Українська "бочка" для великого коллайдера, або Який зв'язок між протонами і простатою

«Спочатку було слово. І це слово було: "Коллайдер запущений!" або ось ще: «У фізиків є традиція - раз в 14  мільярдів років вони збираються і будують адронний коллайдер...» Світ жартує про великий коллайдер, у цього гумору – чорнуватий відтінок. Чому?

Фізики ставлять перед собою завдання відтворити в коллайдері в мініатюрі Великий вибух, що поклав, за однією з версій, імовірно 13,7 млрд. років тому, початок Всесвіту.

У проекті під керівництвом Європейського центру ядерних досліджень (CERN) беруть участь учені з десятків країн, у тому числі і фізики та інженери з України. УНІАН запросив до розмови одного з них – професора, доктора фізико-математичних наук Геннадія Зінов`єва.

Геннадію Михайловичу, які ризики нас все-таки чекають 21 жовтня, у день запуску коллайдера на повну потужність?

Світових катаклізмів точно не буде, бо система захисту там дуже серйозна. Якщо цей пучок вийде з-під контролю, система захисту його одразу погасить.

Чи можете популярно пояснити, для чого нам цей коллайдер?

Ми не можемо сьогодні керувати всім, що існує у Всесвіті, тому що це йде з Космосу. Ідея людства якраз і полягає в тому, аби знайти такі можливості і будувати такі пристрої, які дозволять те, що колись було створено у Всесвіті, поставити тут (показує на стіл. – Авт.) і цим керувати. Це геніальна ідея!

Для простих людей головне, щоб вони зрозуміли, звідки ми прийшли, як ми створилися і що на нас чекає. Мені здається, що від цього людям буде дуже добре.

Я розумію звичайних людей, але не вважаю своїм обов’язком доводити їм, що нічого страшного не буде. Ми повинні бути розумними людьми й усвідомлювати, що на шляху прогресу в науці завжди є деякі ризики. Але ці ризики потрібно мінімізувати.

Науковці, повірте, розуміють, що вони роблять.

А інші люди повинні задумуватися більше над такими речами, а не дивитися кожного ранку по телевізору, що любить їсти на сніданок якийсь там Віктор Павлік… Я навіть не знав, хто це такий, а коли побачив його і почув, як він співає, то зрозумів, що не треба чути цього.

Ну зрозумійте, що так не можна, треба ж виховувати українське суспільство не тільки в політичному сенсі (у цьому напрямку в Україні робиться все дуже активно), а й у науковому сенсі. Я не кажу, що треба вивчати рівняння і дуже високу фізику...

Яким чином до вас потрапило запрошення взяти участь в експерименті?

Ми самі прийшли до CERN, розповіли, що маємо бажання співпрацювати з ними. Нам задали питання: «Що ви можете?». Ми вже знали, які ідеї закладатимуться, і сказали, що ми можемо.

І цього було достатньо?! Невже брали всіх охочих?

Звичайно, що була велика конкуренція…

Так у чому ж усе таки полягала унікальність ваших пропозицій, чим ви “підкупили” CERN?

Розумієте, на коллайдері вестимуться різні експерименти. Один з експериментів - ALICE, де будуть відбуватися зіткнення важких ядер. І фізики вивчатимуть результати цих зіткнень і виявлятимуть, чи створювалася кварк-глюонна плазма (це абсолютно відмінний від звичайного стан матерії), чи – ні. А я завжди займався проблемами, пов’язаними з існуванням кварк-глюонної плазми. І якраз українські науковці в цьому напрямку на провідних позиціях.

Коли були оголошені міжнародні тендери на створення детектора ALICE, я привіз у Женеву з Харкова групу вчених та інженерів, перед якими поставили завдання – створити разом з європейськими партнерами внутрішню трекову систему для ALICE. Зовні вона нагадує бочку. Ця "бочка" встановлена над точкою, де відбудеться зіткнення пучків, і саме в цьому місці – найпотужніше випромінювання. Тому до матеріалів для цієї "бочки" – особливі вимоги, вони мають бути максимально легкі і радіаційно стійкі.

Наприклад, українські інженери та фізики запропонували, як з’єднувати різні елементи детекторних модулів. Ця ідея стала настільки потужною, що CERN дозволила нам, незважаючи на те, що ми не мали достатньої підтримки нашої держави, довести це діло до кінця. Відповідальність була дуже високою.

Деякі елементи, з якими ми мали працювати, наприклад, чіпи або інакше – кристали, є надзвичайно важливими в сучасній мікроелектроніці. Так от ці чіпи мають ембарго на в’їзд на пострадянські території. Їх неможливо було завозити сюди.

Ми зробили деякі елементи, а потім потрібно їх зібрати, далі тестувати і довести, що воно працює. Ми офіційно не мали змоги завести це все сюди. Тому CERN мусила піти на безпрецедентний крок – вона зробила для наших інженерів і технологів лабораторії у тих країнах, куди це можна було завозити, для зборки усіх елементів у модулі.

Нам зробили лабораторії в Хельсінкі, Страсбурзі, Трієсті, Турині і в Женеві.

А для чого аж стільки?

Бо для наших людей закони такі, що вони не можуть працювати довго в якійсь одній європейській країні, бо як вони там працюють довше місяця, то їх повинні зараховувати на постійне місце роботи. Тому нам доводилося працювати такими вахтовими методами. Працюємо місяць у Хельсінкі, потім переїжджаємо у іншу країну і так далі.

Інженери з Харківського інституту приладобудування працювали, це я не перебільшую, іноді по 15-16 годин на день, причому без жодного вихідного.

Усі нам дивувалися.

