Мотив російської самооборони як привід для агресії?

Росія сама собі дозволила використовувати власні ЗС за рубежем... Економіка не дасть змоги проводити такі афери... З таким самим успіхом РФ може оголосити, що рубль є світовою валютою...

9 вересня Державна дума Російської Федерації ухвалила в першому читанні поправки до ст. 10 федерального закону “Про оборону”. Це одностайно передбачуване голосування розширило рамки оперативного використання Збройних сил РФ за межами території держави. У Росії рішення парламенту вважають законодавчим утвердженням такої воєнно-стратегічної форми застосування військ, як “активна самооборона”.

За поглядами тієї ж російської воєнної науки “самооборона активна” є превентивними збройними діями проти супротивника за межами національної території за умови неминучої агресії з його боку.

Як визнають російські експерти в словнику «Война и мир в терминах и определениях» (видано в Москві 2004 року під загальною редакцією та керівництвом такого собі Дмитра Рогозіна), «при сумнівності обґрунтованості деяких моментів подібного роду дій з моральної точки зору, вони є частиною визнаною світовою спільнотою практики захисту державою життя й гідності своїх громадян, де б вони не знаходилися».

Також у статті словника, присвяченій цій проблемі, автори не виключають, що «мотив самооборони може бути використаний як привід для агресії проти інших держав».

Тут припадає на думку збройна операція з «примушення до миру», до якої вдалися російські військові на території Грузії в серпні 2008 року, нібито захищаючи своїх громадян на території іншої суверенної країни.

Але в новітній історії є чимало інших прикладів застосування військових підрозділів – справді для захисту співвітчизників за межами національних територій.

У 1965 році бельгійські десантники при транспортній і технічній підтримці США й Великої Британії провели військову операцію для захисту двох тисяч іноземців у Заїрі; у 1983 році США здійснили збройне вторгнення на Гренаду з метою захисту тисячі американських громадян, що опинилися в небезпеці внаслідок державного перевороту в цій острівній державі; так само було в Панамі у 1989 році; упродовж 2001–2002 років проводилася антитерористична операція під проводом США в Афганістані проти сил, причетних до терактів у Нью-Йорку й Вашингтоні 11 вересня 2001 року.

Дмитро Тимчук

– В історичному вимірі захист національних інтересів та своїх громадян із застосуванням збройних сил за межами національної території було найбільш властиве постколоніальним державам, – розповідає керівник проекту «Флот2017» військовий експерт Дмитро Тимчук. – Це зрозуміло, адже такі країни були вимушені з великими небажанням залишити колишні надбання своїх імперій. Окремо слід згадати США, де життя і права громадянина – на першому місті в системі пріоритетів, як усередині так і поза межами національної території.

Тут слід доповнити слова експерта й згадати, що Стратегія національної безпеки, інші документи стратегічного планування збройних сил цієї країни передбачають активне превентивне застосування угрупувань військ за межами національної території, локалізацію конфлікту ще до початку його ескалації чи знищення супротивника в будь-якому регіоні світу, де наддержава вбачає загрозу своїм націнтерсам і безпеці.

«Америка перебуває в стані перманентної війни», – з такими словами 43-й Президент Сполучених Штатів Джордж Буш звернувся до нації, оприлюднюючи 16 березня 2006 року нову Стратегію національної безпеки держави.

Саме підвищення мобільності, експедиційних властивостей, можливостей здійснення швидкого перекидання в будь-який регіон світу та забезпечення довготривалих автономних дій у відриві від основних сил є одними з пріоритетів у сучасному й майбутньому обрисі американської армії.

Росія, на думку Тимчука, вирішила й собі законодавчо затвердити такий підхід.

– Але об’єктивна реальність не відповідає цим намірам. Адже перекидання угруповань військ за межі території держави, забезпечення автономного ведення бойових дій потребують не лише значних коштів, а й наявності мобільної та ефективної системи забезпечення військ. Навіть США й НАТО разом узяті ще до кінця не розв’язали цю проблему. Економіка, на відміну від політики, не дасть змоги проводити такі афери, коли амбіції не відповідають реальним можливостям. З таким самим успіхом Росія може оголосити, що рубль є світовою валютою, – переконаний експерт.

