Черновецький: Сусіди уникають мене, бо ненавидять (репортаж із Кончі-Заспи)

“От моя Оксана. Вона схожа на Шевченка – тому що він наш рідний батько...”  “Як тільки мені приходить у голову якась ідея, я записую її на магнітофон, і через хвилину вона надходить у мерію...”

“От моя Оксана. Вона схожа на Шевченка – тому що він наш рідний батько...”  “Як тільки мені приходить у голову якась ідея, я записую її на магнітофон, і через хвилину вона надходить у мерію...”

Леонід Михайлович повернувся з Ізраїлю, й вирішив зустрітися з пресою. Причому не в приміщенні Київради. Журналістам наказали збиратися біля автобуса під КМДА...

– Їдемо до Леоніда Михайловича додому, – ніби жартома сказав керівник прес-служби.

Спочатку не повірили. Та коли виїхали за Київ і за вікном замигтіли “хатинки” українських можновладців, сумніву вже не було – їдемо в Кончу-Заспу.

Пройшовши декілька кіл охорони й залишивши позаду залізну браму, ми нарешті потрапляємо до будинку мера. Прямо біля входу – карета швидкої допомоги.

Журналістів запускають у вітальню. Простора кімната з колонами й мармуровою підлогою. Домашній кінотеатр з величезною плазмою, чотири диванчики з червоної шкіри і два таких самих крісла. Дивани зацікавили одну з журналісток.

– Вони схожі на ті, що й КМДА. Вони випадково не за ті самі гроші купувалися?

Тут товчеться й медперсонал. Але розмовляє з пресою неохоче. Кажуть, у мера якісь проблеми... У деталі не вдаються.

Нарешті після 15 хвилин очікування в супроводі онуків у вітальні з’являється “сам”. Дякує журналістам, що “вирішили” його провідати.

– Незважаючи на запалення легенів, я тримаю руку на пульсі всього того, що відбувається у Києві, – патетично заявив Черновецький. – Знаю абсолютно все. Напружено працюю над проектом бюджету 2009 року. Лікарі не дадуть можливості відповісти на численні ваші запитання, які цікавлять не тільки киян, а й усіх українців. Але на частину я зможу відповісти. А далі запрошую на чай з медом і домашні пиріжки, покажу, як живу і працюю.

Онукам швидко набридає грати в шоу “журналісти відвідують хворого дідуся”, і вони десь зникають. 

Найбільше журналістів цікавить реакція Черновецького на вчорашню критику Президента, який назвав ситуацію в столиці “театром абсурду”.

– Залишимо оцінки. Їх дадуть кияни, з якими я постійно спілкуюся, навіть перебуваючи на лікарняному. Я вражений тим, що Президент України як гарант Конституції, гарант прав усіх українців поділяє мою ідею про те, що з київського бюджету було по-грабіжницьки вилучено 8 мільярдів, і вважаю, що зробить усе можливо, щоб повернули гроші простим людям, – розказує мер.

Усі розмови про різні платні послуги в столиці, про платні телефонні лінії градоначальник називає провокаціями. І запевняє, що бюджет Києва буде прийнято згідно з регламентом і це стане “хорошим прикладом для всієї України”. Олесь Довгий, який стоїть поряд, сховавшись позаду журналістів, уважно слухає свого шефа.

– Цей бюджет розроблено для людей, а не для чиновників і політиканів... Сподіваюся, завтра його підтримують усі свідомі депутати Київради... Вищі посадовці країни, у тому числі народні депутати постійно хочу розправитися з неугодним народним мером Києва. Безумовно, це перемога. Але не моя. А перемога здорового глузду над політиканством.

Мер швидко втомлюється від спілкування з пресою, пропонує нам показати будинок і пригостити чаєм з пиріжками. У сусідній їдальні знайомить журналістів зі своєю тещею.

– Це моя теща Люся, або Ляля. Вона мене дуже любить, – повідомляє він. – Не дуже любить кота Яшку. Але нічого.

