Що відбувається навколо будівництва на вулиці Гончара?

«Це був напад на мою з партнерами приватну власність. І головне, що український політик брав у цьому участь... Чому поліція не реагує? І при чому тут ЮНЕСКО?»...

«Це був напад на мою з партнерами приватну власність. І головне, що український політик брав у цьому участь... Чому поліція не реагує? І при чому тут ЮНЕСКО?»...

Події навколо спорудження будинку по вулиці Гончара, 17–23 в столиці вже викликали серйозний резонанс. Як повідомлялося раніше, там ведеться будівництво, і 14 липня виник серйозний конфлікт. Група активістів конкретної зовнішності, за участю депутата Кирила Кулікова зруйнувала огорожу навколо котловану, де ведеться будівництво, і зламали ворота для в`їзду будівельної техніки. Як затверджують ініціатори розгрому, будівництво ведеться незаконно.

Ми висвітлювали позицію однієї з конфліктуючих сторін. 

Тепер надамо слово забудовникам.

Будівництво і впорядкування району ведеться в тому числі і завдяки інвестиціям з-за кордону – США і Австрії. Один з інвесторів, Пол Вотерс, президент «Нью Глобал Ентерпрайзес Компані», займається в Україні бізнесом вже впродовж 17 років. Як людина, що сформувалася в рамках чітких законодавчих установок Заходу, в ході бесіди він був емоційний і можливо навіть дещо наївний, кажучи про речі, до яких українці вже давно звикли. Але це була наївність людини, яка впевнена в тому, що влада та її представники насамперед повинні неухильно виконувати законодавство своєї ж країни, зобов`язані захищати приватну власність і поважати права інвесторів, а не навпаки – бачити в них лише спосіб легкого «корупційного» заробітку.

Сам Пол зовні разюче відрізняється від звичного для нас образу мільйонера, в українському розумінні цього слова. Він одягнений гранично просто, в джинси і сорочку, за його словами, його рід займається бізнесом по всьому світу вже 150 років. Він виглядає збентеженим і здивованим.

– Я ходив дивитися на те, що відбувалося на будівництві 14 липня, ці люди прийшли і почали ламати огорожі за допомогою кувалд і пересувних кранів. Уламки вони кидали просто на дорогу, а ваша поліція просто стояла і дивилася, як вони це роблять. Це була замовний напад на мою з партнерами приватну власність. І головне, що український політик брав участь у цьому нападі, – говорить Пол. – Моя російська мова не настільки добра, щоб я міг з`ясувати, чому поліція не реагує на цей погром. Я вклав великі гроші, справно плачу податки, але правоохоронці мене не захищають. Як таке може бути? Я живу тут 17 років, і знаю багато людей з будівельного бізнесу, які будували, де завгодно і що завгодно. Але мій основний принцип – все повинно бути легально.

Вотерс упевнений, що це не був протест мешканців навколишніх будинків, як стверджували ініціатори розгрому.

– Стіни рушили ті, хто можливо навіть не живе в місті, – сказав він, – 50–60 осіб кримінальної зовнішності і в тренувальному одязі. Мені було зрозуміло, що їх найняли, і це їх робота. Мешканці ж навколишніх будинків дивилися з балконів на те, що відбувається внизу. Це не було випадково, це все було сплановано. Я бачив намети з політичною символікою, там стояла людина з мегафоном, в який зазвичай кричать гасла, але він його не використав. Я бачив це на власні очі. Це не цивільний протест.

Якщо відновити хід подій за словами очевидців, оголошена «мирна акція протесту» перетворилася на руйнування після прибуття депутата Верховної Ради Кирила Кулікова. Коли представники забудовника попросили його показати документи, що дозволяють перешкоджати будівництву, нардеп відповів: «А чого я маю їх з собою носити?» Молодиків намагалися урезонити представники власника ділянки, і вони зупинилися. Відразу за огорожею, яка відокремлює будівництво від дороги, розташована довга труба тепломереж, гаряча вода з якої при пошкодженні могла б травмувати самих руйнівників. Але коли вони зупинилися зупинилися, депутат Куліков сам узяв в руки кувалду і сказав: «Тоді я сам почну». Потім передав інструмент комусь з своїх людей і робота продовжилася.

