Україна всупереч здоровому глуздові продовжує готуватися до членства в Євросоюзі і «політично хиріючому військовому союзі» - НАТО, яке ніколи не настане, і водночас псує відносини з виключно важливими країнами саме в той момент, коли ці зв`язки найбільш потрібні для нас.
«Ми примудрилися відкрити фронт холодної війни з Росією (що саме по собі неприпустимо за будь-яких обставин) саме тоді, коли ця країна має вельми стабільні позиції в світі». Генеральний директор Центру міжнародних і порівняльних досліджень Анатолій Орел у своїй статті «Балансуючи над прірвою: як припинити театр абсурду в українській зовнішній політиці?», опублікованій у «Дзеркалі тижня», обрушився з різкою критикою на зовнішньополітичний курс Києва.
На думку експерта, зараз для України життєво необхідно, за прикладом європейських країн переглянути свої пріоритети: «світ вступає в епоху, коли держави зближуються між собою виключно на основі взаємного збігу прагматичних інтересів». «Розчарування Україною та її зовнішньою політикою в європейських столицях досягло вже тієї точки, коли ніхто не обурюється очевидним безглуздостям: на країну просто махнули рукою», - пише експерт. За його словами, дедалі нові підтвердження цього факту приносить кожна його бесіда з європейськими партнерами.
Анатолій Орел запропонував власний план порятунку зовнішньої політики України:
«Перше і найнасущніше - якнайшвидше прийняти новий закон про основи зовнішньої політики країни, в якому ліквідувати мету, яка стала безглуздою, витратною і небезпечною - здобуття членства в НАТО .
Друге. Відновити зруйновану вщент довіру в українсько-російських відносинах. Ми абсолютно справедливо хочемо рівноправності цих відносин, поваги нашого внутрішнього і зовнішнього вибору. Ми не хочемо повернення до будь-якої з минулих моделей залежності. Але час зрозуміти також, що Росія - від президента до простих громадян - не вірить тим українським політикам, які говорять, що зовнішньополітичний курс, який асоціюється з ім`ям Ющенка, не несе ніяких загроз Москві.
Третє. Негайно відновити повноцінний діалог на всіх рівнях з ключовими європейськими столицями - Берліном, Парижем, Римом, Лондоном, Мадридом та іншими. Слід пам`ятати, що саме через діалог з цими країнами, а не через участь у проектах брюссельської бюрократії пролягатиме магістральний шлях європейської політики України. Слід пам`ятати також, що, з погляду європейських столиць, їх діалог з Києвом завжди доповнюватиме їх спілкування з Москвою, а не конкуруватиме з ним. І тому ніяка геноцидно-голодоморна тематика в розмові з цими країнами надалі неприпустима, втім, як і будь-які інші конфронтаційні теми.
Четверте. Потрібно примиритися з тим, що надзвичайно гіпертрофовані останнім часом вектори у найближчі роки займатимуть природнє, хоч і скромніше місце у зовнішніх пріоритетах України».