В Україні ми виготовили 40 тисяч мікрокабелів різної форми, різної направленості, різних вузлів. Ми зробили десь 4 тисячі гібридних схем, які є дуже важливими в цьому пристрої, і зібрали дві тисячі модулів. Робилося це за дуже короткий проміжок часу. Також українські фізики та інженери все це протестували.

Коли ми зробили все для внутрішньої трекової системи ALICE , то пішла слава, що є деякі люди, які вміють робити дуже мікроскопічні речі і вміють їх приварювати одне до одного за допомогою ультразвуку і так далі. Нас розшукали з Європи і Америки і запропонували нам взяти участь у проекті, який займається побудовою так званої комптоновської камери для діагностики раку простати.

Для нас це було щось надзвичайне. Ми зрозуміли, що те, що ми робимо, може ще й бути величезною допомогою людству.

Розумієте, за всі роки, які ми працювали, не одержали від держави жодної копійки на роботи за кордоном. Увесь час проходив у відрядженнях, у цих мандрівках з країни до країни. Це весь час потрібно було робити візи, забезпечувати квитки… Це жахлива робота і доводилося робити її мені.

І, ви знаєте, я думав про ті дебати, дискусії, всю цю політичну війну в Україні, яка йде за те, щоб інтегруватися в Європу. Так от я вам можу сказати, що єдина частина українського суспільства, яка вже інтегрувалася в Європу – це оті самі хлопці, які будували коллайдер.

У нас були ідеї, у нас були світлі голови, у нас були умілі руки. Люди ці ідеї матеріалізували, але матеріалізували не за допомогою нашої держави, а європейської спільноти.

Але я знаю, що Вам для цього давали гранти. Хто їх давав?

Так, давали. Нам давала гранти система УНТЦ (Український науково-технічний центр, створений департаментом США, Канадою, Японією. – Авт.), INTAS, CERN.

Також НАТО нам надавало гранти. Ми мали два гранти НАТО для цих робіт.

Якби не ці гранти, то ці люди не могли б працювати, ми б нічого не змогли були зробити.

Україна досі не є членом CERN – чому? Для нас це не принципово?

На мій погляд, це велика помилка, що Україна досі не є членом CERN. Розумієте, я 15 років з цим ношуся. Я навіть був домігся листа від генерального директора CERN – це поважна людина, наче прем’єр-міністр маленької європейської держави. Я з ним зустрічався і переконав його, аби він написав лист в Україну про те, щоб врегулювати наші відносини з CERN. Він написав і тільки просив про одне, аби цього листа не посилати поштою, тому що за всі ці роки з України вони не одержали жодної відповіді від наших високих чиновників…

Тут навіть нема чого коментувати.

Я йому був пообіцяв зробити максимально. Він вручив мені цього листа, я поїхав до Києва. Два тижні пробивався в Кабмін, аби занести цього листа. Мені були дали пораду – не клади там, де всі кладуть, бо загублять листа. Я з цим листом дійшов до приймальні Януковича, він тоді був прем’єр-міністром.

Досі ніякої відповіді до CERN не було.

Януковичу, мабуть, довго довелося б пояснювати, що таке CERN… А як же наш міністр освіти і науки Іван Вакарчук? Він же теж фізик…

Щодо Януковича ви маєте рацію (сміється).

Я знаю Івана Вакарчука, він колись працював та  захищався в нашому інституті… Але зараз з ним важко зустрітися… Я не маю так багато часу, аби проводити цілими днями під їхніми кабінетами. Буває й таке, що й по три місяці ходиш.

Проте, гадаю, що прийде час, коли всі все зрозуміють. Уже сьогодні, у зв’язку з запуском коллайдера, коли побачили увагу світової спільноти, зрозуміли, наскільки важлива організація CERN.

CERN – це передова частина розвитку світової технології і науки. Він був початком багатьох технологій, включаючи Інтернет.

Більше того, деякі країни – члени CERN були дуже успішні в тому, щоб усі технології, які були спрямовані для фізики високих енергій, були  перетворені, наприклад, на технології, які використовуються сьогодні з великим успіхом у медицині. Таким прикладом є Фінляндія, де медична діагностика на дуже високому рівні, і більша частина цього успіху прийшла якраз завдяки участі в експериментах з фізики високих енергій в CERN.

Два тижні тому я спілкувався з новим директором CERN. Він мені сказав, що їм уже, після 15-ти років односторонніх перемовин, не дуже цікаво далі домовлятися. Каже: «Та до нас навіть не з повагою ставляться!». Сказав, аби ми спочатку розібралися та згуртувалися в своїй країні.

Розмовляла Оксана Климончук

Довідка. Великий адронний коллайдер - найбільша на планеті установка для прискорення, накопичення і зіткнення пучків елементарних частинок (адронів, до класу яких відносяться, зокрема, протони) надвисоких енергій. Він побудований під керівництвом Європейського центру ядерних досліджень (CERN) на межі Швейцарії і Франції (м. Женева). Вартість проекту 4,65 мільярда фунтів.

Довжина тунелю, розташованого на 100-метровій глибині, - 27 км.

10 вересня в Женеві відбувся урочистий попередній запуск Великого адронного коллайдера (LHC). Метою даного етапу була перевірка його систем. Але прискорювальна система коллайдера на цьому етапі не працювала на повну потужність, прискорення протонів відбулося, але не відбулося зіткнень, і тому подія не є повноцінною роботою LHC.

21 жовтня 2008 р. в коллайдері будуть запущені в протилежних напрямах два пучки протонів, які повинні зіткнутися. Таким чином, 21 жовтня буде вперше проведений той дослід, задля якого і створений Великий адронний коллайдер. Взимку установку зупинять на 2 місяці, а експерименти на повній потужності 14 тераелектронвольт розпочнуться навесні 2009 року.