Коли діти чиновників отримують посередні оцінки з тестів, лють високопоставлених батьків не знає меж... Неподобство! Тести мають бути скасовані!.. Проект закону вже готовий...
Мої однокурсники, що продовжили лінгвістичну кар’єру на нашому факультеті престижного столичного вузу на цьогорічній зустрічі випускників зізналися: ці три роки, коли результати зовнішнього незалежного оцінювання є обов’язковими для вузів при зарахуванні студентів, на наш факультет вступило стільки здібних і незаможних дітей із провінції, скільки не вступило за всі попередні роки.
Звісно, батьки цих ломоносових не могли платити великі хабарі, що стали нормою в цьому вузі.
Моя знайома з Червонограда весь цей час бідкалася, що її депозит із осені завис у проблемному банку. Вона акумулювала кошти багато років або на хабар, або на платне відділення. Її сина зараховано на престижний факультет столичного економічного вузу – хлопчина в першій десятці списку за результатами тестів. Декан факультету як міг умовляв матір не приносити оригінали документів – мовляв, ми не зможемо забезпечити вас гуртожитком. Інших важелів, як віднадити простолюд від свого факультету, на якому зазвичай навчаються діти банкірів і нардепів, у нього майже не залишилося.
Популярне видання публікує рейтинг київських шкіл, в основі якого лежать результати тестів. “Найпрестижніші” київські ліцеї та гімназії, де найвища концентрація мажорів на квадратний метр, опиняються у хвості списку...
Так, цьогорічна тест-кампанія кампанія прожектором висвітлила чимало проблем, з яких пільги були і залишаються чи не найбільшою. Як і загалом у країні. Політичний інфантилізм і патерналізм у дії: незаможна країна третього світу наобіцяла своїм громадянам пільг майже у чверть свого ВВП в обмін на місця в парламенті.
Однак, боюся, невдовзі маятник хитнеться в інший бік – замість скасування пільг при вступі у вищі навчальні заклади буде скасовано саму систему зовнішнього незалежного оцінювання. На неї давно гострять зуби чиновники й нардепи, які можуть підпорядкувати собі суди і тендерні комісії, прокуратуру і міліцію, однак усе ще не можуть посадити на короткий ланцюжок центри оцінювання якості освіти. Коли їхні діти, вихованці “найелітніших” шкіл Києва, отримують посередні оцінки з тестів – трапляється й таке – лють високопоставлених батьків не знає меж. Вони чи не вперше опиняються в ситуації, у якій щодня опиняємося всі ми – є речі, які тобі непідвладні.
Перше, що вони роблять – виливають свою лють на чиновників Міносвіти та діляться болем із галузевим управлінням Кабміну, де ставляться з більшим “розумінням” до батьківського обурення. Друге – дають доручення своїм помічникам написати законопроект, який би ліквідував тести з потрухами.
Рано чи пізноодин із таких законопроектів, як-от 4465, стане законом. Новий Президент його навряд чи заветує, оскільки зобов’язання ліквідувати незалежні тести буде одним із пунктів його (її) виборчої програми – якому аплодуватимуть чиновники, ректори вузів і викладачі, котрі поновлять стабільне джерело свої доходів. На той час система незалежного оцінювання знань все одно буде в комі, оскільки бюджет-2010, під приводом необхідності вписатися в межі 4-відсоткового дефіциту, відмовить Українському центрові оцінювання якості освіти в асигнуваннях – не кажучи вже про виплату боргів 2008 року.
А хіба може бути інакше? Хіба може існувати острів неупередженості серед розбурханого океану корупції, на який перетворилася Україна – європейський рекордсмен за кількість антикорупційних законів та постанов? Як довго може в серцевині чиновницького апарату, киснем якого є хабар, протекція, відкати, блат і кумівство, існувати чужорідне тіло?
Воно має бути відторгнене. Що й станеться вже наступного року.
Станіслав Голубенко
