Відомі українці закликають держави-гаранти безпеки України застерегти Росію

З’явилися ознаки, що Кремль не виключає з арсеналу й силові засоби... Існують прямі загрози безпеці держав ЄС… Звертаємося з пропозицією скликати Міжнародну конференцію...

Звернення інтелектуалів, політиків та громадських діячів України до парламентів, урядів і народів світу

Виникнення України як незалежної демократичної держави в 1991 році стало одним з основних результатів і водночас гарантій завершення глобального протистояння «Схід–Захід», двоподілу Європи та поширення ідеалів свободи й демократії у світі. Україна зробила вагомий внесок у світову та європейську безпеку своєю відмовою від ядерної зброї. При цьому Будапештський Меморандум 1994 року був закріплений відповідними гарантіями держав – членів Ради безпеки ООН. Цей документ поряд з процесами розширення Євросоюзу та Євроатлантичної системи колективної безпеки свого часу відіграв значну роль у зміцненні системи європейської безпеки.

Проте сьогодні важко не побачити недостатню дієздатність цих гарантій. Російське керівництво свідомо взяло курс на демонтаж чинної системи безпеки, ключовим напрямом якого стало прагнення підпорядкувати Україну виконанню геостратегічних інтересів Росії. Наслідком такої стратегії є стрімка ескалація напруження у двосторонніх відносинах. Безпрецедентного загострення набула інформаційна війна проти України. В російському суспільстві з українців формується образ ворога, на Україну накидається ярлик головного дестабілізатора у відносинах ЄС і Росії.

Російська сторона навіть не допускає, що здійснення Україною стратегічного курсу на вступ до НАТО – це суверенне право нашої держави, що Україна обирає курс на Захід зовсім не всупереч Росії, а виходячи з власних національних інтересів. Добровільно відмовившись від статусу ядерної держави, Україна може протистояти сучасним зовнішнім викликам і загрозам лише в системі колективної безпеки.

Послання Президента РФ від 11 серпня ц.р. стало черговим кроком у реалізації зовнішньополітичної стратегії Кремля, що відверто нехтує українським суверенітетом, містить ознаки втручання у внутрішні справи України та не узгоджується із загальноприйнятими нормами міжнародного права. Український народ поважає демократичний вибір російського народу й вимагає поваги до свого вибору. Рішення Президента РФ відкласти відрядження посла в Україну на пізніший термін, пов’язане з імовірним приходом нової влади в нашій країні, яка, на думку Д.Медвєдєва, проводитиме інший (очевидно, вигідний Росії) політичний курс, можна оцінювати лише як відвертий зовнішній тиск сусідньої держави на волевиявлення українських громадян.

Ми шкодуємо, що російське керівництво наполегливо відкидає уроки історії і сподіваємося, що першочерговим завданням нової еліти сусідньої нам країни стане піклування свободами, правами й добробутом народів власної федерації. Немає сумнівів, що існуюче напруження, інспіроване російською владною верхівкою, є поверховим і тимчасовим. Глибина й маса міжлюдських стосунків представників двох народів – українців і росіян – в історичній перспективі відновить добросусідські відносини між нашими країнами.

Водночас нещодавнє послання Президента РФ Д.Медвєдєва Президентові України В.Ющенку знаменує, на нашу думку, іншу якісну фазу в ставленні російської влади до України. Уперше за довгі роки з’явилися ознаки того, що Кремль не виключає з арсеналу своїх зовнішньополітичних інструментів стосовно України й силові засоби.

Про це, поряд із поданням Д.Медвєдєвим до Держдуми Росії законопроекту, який дозволяє використання російських збройних сил за межами РФ, свідчить розгортання відповідної пропагандистської кампанії. Зневажливе ігнорування російським Президентом змісту листа-відповіді В.Ющенка, безпідставне звинувачення російською прокуратурою українських військових в участі в минулорічній війні на боці Грузії, трактування російським Президентом РФ вимушених дій українських правоохоронців у Криму як спроби ускладнити практичну діяльність Чорноморського флоту РФ – усе це вважаємо безпосереднім пропагандистським обґрунтуванням можливого силового втручання у внутрішні справи України для придушення її суверенітету та свободи, перетворення України в територію неподільного впливу й контролю з боку Росії. Російська риторика щодо України змушує згадати найжахливіші історичні приклади 1930-х років.

