Газпром бундючиться?

Нещодавно в пресі знову спливла тема міжнародного газового консорціуму з управління українською газотранспортною системою (ГТС). Нібито Юлія Тимошенко обіяцла Москві повернутися до розмови про створення консорціуму і допустити до управління труби росіян в обмін на її підтримку Росією на президентських виборах. УНІАН звернувся по коментарі до експертів

Михайло Гончар, директор енергетичних программ Центру «Номос»:

ГАЗПРОМ БУНДЮЧИТЬСЯ, АЛЕ СПРАВИ ЙОГО НЕ ТАКІ БЛИСКУЧІ, ЯК ВОНИ НАМАГАЮТЬСЯ ПОКАЗАТИ

Тристороння схема, яка передбачає, що на одному кінці труби – виробник, на іншому – споживач, плюс Україна як транзитна ланка, можлива і логічна. А чи буде вона на користь або в шкоду, це вже залежить від того, як будуть виписані основні документи і як в них будуть захищені інтереси України.

З погляду загальної концепції, схема не виглядає ідеально. Тому що і споживач, і виробник газу зацікавлені, щоб скоротити всі витрати на шляху транспортування. Україна, як транзитна держава, зацікавлена в максимізації надходжень від транзиту. У цьому закладена базова суперечність. Найскладніше тут – знайти баланс інтересів. Щоб і ми одержували добрий тариф, і щоб виробник та споживач не вважали, що вони платять зайві гроші.

Це просто звучить, але складно реалізувати.

Зрозуміло, чому в такій схемі зацікавлений російський Газпром, який був основним промоутером цієї ідеї. Він хоче досягти контролю в тому чи іншому вигляді над українською газотранспортною системою. З українського боку повинні бути запропоновані жорсткіші вимоги до функціонування такого консорціуму.

Чомусь усі хочуть увійти в нашу ГТС, але при цьому ніхто не хоче пускати нас в ті активи, які має той таки Газпром, чи Рургаз, чи вони обидва разом в Європі. Під активами в Європі маю на увазі ті компанії, які працюють на внутрішньому європейському ринку. Якщо ми ведемо мову про формат консорціуму Росія – Україна – Німеччина, то йдеться про німецький ринок. Це була б справедливіша формула: ми допускаємо в свою ГТС на умовах співволодіння нами частиною активів у Німеччині. Можна ставити і питання, що ми повинні щось одержати з газовидобутку. Але це постановка питання вигідна тільки на перший погляд. Тому що Газпром має проблему забезпечення його власних постачань, і всі більш-менш великі родовища він підминає під себе. І тому нічим більш-менш серйозним він ділитися не хоче, не може і не буде. Більш того, за законодавством Російської Федерації газове родовище із запасами близько 70 мільярдів кубометрів віднесене до категорії стратегічних і не може бути передане нікому.

Чи Росія вкладатиме в нашу ГТС - незрозуміло, на яких умовах? Вони не приховують, що хочуть одержати контроль над нашою ГТС. У розумінні Росії консорціум повинен включати всю ГТС України. У розумінні українського уряду і Нафтогазу консорціум робиться тільки в рамках реалізації проекту трубопроводу Богородчани – Ужгород, який дозволить збільшити пропускну спроможність на виході ГТС України приблизно до 20 мільярдів кубічних метрів за рік під відповідні гарантії постачань газу з боку Газпрому. Реально не розвивається ні широкоформатний за участю трьох сторін газотранспортний консорціум, ні вузькоформатний російсько-український консорціум. Під останній Газпром відмовляється надати гарантії, що будуть додаткові обсяги газу.

А що стосується управління всією трубою. Ми, власне кажучи, такого консорціуму не потребуємо. Ми впродовж сімнадцяти років забезпечуємо необхідні обсяги російського газу до Європи без якої-небудь допомоги. І свій хліб з маслом в змозі з`їсти самі, і нам не потрібні інші їдці, які взяли б і поділили цей бутерброд на трьох. У чому сенс для нас?

А якщо нам підкинуть масла, тобто одні скажуть, що вони готові дати двадцять мільярдів додаткового транзиту, а інші скажуть, що вони готові взяти цей шматок, то тоді інша справа. Чи була розмова у Тимошенко на тему консорціуму в Москві – не знаю.

