Чим загрожує державі ПРіБЮТ

Уся влада переходить у руки купки політичних вождів, готових продати все заради власного збагачення... Збільшення повноважень депутатів самим собі викликають не просто обурення, а готовність захищати громадянські права усіма законними способами...

Янукович, Тимошенко

Наприкінці квітня у статті «Про що домовляється з Путіним пані Тимошенко» я писав, що одним з ключових завдань, яке ставить перед собою пані Тимошенко під час поїздки в Москву, – це домогтися від Путіна підтримки в примушуванні Януковича до коаліційної угоди між БЮТ і ПР та внесення змін у Конституцію щодо проведення виборів Президента України в парламенті. Тоді ж я висловлював упевненість, що з цього питання в Тимошенко з Путіним жодних розбіжностей не буде. Ослаблення системи президентської влади в Україні є важливим складником політики російського керівництва. Парламентська система організації влади створює значно більше можливостей для здійснення впливу на країну. В умовах становлення держави саме президент, обраний на загальнонаціональних виборах, забезпечує гарантію суверенітету й територіальної цілісності держави.

Можна вважати вже класичним приклад Білорусі, де саме Президент Лукашенко, незважаючи на усі свої публічні заяви та обійми з кремлівськими можновладцями, робить усе, аби Білоруська держава була самостійною та суверенною.

Об’єктивно, в умовах становлення державності, президент країни з великими повноваженнями не зацікавлений у залежності від будь-якого іноземного впливу. З одного боку, така президентська модель створює умови для формування авторитаризму й порушення демократичних прав і свобод громадян, з другого – президент стає кревно зацікавлений у збереженні незалежності країни.

Зрозуміло, що без сильного президента підкуп депутатів та створення хаосу в роботі парламенту й уряду стає справою значно легшою. В умовах відсутності політичної традиції та браку партійної структурованості політичної системи вся влада в країні переходить у руки купки політичних вождів, які готові без кінця гризтись між собою і згідні продати все що завгодно заради отримання влади та власного збагачення. Недарма вітчизняні комуністи з Петром Симоненко на чолі, розуміючи неможливість виграти загальнонаціональні президентські вибори, так самовіддано домагаються ліквідації чи максимального послаблення інституту президента в Україні.

Вже протягом травня я неодноразово отримував з різних джерел інформацію про шалений тиск на Януковича з боку російського керівництва з метою примусити його укласти угоду з пані Тимошенко. Які погрози та аргументи висловлювалися з боку Росії на адресу Януковича й Ахметова, аби переконати їх піти на домовленість з Тимошенко, можна лише здогадуватись.

Й ось, схоже, ці домовленості досягнуті. Принаймні всі політики й політичні експерти майже одноголосно стверджують: великій ПРіБЮТівській коаліції бути вже в найближчі дні. Щоправда, якщо врахувати особливості української політики й звичку політиків «кидати» одне одного, не можна бути переконаним, що коаліція таки відбудеться. Вона ж потрібна не лише під час голосування за зміни до Конституції протягом червня–липня, а ще й восени.

Як це вже неодноразово бувало, пані Тимошенко йде ва-банк, бо якщо восени більш як 300 депутатів не проголосують за внесення змін до Конституції, вона в президентських виборах участі вже й не брати – і так підірваний економічною кризою рейтинг буде повністю знищений змовою з Партією регіонів.

Тимошенко, Лазаренко

З іншого боку, ця коаліція нічого гарного не віщує й керівництву ПР. Десятирічний досвід показує: після того, як пані Тимошенко з кимось укладає угоди, цей політик і така політична сила знищується. І прикладів таких, починаючи з Павла Лазаренка й закінчуючи Ющенком, більше ніж достатньо.

Але я не є фаном “регіоналів”, тому їхнє невміння вчитися на власних помилках, пов’язаних зі спробами досягти стабільних домовленостей з пані Тимошенко, мене особливо не хвилює. Водночас бажання Тимошенко та Януковича внести зміни до Конституції, що передбачають обрання Президента країни цим складом парламенту й подовження строку повноважень народних депутатів самим собі, викликають не просто обурення, а готовність захищати права громадян країни усіма можливими способами, передбаченими не тільки українською Конституцію, а й нормами міжнародного права.

Принципове заперечення викликає не так бажання внести зміни до Конституції, які передбачатимуть збільшення прав парламенту, у тому числі й пов’язані з виборами Президента держави народними депутатами – хоча і це є вкрай небезпечним для збереження суверенітету та цілісності України, – як намір надати право обирати Президента цьому складові ВР. Уже не кажу про плани подовження строків повноважень депутатам до 2014 року. Ось у цьому є очевидний факт спроби узурпації влади, бо народні депутати не можуть самим собі надати більше повноважень, ніж ті, з якими їх обрано в парламент. Депутати мають право на повноваження та строки здійснення їх, на які їм видав мандат український народ. У 83-й статті Конституції України вказано єдиний привід подовження строку повноважень народним депутатам – це оголошення указу Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях. У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану. Все, крапка.

Якщо ж народні депутати зможуть самі собі збільшувати повноваження та подовжувати їх строки, то тоді ключовий принцип української Конституції, який передбачає, що єдиним носієм влади є народ, втрачає будь-який сенс. Адже в такому разі народні депутати, щоб не напружувати громадян України всілякими виборами, можуть встановити, що чергові вибори до парламенту проводитимуться, скажімо, у 2020 чи 2030 році.

Ющенко, Тимошенко

Доречно у зв’язку з цим згадати відверто ганебне порушення української Конституції під час внесення змін до неї наприкінці 2004 року, але й тоді збільшені повноваження парламенту вступали в дію з 2006 року – після обрання нового складу депутатського корпусу. Збільшені повноваження отримали депутати, обрані навесні 2006 року, тобто народ обравши їх, дав їм нові розширені повноваження.

Тому, якщо вже народні обранці зберуться розширювати функції повноваження парламенту, то, прийнявши відповідні зміни до Конституції, вони мають негайно йти на нові вибори, і народ обере тих, хто від його імені матиме мандат на нові повноваження.

Борис Кушнірук