Ми розуміємо перехідний характер української політичної системи, згубність протистояння всередині владної верхівки, яке знижує ефективність зовнішньої політики держави та не сприяє її економічному розвиткові. Але Україна – це велика і вільна країна з величезним потенціалом демократії, що йде шляхом встановлення європейської правової системи, це країна, що за 18 років незалежності здобула авторитет і стала важливим суб’єктом європейської політики. Натомість підпорядкування України російській стратегії відновить поділ Європи, нестиме прямі загрози міжнародній і національній безпеці держав Євросоюзу, призведе до зниження загального рівня довіри та безпеки в Європі, ескалації напруження й протистоянь у міжнародних відносинах у цілому.

Ми звертаємося до керівництва США, Великої Британії, Франції і Китаю з пропозицією скликати відповідно до п.6 Будапештського Меморандуму міжнародну конференцію його держав-гарантів з метою забезпечити реальні гарантії безпеки України, задекларовані Меморандумом.

Звертаємось також до керівних органів ЄС щодо необхідності зайняти чітку та однозначну позицію в питанні забезпечення державного суверенітету України, висловити застереження щодо будь-яких форм втручання Росії у внутрішні справи України.

Окремо звертаємося також до держав Вишеградської групи (які завжди прихильно ставилися до України та її євроінтеграційних прагнень) з проханням виробити спільну чи висловити окрему позицію з приводу загострення російсько-українських відносин.

Юрій Андрухович, письменник;

В’ячеслав Брюховецький, Герой України, доктор філологічних наук, почесний президент Національного університету "Києво-Могилянська академія";

Богдан Гаврилишин, іноземний член НАН України, Ph. D., голова наглядової ради Міжнародного інституту менеджменту;

Семен Глузман, правозахисник, виконавчий секретар Асоціації психіатрів України, директор Українсько-американського бюро захисту прав людини;

Ярослав Грицак, доктор історичних наук, професор, директор Інституту історичних досліджень Львівського державного університету ім. І.Франка;

Микола Жулинський, академік НАН України, доктор філологічних наук, професор, директор Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України;

Оксана Забужко, письменниця;

Сергій Комісаренко, академік НАН України та Академії медичних наук України, доктор біологічних наук, директор Інституту біохімії м. О.В.Палладіна НАН України;

Леонід Кравчук, Герой України, перший Президент України;

Василь Кремінь, академік НАН України, доктор філософських наук, професор, президент Академії педагогічних наук України;

Юрій Ланюк, композитор;

Левко Лук`яненко, Герой України;

Мирослав Маринович, перший проректор Українського католицького університету, президент Інституту релігії та суспільства Українського католицького університету;

Мирослав Попович, академік НАН України, доктор філософських наук, професор, директор Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України;

Сергій Рахманін, журналіст, редактор відділу політики газети «Дзеркало тижня»;

Микола Рябчук, письменник і публіцист;

Костянтин Ситник, академік НАН України, доктор біологічних наук, професор, почесний директор Інституту ботаніки ім. М.Г.Холодного НАН України;

Володимир Сіренко, народний артист України, головний диригент і художній керівник Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України;

Тарас Стецьків, народний депутат України;

Володимир Філенко, народний депутат України;

Ігор Юхновський, Герой України, доктор фізико-математичних наук, академік НАН України, професор, почесний директор Інституту фізики конденсованих систем НАН України;

Ярослав Яцків, академік НАН України, доктор фізико-математичних наук, голова Українського міжнародного комітету з питань науки і культури при НАН України;

Тарас Возняк, філософ, політолог, головний редактор незалежного культурологічного журналу “Ї”;

Олексій Волович, директор Одеського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України;

Рустем Жангожа, політолог, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, член ПЕН-клубу;

Олександр Фільц, доктор медичних наук, професор, президент Української спілки психотерапевтів;

Ігор Марков, політолог, завідувач сектору етносоціальних досліджень Інституту народознавства НАН України;

Олександр Іванків, перший заступник голови Українського інституту національної пам’яті;

Ігор Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