Як відзначатимуть 100-річчя Степана Бандери

Архіви підтверджують, наскільки та система була кривава... Отцеві Андрію дали смертний вирок тільки за те, що він був батьком Степана Бандери... Інтерв’ю з директором музею

1 січня Україна відзначатиме 100-річчя від дня народження одного з лідерів українського націоналістичного руху 1930–1950-тих років, керівника Організації українських націоналістів Степана Бандери. Головні заходи відбудуться в його рідному селі – Старому Угринові Калуського району Івано-Франківської області, де споруджено меморіальний комплекс Бандери.

Про відзначення дати розповідає директор меморіального комплексу Степан Лесів.

Пане Степане, які саме заходи заплановано на 1 січня?

Урочистості розпочнуться або об 11-й ранку, або о 14–15-й. Ми хочемо поєднати дві важливі події – відкриття пам’ятника Степанові Бандері в Івано-Франківську й відзначення ювілейної дати тут у селі.

Приїдуть представники діаспори, колишні члени Організації українських націоналістів з теренів Європи: Німеччини, Бельгії, Англії, Польщі, Чехії, Словаччини.

Досить приємним і відрадним є той факт, що зараз по всій Україні постають із небуття постаті національного масштабу, котрі вели за собою український народ до незалежності.

Торік ми відзначили ювілей Романа Шухевича. Тішить те, що святкування 100-річчя Бандери виноситься на справді всеукраїнський рівень.

Ми написали звернення до Президента України про присвоєння Степанові Бандері звання Героя України посмертно. Того звання, на яке ця людина заслужила своєю працею, своєю жертовною боротьбою...

Планується видання Національним банком України ювілейної монети, а також серії поштових марок. Вийде й ціла низка друкованих видань про Бандеру: книжки, путівники, буклети, календарики.

Також проводитимуться спортивні турніри, присвячені Степану Бандері. Деякі уже проводились, наприклад, з вільної боротьби у Львові. Наприкінці року в Івано-Франківську відбудеться турнір із дзюдо.

По навчальних закладах Прикарпаття проходитимуть наукові конференції, семінари.

Ще відкриють низку пам’ятників по Франківщині. Наскільки мені відомо, цього року вже відкрито чотири пам’ятники Бандері...

У 2009 році заплановано масове відвідання учнями шкіл нашого комплексу.

Готуються також друковані видання про життя батька Степана Бандери – священика Андрія Бандери – на підставі тих матеріалів, які особисто мною були опрацьовані в київському архіві СБУ.

Велику роботу в цьому напрямку зараз здійснюють молоді львівські історики. Це Володимир В’ятрович і Володимир Мороз.

Що нове Ви почерпнули з архіву СБУ?

Матеріалів багато… З цих матеріалів насамперед побачив, як переслідували людей з тих родин, діти яких активно займалися українською справою. Вони ще раз підтверджують, наскільки ця тоталітарна система була кривава, як вона нищили будь-які самостійницькі прояви.

Щодо отця Андрія Бандери… Йому дали смертний вирок тільки за те, що він був батьком Степана.

Я бачив протокол допиту Андрія Бандери працівниками НКВД. Під час допитів він досить відверто відповідав на запитання. Усе-таки давалася в знаки священицька робота, бо людина не звикла до брехні. Він відкрито називав речі своїми іменами, можливо, навіть шкодячи цим своїм дітям. Андрій Бандера казав: «Я підтримую переконання мого сина. Вважаю, що вони є правильними, оскільки народ повинен мати свою незалежну державу».

Отець Андрій був досить активна людина. Він брав участь у створенні Західноукраїнської Народної Республіки – був депутатом від Калущини в парламенті ЗУНР.

Його бібліотека налічувала 237 томів. Це була історія України, карта України, журнали про бджільництво, бібліотечка сільського господаря… “Органи” цю літературу назвали націоналістичною і знищили її.

Коли я підняв кримінальну справу Андрія Бандери, то знайшов підтвердження того всього, що знав – тільки все мені відкрилося зі сторони радянських джерел.

У цій справі є також матеріали на дітей отця Андрія – його трьох синів і трьох доньок. Про це мало що відомо, або відомі якісь перекручені факти.

