати його членами. А це опосередкований критерій його ефективності і привабливості. Якщо б це об’єднання не було привабливим, престижним, не давало якихось додаткових ресурсів і імпульсів для країн, ми не бачили б такого бажання ні в України, ні в Туреччини, ні в багатьох інших країн потрапити до нього.

ЄС можна привітати з подоланням однієї з серйозних криз в його розвитку. Якщо б ЄС не вийшов з цієї кризи, це мало б негативні наслідки для України, оскільки у нас багато хто розглядає Європейську перспективу як певний ідеал світлого майбутнього, як стратегічну мету. Зараз ця мета не знімається. Більше того, оскільки протягом декількох років оптимізується нова система управління, то я не виключаю, що виникне питання про нову хвилю розширення ЄС,  в першу чергу це стосуватиметься Південних Балкан, а потім черга, можливо, дійде і до нас. Але тут багато залежатиме від України. Якщо Україна буде розглядатися в політико-культурному сенсі дійсно європейською державою, якщо вона доведе, що сама здатна боротися з корупцією, швидко модернізуватися, розвиватися - це буде викликати інтерес до неї в ЄС.

До питання Європейської інтеграції я б ставився не просто як до світлого майбутнього. Треба чітко сформулювати наші інтереси. Модернізація – так. Це дуже важливо. Але якщо йдеться про економічну інтеграцію, то ми маємо дбати про наші інтереси, щоб не сталося так, як зі вступом до СОТ, коли ми багато чого підписали, а потім виявилося, що деякі важливі речі ми не здатні виконувати (я маю на увазі ситуацію з аграрним сектором.) Є багато об’єктивних конфліктів інтересів. Треба багато уваги приділити переговорному процесу. Це якраз питання для нового міністра закордонних справ. Євроінтеграція для нас не самоціль, а інструмент, інструмент модернізації.

Лісабонський процес - це додаткове свідчення того, що конституційні проблеми можна вирішувати демократичним шляхом, навіть, коли політичних суб’єктів дуже багато. Це для нас приклад того, що не треба зволікати з конституційним процесом, але його треба проводити демократично.

Андрій Єрмолаєв, директор Центру соціальних досліджень “Софія”:

В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ПРОЕКТІ УКРАЇНИ НЕ БУЛО І НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ НЕ БУДЕ

Європа “степ бай степ” проходить цикли, пов’язані з переходом від міжнаціональної корпорації і інтеграції на економічній основі і політичному співробітництві, до формування пан-європейської державності. Оскільки в основі європейського проекту  - формування єдиної транснаціональної державності, ЄС в майбутньому – це велика потужна держава, можливо, з нестандартною моделлю організації і, не виключено, зі збереженням різношвидкісних процесів економічного та політичного зближення. В цьому сенсі, підтримка документів, які супроводжують Лісабонський процес, є елементом цього.

Ідея єдиної Європейської конституції була і залишається актуальною, просто, мабуть, вона була висунута дещо зарано. Але вже в 2010 році Євросоюз перетвориться на консолідованого геополітичного суб’єкта з власною зовнішньою політикою, з активною самостійною роллю. Це буде початком великої трансформації Заходу. Наступним кроком буде формування безпекових механізмів і нових політичних механізмів європейської самоорганізації. Постане питання посилення ролі Європарламенту, питання єдиного Європейського уряду. Зрозуміло, це вплине і на геополітичні реалії. Це якісно новий гравець, з яким ми ще не стикалися. Ми звикли до багатосторонніх, двосторонніх стосунків, і не стикалися з Європою як з консолідованим геополітичним суб’єктом. Скоріш за все, це буде прагматичний гравець, який буде опікуватися своїм життєвим простором. Буде проводитися активна експансійна економічна політика, така ж прагматична, з якою ми стикаємося сьогодні з нашим північним сусідом. Це дещо змінить настрої євроромантизму, які можна  розглядати і на прикладі України. Дуже часто європейський проект сприймався як економічно-гуманітарний. Мало хто в своїх роздумах і оцінках доводив до кінця думку, що ЄС - це нова, потужна, агресивна і прагматична держава, яка буде боротися за перерозподіл сфер впливу.

В європейському проекті України не було і найближчим часом не буде.

Ми маємо навчитися бути не романтиками, а прагматиками у спілкуванні з ЄС.

Опитувала Анна Ященко