На запитання, яку реакцію б викликала така ситуація у нього на батьківщині, Пол просто розреготався:

– У нас незаконно будувати неможливо, зрозумійте. У Америці, коли у тебе все правильно в документах, ти можеш ні про що не турбуватися. Можливо, таке могли б влаштувати п`яні хулігани. Але якщо навмисно руйнуватиме приватну власність, це не може залишитися без наслідків. Такого просто не може бути. Судова система США незалежна. Те, що каже суд, поліція зобов`язана зробити. Якщо хтось кудись прийшов на мою приватну територію і почав ламати, поліція була б за хвилину і зупинила це. Цього ніхто не посміє зробити – тому що відповідатиме за злочин. І так повинно бути.

Після всіх судових перипетій і побаченої на власні очі бездіяльності міліції, Пол Вотерс починає думати про те, щоб згорнути бізнес в нашій країні.

– Я думаю, що припиню інвестувати свої гроші сюди. Ми показуємо документи в кожному місці, де їх вимагають, але все одно одержуємо опір, зокрема з використанням фізичної сили і неподільної влади, яку мають ваші політики. Прокурор, який повинен стежити за виконанням закону, сам двічі грубо порушує закон на догоду комусь. Я вклав свої власні гроші, які заробляв довгі роки, але так працювати просто неможливо. Чому депутат займається цим питанням?

Ще одним аргументом на свою користь Куліков і його прихильники називають те, що будівництво відбувається в буферній зоні історичного пам`ятника Софія Київська, який входить у список ЮНЕСКО.

Представники будівельної компанії «Інвестиційно-будівельна група» вже найближчим часом мають намір зустрітися з представником ЮНЕСКО і з’ясувати з його допомогою це питання для громадськості. Річ у тому, що такого поняття як «буферна зона» в документації ЮНЕСКО просто не існує. На думку представників забудовника, це яскравий приклад голого піару, метою якого є спроба заручитися гучним ім`ям всесвітньої поважної організації.

Як каже Пол Вотерс, «буферна зона» – це вигадка чиновників, яким потрібні додаткові можливості, щоб брати хабарі. Я спеціально дивився, що входить з київських визначних пам`яток до списку ЮНЕСКО. Входить Софійський собор і Києво-Печерська лавра. Ділянка на вулиці Гончара, 17–23 до цього списку не входить».

Дійсно ЮНЕСКО не дозволяє і не забороняє, вона може тільки рекомендувати.

І головна рекомендація цій організації полягає в тому, що місцеві органи влади повинні розробляти правила забудови історичної частини міст з метою збереження максимальної кількості об`єктів історичної цінності. І українськими чиновниками такі правила розроблені.

Загальновідомо, що ЮНЕСКО має багато претензій до України, і зокрема до Києва щодо збереження історичних і архітектурних цінностей. Але ці претензії стосуються в першу чергу того, що архітектурна спадщина занепадає і руйнується. В Україні багато об`єктів, які є історичною і архітектурною цінністю, але їх не можуть взяти на облік, тому що вони або напівзруйновані, або знівечені балконами і прибудовами.

– Ми реконструюємо всю вулицю, міняємо застарілі комунікації, електричні підстанції, для лікарні, що стоїть поряд в аварійному стані, ми зробили в сусідньому будинку окреме приміщення для лабораторії, і невдовзі вони туди переїдуть. Бюджет міста одержить від нашого проекту 120 мільйонів гривень! Враховуючи те, яка дірка утворилася в міському бюджеті, виникає питання – невже ці гроші нікому не потрібні? – говорить забудовник.

Пол зізнається, що відверто наляканий інцидентом.

– Я думав, що за останні роки тут мало щось змінитися. Кримінал, який панував у 90-х, вже пішов, але, схоже, ситуація повертається до ще серйозніших масштабів беззаконня. Якщо я і далі вкладатиму сюди гроші, а потім їх втрачати, це буде нерозумно з мого боку. Я працював в 25 країнах світу, навіть у Нігерії, Китаї, В`єтнамі, Камбоджі – ніде не бачив такої корупції. Бандити є в багатьох країнах, але там, де я був, скрізь влада – це влада. Поліція – це поліція, суд – є суд, прокурор – є прокурор. Мої друзі і ділові партнери з Америки і Європи питали мене: Що я робитиму в цій ситуації? Я кажу їм, що думаю закінчити з цим. Мені пропонують інвестувати в Лівії, на Кубі, часи змінилися, там з`являються нові можливості для бізнесу. Я дуже люблю Київ, це прекрасне місце, де я провів багато років, але я не хочу, щоб політики шарпали мене в різні боки, рвали мій бізнес на частини на догоду чиїмсь інтересам.

Тетяна Данько