ПРіБЮТ: узурпація влади чи чергова «розводка»?

Одна група в ПР переконана, що треба чекати виборів, і ціла країна буде віддана «на розграбування». А інша група вважає, що чекати більше немає сил...

Про широку коаліцію, про «ширку» у нас говорять так давно і так багато, що здається вже, так було завжди. Розмови йдуть хвиля за хвилею. Переважно у вигляді «зливів» різноманітної «надсекретної» інформації.

Чергова хвиля в кінці минулого тижня розрослася до розмірів цунамі. Все. Вожді Партії регіонів і Блоку Тимошенко досягли угоди. Посади, повноваження і фінансові потоки поділені. На демократію напльовано .

Дежавю. Такого напруження інформаційно-психічні атаки досягали хіба що в листопаді-грудні минулого року. Але тоді все було просто і зрозуміло. Тоді, розмірковуючи в інтерв`ю, на прес-конференціях і в телевізійних ток-шоу про «практично вже готові» угоди, обидві «договірні сторони» – БЮТ і ПР – мали на увазі головним чином дію на третього. На Ющенка.

Віктор Андрійович, нагадаємо, ніяк не міг зважитися – чи то «дотиснути» проект з розпуском парламенту (за це боролися «регіонали»), чи то дати відмашку «своїм» депутатам і підтвердити наявність коаліції (на це сподівалися в БЮТ).

При цьому проекти «узгоджених» конституційних переробок, що регулярно «зливалися», і, особливо, детальний і скрупульозний розгляд цих проектів правознавцями, політиками і політологами грав ту ж роль, яку для ілюзіоніста грають яскраві аксесуари і красиві асистентки. Їх завдання – відволікати увагу від вправних маніпуляцій пальцями маестро.

Тому що конституційні експерименти, перерозподіл повноважень і т.п. – зовсім не були ключовими питаннями. Ключовим і, по суті, єдиним – було одне-єдине і дуже просте питання: хто буде прем`єром. Не у далекі роки, а прямо зараз.

І одне це питання відразу відмітало всю мішуру і бутафорію «переговорного процесу». Тому що Тимошенко вела переговори з однією метою – залишитися на чолі уряду. А мета Януковича теж була одна – щоб Тимошенко прем`єром бути перестала. Ця колізія була абсолютно нерозв`язна. Що і позбавляло всю цю драматичну історію будь-якого сенсу. Окрім, як сказано, здійснення тиску на Ющенка.

Тоді “регіонали” програли – як це відбувається завжди, коли вони вплутуються в складні ігри дорослих людей.

Але – ще раз підкреслимо – картина в цілому була відносно простою і зрозумілою. А ось навіщо весь цей шум потрібний зараз? Кому і навіщо потрібна коаліція? На кого ведеться психологічна атака?

Знову зазвучали бутафорські обговорення. Можуть чи не можуть ПР і БЮТ домовитися – в комерційно-адміністративному аспекті? А в юридичному? А в політичному? А в моральному і етичному? Чи зможе така коаліція подолати кризу і врятувати народ і державу? І т.д. і т.п.

Про народ і державу сказати важко. Сумнівно, чи дійде до них справа взагалі.

Але комусь реальну користь коаліція, або хоч би «коаліціада», може принести. Що там у всіх проектах значиться першим пунктом? Не у порядку номерів, а в хронологічному аспекті?

Конституційна реформа? – ні-і-і. Конституційна реформа – навіть якщо нею почнуть займатися серйозно – справа не одного дня і навіть не однієї парламентської сесії.

Обрання Януковича Президентом України в парламенті? Ні, це справа ще довша: крім конституційних змін, доведеться ще чекати власне голосування щодо кандидатури.

Першою «коаліційною» справою стане перенесення виборів. А в цьому найрішучішим чином зацікавлений БЮТ. Тому що вибори в жовтні, а тим більше в січні, Юлія Тимошенко однозначно програє.

