Передвиборчий синдром: у ПР і БЮТ активізувалися розкольницькі настрої

Усім очевидно, що в українському політикумі триває „війна всіх проти всіх”. Президент, прем’єр-міністр, спікер парламенту, лідер опозиції та гравці меншого калібру обмінюються дошкульними репліками, силкуючись знизити рейтинги опонентів. Донедавна менш помітними були конфлікти всередині очолюваних ними політичних сил. Але, схоже, наближення президентських (а можливо, й парламентських) виборів активізувало ці внутріпартійні розборки.

Це закономірний процес. По-перше, угруповання, групи, групки й окремі політики прагнуть продемонструвати свою окремішність і особливу самоцінність у виборчому процесі, яка виливається в якомога більшій кількості місць у виборчому списку. Відбувається передвиборне загострення амбіцій. Посад хочеться. По-друге, незабарні вибори стають таким собі сепаратором неоднорідних партійних середовищ. Партійці різного калібру починають тяжіти до якихось перспективних (з їхньої точки зору) політиків, причому не обов’язково з рідної партії. По-третє, напередодні виборів особливо активно проводиться робота, спрямована на розкол і роздрібнення політичних сил опонентів. Усі три чинники спричиняють сплеск чвар, з’ясувань стосунків, заяв у розріз з „лінією партії”, відколів і розколів у більшості політичних сил.

Три „кити” Партії регіонів

У колись згуртованій навколо „тому що послідовного” Партії регіонів нині виразно виокремилися три основних угруповання. Юрія Бойко та Сергія Льовочкін, які мають за спиною мільярдера (чи вже мільйонера?) Дмитра Фірташа, продовжують підтримувати Віктора Януковича. За інформацією джерел з апарату ПР, вони зараз є основними спонсорами партії та її лідера. Їм, власне, нічого іншого не залишається. Мости з Юлією Тимошенко, другим реальним кандидатом у нові Президенти, спалено, у разі чого доведеться просто тікати з України. Тут або сякий-такий пан, або геть пропав.

Клюєв, Тимошенко

Брати Клюєви та нечисленні контрольовані ними депутати виступають різко проти „фірташівців” і обстоюють ідею порозуміння й тісної співпраці з Тимошенко. Андрій Клюєв був одним з основних переговірників при спробі створення „дуже широкої коаліції” ПР–БЮТ. Навіть після невдачі переговорів не втрачає надії бодай на прийняття зусиллями двох найбільших політичних сил нової Конституції, яка б забезпечила надовго „дерибан” України на двох. Але при всьому тому, наскільки відомо авторові, Андрій Клюєв, як справжній самурай, Януковича кидати не збирається. Лише хоче прив’язати до Юлі.

Нарешті найбагатший олігарх України Рінат Ахметов та його соратник Борис Колесников останніми заявами, схоже, позначили свій вибір. Ще ніколи представники ПР не виступали із заявами, які були б настільки лояльними до уряду Тимошенко. За словами Ахметова, великий бізнес і опозиція готові об’єднатися з урядом України для боротьби з кризою. Він наголосив, що хоче перемоги уряду над кризою, що хоче боротися з кризою, а не з діючим урядом. «Я дуже хочу, щоб уряд переміг кризу. Я не хочу боротися з урядом. Я хочу боротися з кризою, і це головна наша мета, щоб ми всі змогли перемогти кризу».

Не забарилась оперативна відповідь від Януковича. „На жаль, цьому уряду не вдається ефективно працювати й не вдається долати кризу”, – наголосила його речниця Ганна Герман.

Це вже не обмін дошкульними кпинами між Колесниковим з одного боку та Льовочкіним, Бойком і Табачником з другого – зі звинуваченнями в казнокрадстві, корупції, бандитизмі та інших не зовсім політичних речах. Ні, це кардинальні розбіжності в ключових політичних питаннях передвиборного сьогодення, адже в заявах Ахметова йдеться про завуальовану підтримку головного конкурента лідера ПР на президентських перегонах. А Колесников уже не про негарні факти з біографій своїх внутріпартійних опонентів розповідає, а про коаліцію з БЮТ: „Я прихильник якнайскорішого виходу України з кризи. І якщо для цього потрібно буде створити коаліцію з БЮТ, то я за таку коаліцію”. Тоді, каже Колесников, і позачергові вибори до ВР стануть непотрібними.

Колесніков, Ахметов

До цього демаршу Ахметов та його команда йшли давно. І такі заяви навряд чи слід розглядати як оказіональне прагнення сказати гучне „спасибі” Юлії Володимирівні за „Дніпроенерго” або як емоційну реакцію на те, що, за деякими даними, з мільйонів доларів, виділених пулом Ахметова на масові акції Партії регіонів, більшість було елементарно розкрадено. Наскільки відомо авторові, вирішальними стали ті конфлікти, які спалахували між Ахметовим і Януковичем за часів другого прем’єрства Віктора Федоровича з приводу розв’язання деяких специфічних бізнес-проблем Ріната Леонідовича. Умовно кажучи, Франкенштейн збунтувався тоді проти свого творця і багаторічного годувальника. Звідси дострокові вибори 2007 року, на які Ахметов буквально випхав Януковича. Звідси й сьогоднішні колізії. У близькому колі олігарх нібито казав друзям, що йому легше домовлятися з ЮВТ, ніж з ВФЯ. А заради того, щоб цей самий ВФЯ не став Президентом, Ахметов, як розповідають, висловив готовність піти на розкол партії.

На цьому тлі конфлікти в регіональних організаціях ПР виглядають дрібними. Навіть протистояння Бойка та Горбаля на Київщині.