Валентин Бадрак

Дії Російської Федерації не є у світовій практиці чимось новим, констатує рішення Держдуми директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак.

Експерт також наводить приклад НАТО, яке декілька років тому прийняло у своєму статуті поправку, що передбачила можливість діяти за межами географічних кордонів Альянсу.

– Окремо від НАТО слід згадати Сполучені Штати, які традиційно застосовували військову силу для вирішення життєво важливих завдань за межами території країни. Але необхідно підкреслити, що характер і напрямки діяльності Росії можуть бути поширені на регіони, де перетинатимуться зі сферами інтересів США і НАТО. Це зокрема, стосується України й Грузії. Ідеться про зростання амбіцій Росії, яка претендує на роль світового лідера і заявляє про готовність захищати свої інтереси в протиборстві з іншими світовими лідерами, – вважає експерт.

На думку глави правління Центру воєнної політики та політики безпеки Євгена Шелеста, рішення Держдуми не слід прямо пов’язувати з прямою загрозою для України.

Експерт пояснює, що відсутність цієї поправки не завадила застосувати збройні сили РФ в серпні минулого року в Грузії.

– Спрощення механізму застосування збройних сил у конфліктах, пов’язаних з турботою про своїх громадян та в миротворчих операціях, притаманно більшості країн, які спроможні організувати такі операції. Особливості планування та застосування військ у таких умовах потребують законодавчих рушень для економії часу й надання впевненості й рішучості військовим, – каже Шелест.

За його словами, останні зміни геополітичної ситуації навколо України, ланцюжком яких є й прийняття цих поправок, мають нарешті допомогти політичній еліті та загалом українському суспільству дійти висновку – не може бути держави без сучасної боєздатної армії.

Євген Шелест

– У світі поважають сильні держави, які спроможні себе захистити. Треба передусім розглядати не сили та способи застосування чужих армій, а повернутися обличчям до своєї, – вважає експерт, констатуючи, що Кабінет міністрів не може чи не хоче визначити на 2010 рік обсяги мінімально необхідного бюджету на оборону в сумі бодай 20 млрд. грн.

– Це призведе до суттєвого обмеження завдань, які можуть виконати Збройні сили України, – зазначає Шелест.

Саме тому експерти скептично поставилися до можливих аналогічних законотворчих ініціатив з боку України.

– Перегляд відповідних стратегічних документів Україні не потрібен. У нас на законодавчому рівні передбачено виділення коштів на оборону в розмірі 3% від ВВП. За роки незалежності жодного разу ця норма закону не була виконана. Більш того, простежується неухильна тенденція до зниження оборонних видатків – в останній рік вони становили менш як 1% ВВП, що є взагалі неприпустимо для держави, яка знаходиться у буферній зоні між інтересами сторін, – зауважує Бадрак.

За оцінками експертів Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, єдине, що необхідно робити сьогодні, – це активно й неухильно виконувати раніше затверджені програми розвитку та переозброєння армії.

По-перше, необхідно переглянути пріоритети – передусім порушити питання реанімації протиповітряної оборони з урахуванням сучасних тенденцій розвитку зенітно-ракетних військ, оновлення та модернізації систем ППО, належного рівня підготовки багатофункціональної бойової авіації.

По-друге, нагальною є активізація напрямку з побудови неядерного ракетного щита стримування на базі вітчизняного багатофункціонального оперативно-тактичного ракетного комплексу “Сапсан”.

– Усі решта проектів можуть виконуватися вже в третю чергу – лише за умови, коли рівень видатків на переозброєння перевищуватиме 700–800 млн. доларів щорічно. На сьогодні фінансування переозброєння не перевищує 100 млн. доларів, – зазначає експерт і додає, що ситуація, яка мала місце упродовж останніх півтора десятка років, стала міною уповільненої дії для оборонного потенціалу України. Як результат, вважає Бадрак, на сучасному етапі оборонна спроможність України має умовно-декларативний характер.

Андрій Лавренюк