Юлія Тимошенко

Не через якого-небудь умовного «Яценюка», як хто-небудь може подумати зопалу, а внаслідок крайнього негативного стану економіки, що обіцяє подальше зростання соціальної напруги.

Між іншим, тут ховається ще один серйозний плюс для БЮТ. Прем`єр-міністрові дуже потрібний хоч хтось, з ким можна було б поділитися вантажем відповідальності за те, що відбувається в країні. Ющенко, загалом, теж годиться – але з цього «хлопчика для биття» багато вже не вичавиш. Гіпотетично рейтинг Президента можна опустити на кілька відсотків, але це вже і все. Як кажуть французи: навіть найкрасивіша дівчина не може дати більше того, що вона має.

При цьому не факт, що все, витиснуте з Ющенка, неодмінно піде в скарбничку Тимошенко.

У нинішніх умовах Партія регіонів – ідеальний для БЮТ компаньйон на "чорний день". Не тому, що втрати ПР дістануться Юлії Володимирівні, але тому, що падіння рейтингу Януковича може хоч якось зрівноважити нинішній дисбаланс, катастрофічний для лідера БЮТ.

Віктор Янукович

Це що стосується Тимошенко. А що ж «регіонали»?

Тут все складніше. З одного боку, очевидно, що нинішній стан рейтингів, і особливо їх динаміка, обіцяють Януковичу перемогу на президентських виборах.

Але це буде – аж в 2010 році. І навіть якщо перший тур в січні, а там ще другий, та поки ще інавгурація...  Якщо рахувати по політичних сезонах – то чекати доведеться мало не цілий рік. І, знову ж таки – термін чималий, багато чого може відбутися за цей час.

При цьому не можна забувати, що своє перебування поза владою ПР завжди вважала кричущою несправедливістю, а в кризове сьогодення це сприймається і зовсім як акт геноциду.

При цьому, хоча про страшні суперечності в середовищі вождів ПР повідомляють зазвичай «джерела» сторонні, але, проте, групи «по інтересах» там давно склалися, і суперечності між ними ростуть не по днях, а по годинах.

Якщо відкинути складні міркування, то розділяються вони за простою ознакою: одна група – це ті, хто переконаний, що треба чекати виборів, а там вже ціла країна буде віддана «на потік і розграбування». А друга група вважає, що чекати більше немає сил. І, відповідно, що хоч частково, хоч не зі всією жагою, але пригорнутися до влади слід негайно.

У них – свої резони. Тим більше, що серед першочергових заходів «широкої коаліції» щодо подолання кризи напевно значиться поступка деякої кількості конкретних посад в уряді і в областях. А також преференції в економічній, фінансовій і фіскальній сферах. Для такої партії, як ПР, ці аргументи дуже вагомі.

Є і міркування, які пом`якшують побоювання можливих рейтингових втрат. Зокрема, очевидно, що сам по собі факт відчуження Віктора Ющенка буде сприйнятий суспільством скоріше схвально.

Втім, судячи з нервової реакції «регіоналів», рішення поки не ухвалене. Що і недивно, оскільки ключове питання залишилося все те ж.

Юлія Тимошенко готова заради влади піти майже на що завгодно. Але, звичайно ж, не на те, щоб добровільно від цієї влади відмовитися.

Це означає, що аргументи тих, хто підбиває до коаліції, вже з самого початку непереконливі , а пропоновані бютівцями гарантії, очевидно, недостатньо вагомі.

Таким чином, можна припустити, що психічна атака останніх днів робиться якраз для підтримки тієї групи в ПР, яка наполягає на укладенні альянсу.

Хтось може сказати, що вся ця затія – афера чистої води. І буде правий. Але, з іншого боку, якщо пригадати практику останніх років, то виявиться, що «звершення» Юлії Тимошенко досягалися аналогічними методами.

Валерій Зайцев, «Нові Грані», спеціально для УНІАН