Донбасс, я твой!, або Вечір на ярмарку політичного марнославства

І всім було очевидно, що це Його день, що всі ті політичні стерв`ятники піаряться на Його мрії. І, напевне, якби в цю мить він закликав їх “Несіть мене до Києва, на президентство!”, вони б понесли...

Про грандіозний стадіон у Донецьку сказано вже все чи майже все. Церемонію відкриття оспівано на всі лади, і додати щось важко. Залишилось сказати, здається, про одне. Напередодні президентських виборів “Гранд шоу” (це офіційна назва церемонії відкриття стадіону)  в Донецьку стало ще й ярмарком політичного марнославства.

Початок шоу відклали на півгодини, аби всі глядачі пройшли до стадіону

Кубок Ахметову вручили з неба

Представляють гравців “Шахтаря” – володаря Кубка УЄФА

На дармовий піар злетілись політичні птахи всіх калібрів.

У першу чергу, звісно, політичні яструби в особі трьох перших “птахів” держави – Президента, голови Верховної ради та глави уряду. За ними птахи меншої ваги, з різних гілок влади та різної політико-орнітологічної цінності – від заступників голови парламенту до ключових та менш ключових  міністрів, депутатів та екс-депутатів. Півтора десятки лише чартерних рейсів підвозили й підвозили до шахтарської столиці нових й нових політичних “пернатих”.

Тепер, коли шоу завершилось, можна сказати, що загалом повадки наших політичних “птахів” залишаються незмінними, хоча й зблиснули новими гранями.

Президент Віктор Ющенко залишився вірним собі – виступив на “Гранд шоу”, не промовчав, “як деякі”, говорив державною мовою і,  в цілому, “концептуально”. З нового чи відносно нового можна відзначити  – говорив порівняно небагато, “національний “ контекст доволі вдало “розбавив” місцевим колоритом (авторитет шахтарської праці, авторитет донецького футболу, Рінат Ахметов, майбутні перемоги України, Рінат Ахметов і знову Ахметов). А ще Ющенко здійснив майже неможливе – відвертий свист на початку перетворив на аплодисменти та більш-менш схвальну реакцію під завісу виступу. Завіса взагалі виявилась сильною: Президент побажав слави Донецьку та футболу, після чого набрав повітря в груди та виголосив: “Слава Україні!” Після чого залишив трибуну, доки стадіон не оговтався.

Голова парламенту Володимир Литвин, натомість, вразив країну своїми новими гранями. Хоча, здається, краще б не вражав. Почати треба з російської мови, якою взявся виступити спікер. Звісно,  в домі господаря хочеться сподобатись господареві, але ж і поваги до країни хотілося б. Лексика виступу виявилась під стать – “очарован”, “впечатлен” і в тому ж дусі. Поруч хтось кинув: “Тю, як ото дама співає – очарована, околдована, с ветром в поле повенчана”. Далі, звісно прозвучало магічне “Ахметов”. І на завершення – “Ура!” Вийшло щось на зразок репліки відомого телеперсонажа: “ Да здравствует советский суд – самый гуманный суд в мире!”. Прикольно, але, як для спікера, навряд чи це той результат, на який розраховувалось.

Натомість, Юлія Тимошенко, як відомо, не виступила, хоча, за попереднім сценарієм, планувалось. Не переконаний, як багато моїх колег, що це був однозначно вірний “хід” (мовляв, “зустрінуть, як Ющенка”). Але, принаймні, те, що казав Ющенко, всіма забудеться, а те, що Тимошенко відмовилась від VIP-ложі, сіла до «простих людей», та ще й «скромно промовчала», принаймні, запам`ятається.

Віктор Янукович був у своєму репертуарі. Читав вірші, плутав поетів, але, безумовно, тональність та месідж були обрані вірно (про Ахметова, якого батько за руку водив на футбол, про старий стадіон, про хлопчаків, які дивились футбол з терикона). І, відверто кажучи, здається, людям, які сиділи на стадіоні, теж було байдуже прізвище поета. Янукович вгадав з головним – з духом стадіону. Коли прозвучало сакраментальне “Донбасс нельзя поставить на колени!”, по потужному гулові, який піднявся над трибунами, стало зрозуміло, що хоче почути стадіон.

Хоча, слід відзначити, на фоні іншого виступу спіч Януковича, можна сказати, супроводжувався скромним, “теплим”, прийомом. Мова, звісно, про виступ людини, яку було скромно оголошено як “президента футбольного клубу “Шахтар”. Ніхто, напевне, й ніколи не переживе того, що відчував того вечора Рінат Ахметов, але коли він йшов між прапорами, і на гігантських екранах показали його крупним планом, це було лице та посмішка маленького хлопчика, мрія якого здійснилася. І всім було очевидно, що він має на неї право, що це Його день, що всі ті політичні стерв`ятники злетілись на Його славу та піаряться на Його мрії. І, напевне, якби в цю мить він закликав їх “”Несіть мене до Києва, на президентство!”, вони б підняли на руки і понесли. Десь позаду б, на узбіччі, Віктор Федорович розгублено розмазував би емоції по обличчю, запитуючи “ А як же я?”. В ліпшому випадку, напевне, дали б йому якусь втішну іграшку, і тут же забули про нього.

Колись він може зіграти на цьому стадіоні

Одне слово, людям – стадіон, політикам – піар. Їм мало того, що все місто завішане бордами, які сповіщають, як багато “вона працює”, радять запитати, коли закінчиться криза або лякають смугами з написом про “здорових освічених людей”. Вони зробили все можливе, аби й “Гранд шоу” стало їхнім шоу. На щастя, були люди, які, так само багато зробили, аби цьому завадити – сценаристи шоу, тілисто-голосисте тріо Вінницька-Лобода-Могилевська, освітлювачі, звуковики, волонтери, що “створили” на полі сорокаметрового футболіста, який “ в натурі” рухав ногою і забивав голи, і нарешті заокеанська зірка Бейонсе (голос, тіло, музика, світло, рух і багато іншого).

На VIP- вечірці

Втім, пізніше, коли після шоу публіка пішла в один бік (додому), політики пішли в інший (на паті) - і там вже “відтягнулись”. Під живий звук від Араша, Таісії Повалій та Діми Білана, потягуючи “Хенесі”, вони “перемили” один одному політичні кісточки, прикинули, хто яким прийде до фінішу. Одне слово, “тусувались”, танцювали, обіймались, цілувались, плювались (“дивись, он хто за сусіднім столиком”).

Нестор Шуфрич в інтер’єрі вечірки

Важко перелічити, хто тут був (ось Нестор Шуфрич, ось Олександр Мороз, он Євген Червоненко з Миколою Катеринчуком, а он, дивись, не може бути, це ж Сергій Ратушняк…) Простіше було б сказати, кого не було, однак, хтозна, а раптом він був не за сусіднім столиком, десь там далеко, за сто якимось…

… А за  пару сотень метрів від вечірки донецькі хлопці весело намагались зсунути з місця гігантського м`яча у фонтані.  Вдень вони прочитали в газетах, що унікальний м’яч вагою під 30 тонн тримається на струменях води, і, звісно, захотілось це перевірити. Було весело, дівчата фотографували, приєднувались всі бажаючі, але нічого, звісно, не виходило. М’яч незворушно тримався на воді.

“Донбас-Арена” вночі

А коли було відійти ще далі, в ніч,  і обернутись, стадіон-красень фантастично світився в ночі. Піна спаде, а він залишиться.

Народний депутат Тетяна Засуха в аеропорту, повертаючись додому після шоу: спати хочеться…

Олександр Калініченко

Фото - УНІАН та автора