Тарас Чорновіл: Не хочу, аби на батьковій могилі відбувалися бійки

Зараз щось дурне твориться в країні... Янукович - це як у фільмі про Капітошку, аби всі боялись і не насміхались... Інтерв`ю

Згода народного депутата Тараса Чорновола на ексгумацію тіла свого батька В’ячеслава Чорновола стала заледве не сенсацією. І з` явилася надія, що на трагічну подію десятирічної давності нарешті проллється світло. Проте буквально через день син Героя України відкликав свій дозвіл. Про мотивацію цих вчинків - і першого, і другого, а принагідно і про ситуацію у Верховній Раді - з уст самого політика. 

Пане Тарасе, Ви відкликали згоду на ексгумацію тіла Вашого батька, що збираєтеся робити далі?

Так, я навіть не хочу зустрічатися зі слідчими. Вони почали присилати мені якісь повістки: «У випадку неявки буде застосований привід». Вони б мали знати, що згідно законодавства, вони не мають права мені цього посилати. Запросити дати свідчення, так, але все інше – ні. Вони хочуть мене примусити підписати згоду на ексгумацію.

Вибачте, це моя справа. Я написав дуже жорсткого листа до Генпрокурора, поки я не отримаю стовідсоткові пояснення щодо чотирьох, наголошую, чотирьох фактів розголошення інформації по слідству, яке призвело до серйозних наслідків.

Друге – запевнення абсолютної гарантії, що не розголошуватимуть деталі, коли саме має відбутися ексгумація. Бо ж ідуть президентські вибори, у нас море людей психічно неврівноважених і політично стурбованих, не кажучи про те, що в нас є кандидати, які на цьому дуже гарно гратимуть.

Я не хочу, аби на батьковій могилі відбувалися бійки: одні - за ексгумацію, другі - проти. Де лягатимуть кістьми на ту могилу, інші їх туди скидатимуть, а треті перед телекамерами розказуватимуть, яка злочинна влада, а ми – найбільші захисники Чорновола.

Тож поки я не отримаю стовідсоткової гарантії, що такого не відбудеться, я за жодних обставин дозволу на ексгумацію не дам.

Гадаю, буде найкраще, коли це відбудеться після виборів. У слідства поки немає відповіді навіть на два формальні питання. Перше – обставини смерті, друге – момент. Вони навіть не знають, які конкретно поранення стали причиною смерті. Для таких моментів ексгумація потрібна, а для самого слідства – ні.

Гадаю, що з затриманням Пукача все має більше прояснитися…

Я пригадую, коли йшло ще перше розслідування, слідча комісія, зокрема при Русі, і багато людей, які мали відношення до силових структур, підходили тишком, давали інформацію, що Пукач особисто координував стеження за батьком, його машиною у Кіровограді.

Пізніше надійшла інформація, яку я трактую як недоведену, у машині (про це згадує і Удовенко), яка супроводжувала їх всю дорогу і зникла буквально за кілька хвилин перед самою аварією, знаходився сам Пукач.

Тобто з’явилася пряма прив’язка його до цієї справи. Я про це час від часу згадував, журналістам у тому числі, проте особливо на цьому не акцентував, бо ж ніхто не сподівався, що Пукач колись опиниться в руках українського правосуддя.

Зараз, коли він опинився тут, це дає серйозні підстави надіятися, що в справі В’ячеслава Чорновола будуть певні зрушення.

Я направив звернення до генпрокурора, аби Пукач обов’язково був допитаний не тільки у справі Гонгадзе, а й у справі Чорновола. І щоб обов’язково були виконані всі слідчі дії.

Інформація щодо затримання Пукача вся якась половинчаста… Людина, яку показували на екрані, аж зовсім не схожа на того Пукача, якого я знав: самовпевненого, годованого, пихатого. Я побачив заляканого, дуже дивного чоловіка. Мабуть, це й справді він. Не думаю, аби вже настільки блефувала прокуратура й СБУ, і якусь сторонню особу називали Пукачем. Але як він з’явився в Україні, на якій основі, для чого? Відповіді в мене на це немає.

Дуже добре пригадую заяви нашого Президента й багатьох інших, начебто Пукач перебуває в Ізраїлі. Чому він повернувся в Україну, для чого був зроблений такий спектакль? Відповіді я на це не маю.

Вашому батькові тоді погрожували?

Так, але він мало про це розказував, так, наче не звертав уваги. У нього завжди була віра, що в цій країні все чистіше, ніж було насправді. Пам’ятаю, він сказав був фразу, дослівно: «Вони не посміють мене вбити». Виявляється, посміли...

Ваші колишні однопартійці блокують трибуну ВР. Ви їх підтримуєте в цьому?

Зараз щось дурне твориться в країні, а я не звик дивитися на це з далекої відстані. Воно мене заганяє в депресивний стан.