Зять обіймає тещу, і вони обидва позують пресі – сімейна ідилія. З іншого боку, Леонід Михайлович обіймає ще одну жіночку.

– Це Тамара, вона з Донецька, дуже чуйна, добра жінка, – пояснює мер. – Останнім часом вона завжди зі мною, як і Оксана. А де моя Оксана?

З’являється молода жінка на ім’я Оксана, яка виявляється вчителькою Черновецького з української мови.

– Ми намагаємось спілкуватися моєю рідною українською мовою, – розповідає він і звертається до жінки. – Ну, я здібна людина? Я навчуся розмовляти?

– У вивченні української мови ви на рівні 9-го класу, – резюмує Оксана.

– Да... А коли ти прийшла до мене, на якому я рівні був?

– Перший клас.

– Думаю, був дитячий садок... От моя Оксана. Як же я її люблю. Проста українська жінка, з селища Шевченка. Вона і схожа на Шевченка. Тому що це наш рідний батько...

Мер розповів, що в нього працює небагато людей, що він дуже скромна людина і, крім кефіру і каші, взагалі нічого не їсть.

Журналісти пригощуються щойно спеченими пиріжками з капустою і яблуками. “З м’ясом не робили, бо піст”, – пояснює мер.

Далі нас чекає оглядова екскурсія по будинку. Підіймаємося сходами (будинок триповерховий) і потрапляємо в кімнату тещі. Гарний меблевий гарнітур, двоспальне ліжко, ікони, весільна фотокартка онука Степана. Але Леонід Михайлович зауважує, що меблі румунські, дуже старі. Просто добре виглядають і обійшлися йому свого часу недорого. І взагалі зазначає, “мій будинок практично нічого не коштує”. 

– А хто ваші сусіди? – цікавляться журналісти в мера.

– У мене 45 соток. Живу, як багато киян. Сусідів не знаю, вони мене уникають, ненавидять мене і мого кота Яшу. 

До речі, славнозвісного кота Яшу так і не вдалося побачити. За словами мера, хоча він і “порядний хлопець”, але зважаючи, що зараз весна, загуляв. Тепер мер чекає на приплід. Є в нього також чотири їжачки й один тхір. Але їх так само не вдалося побачити. Вони спали, і мер не захотів їх будити.

Далі він повів пресу у святая святих – свою кімнату, яка поєднує кабінет і спальню. 

– Це моя спальна. Я працюю цілодобово,  – розповідає Черновецький. – Це мій основний інструмент для роботи – магнітофон.

Мер сідає за свій стіл.

– Як тільки мені приходить у голову якась важлива соціальна ідея, я записую її на магнітофон, і через хвилину вона надходить у мерію, там її роздруковують... Іноді я пишу.

Черновецький розповів і про свій розпорядок дня. Кожного ранку він бігає по 5-6 км, підтягується, мовляв, тому й має “чудову фізичну форму.” Після душу черга за філіжанкою кави й кашею або знежиреним кефіром.

У кімнаті мера теж велика "плазма". Виявляється, Черновецький кіноман. Бачу диски: “Індіана Джонс”, “6 днів 7 ночей”, “99 франков”. А власне через прозорий дисковод проглядає диск із написом маркером: “Диск. Черновецький. 4.03.2009. Студія.” Певно, своєю творчістю мер насолоджується…

Біля домашнього кінотеатру вішалка з діловими костюмами. Їх тут 14. З вікна відкривається чудовий вид на якусь штучну водойму. Там і бесідка, і ще якісь будівлі. У кімнаті фотокартки з зображенням природи.

– Я дуже люблю природу, тому й придбав цей будинок, – резюмує він. 

Раптом вибачається й каже:

– Лікар вважає, що пора закінчувати.

Черновецький лягає в ліжко. До нього одразу підбігають медики. Ліміт часу на відвідування мера добігає кінця, журналістів під охороною виводять з будинку.

Анна Ященко

УНІАН в Google News