БЮТ: „юристи” проти „силовиків”

Не все гладенько в плані єдиних позицій і в Блоці Юлії Тимошенко. Першими дзвіночками стали розкоординовані голосування фракції БЮТ: 12 січня за проект постанови В’ячеслава Кириленка за результатами роботи „газової комісії” Богословської, який покладав всю провину за газовий конфлікт на російську сторону, проголосувало 37 депутатів-бютівців. 3 березня за звільнення з посади міністра закордонних справ Володимира Огризка проголосували 49 депутатів фракції БЮТ. У колись монолітній і зцементованій залізною дисципліною фракції з’явилися окремі угруповання. Які відображали, у свою чергу, наявність груп впливу в самому БЮТ.

Андрій Кожемякін, Андрій Портнов і Микола Томенко

Деякі видання присвятили на початку квітня матеріали чварам, які завирували між цими групами. Зокрема, „Сегодня” пише, посилаючись на „неофіційну інформацію”, що в БЮТ нібито вже відбувся розкол між двома юридичними центрами блоку: командами Андрія Портнова, з одного боку, і голови Верховного суду Василя Онопенка та його зятя, першого заступника міністра юстиції Євгенія Корнійчука – з другого. Яблуком розбрату стало нібито крісло міністра юстиції, на яке претендували і Портнов, і Корнійчук. Олії у вогонь конфлікту, мовляв, підлила невдача БЮТ на тернопільських виборах: це Корнійчук „недопрацював” з судами. До того ж Портнов звинуватив Корнійчука в лобіюванні інтересів своєї юрфірми. А потім зажадав очищення БЮТ від корумпованих особистостей.

Інший нардеп із БЮТ висуває дещо відмінну версію: "Відносини між Портновим і Онопенком прохолодні, але не більше. А ситуація з Корнійчуком – це відгомін більш глобального розколу, який пройшов між групою Портнова і групою Турчинові–Кожем’якіна, до якої примикає зараз і голова МВС Луценко".

Мальовничих подробиць додають деякі Інтернет-сайти: депутат з групи Портнова Святослав Олійник зареєстрував у ВР проект постанови про заслуховування Луценка з приводу неправильної кадрової політики в Дніпропетровській області. І це стало завершенням цілої низки „образ” Портнова – його інтереси нібито не врахували при приватизації Одеського припортового заводу, його так і не призначили головою ФДМУ, не оцінили його заслуг на українсько-російських газових переговорах, обслуговування Нафтогазу віддали фірмі Корнійчука. Тому й завдається удар по Луценку, а опосередковано – по його покровителях, умовно кажучи „силовиках” Турчинову та Кожемякіну. А ці колишні керівники СБУ буцімто воюють з Портновим енд компані, оскільки вони – близькі... з Віктором Медведчуком.

А наступною мішенню «портновців» може стати соратник Луценка із „Народної самооборони” Шемчук, чий кум начебто замішаний у земельних оборудках в Ялті.

Для Тимошенко вся ця історія є вкрай неприємною з огляду на те, що саме група Портнова вирішувала найнеприємніші справи в судах. І ці якості молодих юристів можуть виявитися вирішальним фактором президентських виборів.

Ще раніше вельми неприємним для Тимошенко сигналом стала демонстративна відставка міністра фінансів Віктора Пинзеника, яка посилила напруженість у стосунках між Тимошенко та групою „Реформи і порядок” усередині БЮТ.

На тлі гризні між „юристами” й „силовиками” та неймовірно сумної доповіді Пинзеника про стан української економіки політична фронда віце-спікера Миколи Томенка видається справжньою дрібничкою. Подумаєш, одночасні дострокові вибори підтримує і взагалі, якщо вірити ЗМІ, намилив лижі до Яценюка. Утім, і цей „недооцінений” одинак-балакун створює свій фрагментик неприємного для БЮТ та його лідерки інформаційного фону.

Політичні мініатюри

Грач, Симоненко

Компартія пережила внутрішні чвари трохи раніше. Нині Петро Симоненко няньчить маленьку законну донечку й упевнено дивиться в майбутнє. 5% у нього в кишені. А його старий у всіх сенсах цього слова опонент Леонід Грач, виключений з керівних органів КПУ, збирається йти на вибори у веселій компанії зі Станіславом Ніколаєнком, Василем Волгою, „Справедливістю” Івана Чижа та СДПУ(О) Юрія Загороднього.

„Наша Україна” – це якась аморфна сукупність атомізованих елементів, які перебувають між собою в перманентних множинних конфліктах. Достатньо подивитися на фракцію НУ–НС, яка складається з представників 11 партій та громадського руху „За Україну”. На НСНУ після того, як Ющенко ласкаво повідомив, що заборговані за 4–5 місяців зарплати партпрацівники можуть вимагати в... Тимошенко, сміливо можна ставити хрест. Решта сил, які репрезентовані в мозаїчній фракції – і поготів мікробного масштабу. І розбиратися в тому, чому й куди з ЄЦ пішов губернатор Дніпропетровщини Бондар або чи зіллються нарешті в обіймах Тарасюк з Костенком, – це все одно, що всерйоз стежити за битвою інфузорії зі своєю туфелькою.

Внутрішні пристрасті вирують навіть у загробному політичному світі. У СПУ трагедія: Ніколаєнко та Чиж „кидонули” Олександра Мороза...

Немає конфліктів у Арсенія Яценюка. Тому що немає команди. Поки що можуть конфліктувати між собою лише півкулі його розумного головного мозку.

Немає конфліктів і в Олега Тягнибока. З ряду прозаїчних і болісних причин.

Нарешті, висновок зі сказаного вище. В українській політиці успіху доможеться не так той, хто добре воює з ворогами, як той, хто вміє розбиратися з друзями-однопартійцями...

Микола Писарчук