Я мав честь неодноразово бувати в пані Оксани Бандери – рідної сестри Степана Бандери, яка живе на Львівщині. Вона ще жива, 22 грудня їй виповниться вже 91 рік.

На свій вік вона має досить добру пам’ять. Чудово пам’ятає всі ті страждання і переживання. Вона зі своїм батьком та сестрою Мартою були арештовані одночасно, 1941 року, бо мешкали разом. Батька направили в Київ, де згодом розстріляли, а дочок – на заслання в Красноярськ. У 82-му Марта померла на засланні. Висланою також була й третя дочка – Володимира. Проте з них трьох тільки Марта належала до ОУН.

У 53-му році після смерті Сталіна їм трьом пропонували підписати звернення до вояків, які ще боролися на Західній Україні. Засудити діяльність свого брата, яка начебто є антирадянською, помилковою, не дає розвинутися Українській Радянській Республіці…

На це вони, звісно, не погодилася. Хоча їм пропонували роботу й житло в Москві.

Тільки наприкінці 88-го Оксана повернулася в Україну.

Скільки коштів виділено на реконструкцію музейного комплексу?

На даний момент виділено мільйон гривень, проте ще буде до фінансування – десь до трьох мільйонів. 2,6 мільйона піде на відновлення й упорядкування території і близько 400 тисяч – на реекспозицію в новому приміщенні музею та створення експозиції у відновленій хаті-плебанії. (Хата-плебанія – будинок, у якому проживала родина священика в селі. – Авт.).

Зараз художники з Києва працюють над реекспозицією. Це будуть експозиційні вітрини, які розкриватимуть життя та діяльність Степана Бандери. Від моменту народження – 1909-го – до кінця навчання у Львівській політехніці, тобто десь до початку тридцятих років, фактично до Варшавського процесу – 35–36-го років.

Речі цього періоду будуть автентичні. Або вони безпосередньо належали родині священика або ними користувалися родини того часу.

А чи будуть особисті речі Степана Бандери?

Зібрано цілу низку речей, які йому належали. Частину речей передав онук Степана Бандери – Степан.

Він нещодавно приїздив до нас на зйомки трисерійного документального фільму про Степана Бандеру, про ті місця, де він проживав.

Збереглися цікаві речі, що належали герою в останній період його життя – у Мюнхенський період – 53–59-й роки. Правда, ми не можемо сподіватися, що вони потраплять до нашого музею, оскільки перебувають у Лондонському музеї визвольних змагань. Велися переговори щодо їх повернення, проте українські емігранти, котрі опікуються цим музеєм у Лондоні, бояться, що речі можуть не потрапити безпосередньо до нас.

Там є знамено, до якого мав стосунок Степан Бандера, коли очолював молодіжні товариства в Старому Угринові. Ще є лист до дружини, друкарська машинка з робочого кабінету, особисті рушники Бандери...

А що він пише в листі до дружини?

У цьому листі він якраз описує подорож до Великої Британії з Голландії, куди їхав у справах. Він жаліє її за те, що на неї навалився такий тягар через нього. У той момент якраз хворіли їхні діти, він дає їй поради щодо лікування. Дітей у них було троє. А також – як вести господарство. І щиро хвилюється за її здоров’я. Водночас описує красиві, мабуть, для розради, голландські пейзажі – тоді якраз цвіли тюльпани.

Це звичайнісінький лист, який показує людину зовсім з іншого боку. А не тільки як очільника організації боротьби проти радянської системи, що окупувала українські землі. Це була також звичайна людина, зі звичайними людськими турботами, піклуванням про свою родину.

Що розуміли Бандера-батько і Бандера-син під словом «націоналізм»?

Націоналізм як тоді, так і зараз, означає любов до своєї землі, до свого народу, до своєї мови, до своїх традицій.

Люди часто плутають справжнє значення націоналізму зі значенням, яке нав’язала радянська пропаганда. Вони називали діячів українського підпілля “буржуазними націоналістами”.

Закликом Організації українських націоналістів було: «Воля народам, воля людині!» Тобто визнавалася воля особистості та її самовизначення в межах і просторі своєї держави.

Розмовляла Оксана Климончук

Фото автора

УНІАН в Google News