Я не збираюся брати участі в блокуваннях трибуни. Більше того, за всі кадрові питання я готовий проголосувати, бо вони абсолютно адекватні. На віце-прем’єра з гуманітарної політики йде мер Кривого Рогу, людина справді нормальна, відповідна. Чи, наприклад, на іншу посаду йде ректор Київської політехніки. Теж цілком приваблива постать. Він зуміє в певній мірі десь прикрити Івана Вакарчука, оскільки Вакарчук дуже хороший ректор, позитивний міністр, але поки не навчився пробивати чиновницьких стін головою.

Вакарчук для мене – постать абсолютно персона грата. Він виробив добру концепцію, цілком позитивну. Проте його концепція, крім нервів і наполегливості міністра, повинна бути забезпечена ще паралельним, адекватним фінансуванням по всій системі освіти. Але, аби вибити гроші в Кабміну, треба вміти зайти і голосно виступити. А він ніколи не працював чиновником, тому робити цього не вміє. Гадаю, саме багато недоробок пов’язані саме з цим.

Я ніколи й нізащо не проголосую за звільнення Вакарчука.

Ці блокування в мене взагалі викликають сум… Верховна Рада – це моє робоче місце вже дев’ять років, але такого маразму, як зараз, відверто кажучи, я не бачив. Були бійки біля трибуни, штовханини, зривали засідання, тобто було все, але щоб тупо блокувати і не пояснити заради чого… А так, аби не дати працювати.

Перепрошую, ви що з Марсу прилетіли і збираєтеся назад туди відлетіти?! Так, вони можуть поїхати в Монте-Карло чи на дачу в Підмосков’ї, а мені тут жити.

Не можу спокійно спостерігати, як абсолютно розумні люди з Партії регіонів, як барани, підкорюються абсолютно дебільним вказівкам зверху. Вони виконують команду людини, яка взагалі не приходить до зали, бо каже, що їй гидко там перебувати.

Яка саме частина Партії регіонів віддає наказ блокувати трибуну?

Як на мене, виникає питання – з якої півкулі головного мозку Віктора Януковича? Одного дня він каже, що ми не заважатимемо працювати ВР, а на другий день, часом навіть через кілька годин, друга півкуля, не порадившись з попередньою, дає вказівку терміново штурмувати, кромсати систему Рада. Тому мені важко сказати, яка півкуля працюватиме далі.

Я зараз не відчуваю задоволення від своєї роботи. Я його відчував тільки, коли був мажоритарником у IV-му скликанні, при тому всьому, що ми були у фракціях. Але я міг сказати: «Я не голосуватиму за те, що ви пропонуєте, бо це нечесно». Але й лідери фракцій тоді не сунули дебільних, дурних чи злочинних рішень.

Так, час від часу лідер фракції міг підійти й поросити про щось: «Це питання трошки слизьке, але партія за це отримає можливість профінансувати виборчу кампанію. Хлопці, підтримайте». Ось так з нами говорили, а не так, як зараз.

Зараз фракція ніколи не знає, як вона голосуватиме. Наприклад, усі йдуть у залу й думають, що голосуватимуть «за», починається голосування, а Чечетов показує горизонтально, що значить «ні». Тоді в усіх просто відвисають щелепи.

Це гидко і ганебно.

А які взагалі настрої в партії?

Нагадаю, що я вже не тільки позапартійний, але й позафракційний. Хоча це й незаконно вони зробили…

Бачу, що люди в партії дико незадоволені щодо того всього, що є. Але вони мовчать. Це коментується тим, що всім показують великі рейтинги і Янукович усім жорстким тоном розказує: «Смотрітє, вибори пройдут і вам всьо-такі что-нібудь будєт нужно. А я стану прєзідєнтом». Це як у фільмі про Капітошку, аби всі боялись і не насміхались. Ну ось, поки всі бояться, остерігаються, бо невідомо, а може якраз стане президентом.

Проте з’являється все більше і більше людей, які починають це ігнорувати, бо вони бачать, що місця в наступній фракції їм уже немає.

Чи є у Вас інформація про переговори з БЮТ, чи ведуться вони зараз?

На високому рівні - ні. Тільки на середньо-низькому, тобто заступників голови Партії, на зразок Клюєва, Колесникова. Скажімо, достатньо знакових, але не надто впливових депутатів.

Переконаний, що Лавринович з Портновим ведуть переговори і що ця інформація йде наверх: доповідається, що там пропонується.

Це означає, якщо воно ведеться на такому рівні, може так тривати хоч сто років, але результату не бути.

Які Ваші плани на найближче політичне майбутнє?

Членом партії я точно би вже не хотів бути. Наївся. Чи буду депутатом чи ні? Бог його знає.

На ці президентські вибори думав узагалі відсторонитися, але, знову ж таки, це був би не я. Я підтримуватиму Тігіпка.

Почнемо з того, що з основних кандидатів, які йдуть на вибори й мають хоч якийсь шанс, Тігіпко - єдиний за національністю українець. З Молдови, але з українського, націоналістичного села. Янукович – білорус. Тимошенко – не знаю хто. Яценюк… Оминемо цю тему. Ющенка я вже не розглядаю як серйозного кандидата.

Розмовляла Оксана Климончук

УНІАН в Google News