Чого вартий газовий меморандум Путіна–Тимошенко

В експертному середовищі продовжують обговорювати меморандум, підписаний прем’єр-міністрами України та Росії щодо середньострокових відносин у сфері постачання та транзиту газу (текст дивіться у статті). Документ коментують експерти.

Володимир Саприкін, директор енергетичних програм Центру Разумкова:

В умовах певного погіршення українсько-російських відносин та непростої ситуації в енергетичній сфері меморандум, підписаний прем’єром Тимошенко в Москві, – це суттєве досягнення.

Найбільшим позитивом цієї рамкової угоди можна назвати наявність трирічного перехідного періоду на розрахунки за газ за світовою ціною. Це дасть можливість Україні провести відповідну підготовку власного енергосектора та економіки в цілому до високої ціни на імпортований газ.

Ще один плюс меморандуму – усунення з газових схем штучної, зайвої ланки: посередників, які нічого не виробляють, не добувають і чия присутність у ланцюгу постачання газу робить всю схему непрозорою. Усунення посередників – це те, чого Юлія Тимошенко домагалася протягом останніх років.

Надзвичайно важливо, що в меморандумі, який привезла з Москви прем’єр-міністр, означені поновлення зв’язку між ціною на газ та ціною на його транзит по території України, а також можливість спільного з Газпромом експорту газу. Адже раніше Україна не мала можливості експортувати надлишки газу. Отже, меморандум Тимошенко–Путіна загалом можна оцінити як позитивну для України угоду.

Петро Бурковський, експерт Школи політичної аналітики при НауКМА:

Меморандум, за означенням, є певною джентльменською угодою сторін. Наразі схоже, що обидві сторони – українська та російська – врахували наслідки газового конфлікту, який мав місце на початку року. Намір розв’язати накопичені проблеми можна тільки вітати.

Позитивну оцінку слід дати рішенню щодо усунення посередників у постачанні газу та переходу на прямі контракти, прямі відносини між НАК „Нафтогаз” та РАО „Газпром”. Таких прямих відносин не було з 1998 року, і за цей час, не в останню чергу – через наявність посередників – Нафтогаз накопичив багатомільярдні борги. Отже, прямі контракти з Газпромом – це плюс, але тільки в тому разі, якщо фінансове становище НАК „Нафтогаз” буде стабілізоване і не утворюватимуться вже нові борги.

Добрим є намір надати Україні трирічний період адаптації до світових цін на газ. Але треба пам’ятати, що тут чимало залежить від середньоазійських постачальників газу для самого Газпрому. Ще досі невідомо, яку ціну на свій газ вони виставлять. Якщо ціна середньоазійського газу перевищить, скажімо, 300 доларів за тисячу кубометрів, то поступовий перехід на дорогий газ для України може стати проблематичним.

Михайло Гончар, керівник енергетичних програм Центру НОМОС (Севастополь):

Підписаний меморандум можна розцінювати як ще одну цеглину в дуже хисткій будові українсько-російських газових відносин. Якщо базові положення меморандуму таки знайдуть адекватне відображення в контрактах господарюючих суб’єктів і це будуть контракти європейського зразка, на кшталт тих, що їх Газпром має з енергоконцернами країн ЄС, – то документ увійде в історію як своєрідний наріжний камінь нових прозорих газових відносин між Україною та РФ.

Сила української сторони в переговорному процесі з РФ не в меморандумі, а в консолідованій державній позиції. Якщо її не буде, то жодний меморандум не допоможе. Як відомо, ще з часів Бісмарка, будь-яка угода з Росією вартує не більше від паперу, на якому вона підписана. Достатньо згадати десятилітню (1994 – 2004) практику підписання щорічних міжурядових протоколів щодо співробітництва в нафтогазовій галузі, які переважно підписувались із запізненням – у другій половині року і, як правило, виконувалися російською стороною у довільний спосіб, а то й взагалі ігнорувалися.