Власне кажучи, труба Богородчани – Ужгород лише 245 кілометрів, ми й самі її можемо побудувати. Але ніякого сенсу це робити немає. Оскільки, якщо немає гарантії, що ці об`єми будуть прокачані, то навіщо будувати?

Таким було бачення Кучми, таким було бачення Ющенка. Але, пам`ятаєте 2002 року якою хитрою була гра росіян?! Якщо викласти ситуацію просто, було так. Росія запропонувала німцям: ну-мо домовимося з українцями і створімо консорціум. А коли ми з ними вирішимо базові питання, то тоді ми запросимо вас. І все. Проте після підписання меморандуму Росії й України формат роботи над консорціумом не досягав трьох, а звівся до роботи у варіанті двох сторін. Пам`ятаєте, потім була реакція німецької сторони? - Загальний сенс їх реакції такий: хлопці, а ми не сядемо за стіл, де двоє вже пообідали. Або ми відразу беремо участь, або ауфвідерзеєн. Так і вийшло. А потім вже ми почали ставити питання, чому формат “три” звівся до формату “два”, почали цілком обгрунтовано писати про дискримінацію українських інтересів тощо.

Вважаю, у Газпрому може в найближчі роки відродитися інтерес до вузькоформатного консорціуму. На тлі тих проблем, які виникають з реалізацією проекту Північний потік (а там всі графіки вже зірвані, будівництво проекту не ведеться, тому що немає згоди країн Балтійського моря на реалізацію проекту), Південний потік навіть не присутній жодним чином у бюджеті Газпрому, це поки що віртуальний проект. На тлі того, що проект Ямал – Європа працює на повну масштабну потужність, з урахуванням того, що обсяги експортних зобов`язань Газпрому перед європейським споживачем зростають, то Газпром реально потребує збільшення пропускних експортних потужностей. Вони намагатимуться забезпечити те, що вони там понапідписували. За рахунок свого газу і за рахунок газу Центральної Азії. І тут на тлі гальмування своїх стратегічних проектів, вони можуть наступного року повернутися до ідеї Богородчани – Ужгород і дадуть гарантії постачань газу. Швидше за все, це буде центральноазійський газ.

Газпром багато бундючиться, але насправді справи його не так блискучі, як вони намагаються показати. Якщо ви подивитеся на рівень капіталізації Газпрому, на їх сайті є графік, то ви побачите, що вона різко впала саме після зборів акціонерів цього року. (Збори відбулися 27 червня). Причому вона настільки різко впала, що багаторічна робота із збільшення капіталізації пішла нанівець (і нехай це відбувається на тлі проблем світового фондового ринку, але це й віддзеркалення внутрішніх проблем російської монополії із забезпечення своїх зобов`язань і всієї стратегії фінансової діяльності). Але щоб одержати консорціум, потрібна консолідована позиція, а не так, що один щось робить, а другою звинувачує, а Газпром починає грати на суперечностях...

Євген Мінченко, директор Інституту України в Москві:

РОСІЮ НЕПОКОЇТЬ ПРОБЛЕМА, ПОВ`ЯЗАНА ІЗ СТАНОМ УКРАЇНСЬКОЇ ГТС...

Я не є фанатом Юлії Володимирівни, але твердження Секретаріату Президента щодо її домовленостей з Москвою із зазначенням цифр та імен не мають ніякого стосунку до дійсності. Тимошенко, як будь-який політик, веде переговори не тільки з економічних питань, а й по політичних, і, наскільки я знаю, ніяких довгострокових домовленостей ніхто з Тимошенко не укладав. Усі розмови про те, що Тимошенко має план з чітко розписаними пунктами, не відповідає дійсності. Природно, Росії приємніше мати справу з Тимошенко, ніж з Ющенком, який займає відверто антиросійську позицію. Але головна проблема Тимошенко у відносинах з Росією - це вкрай низький кредит довіри по відношенню до неї, оскільки Юлія Володимирівна зарекомендувала себе, як людина, не схильна жорстко виконувати взяті на себе зобов`язання. Тому ніяких довгострокових переговорів, складання з нею стратегічних планів, ніхто не веде, оскільки вважає їх беззмістовними.

Ми свого часу разом з українськими науковцями розробляли проект, який називався "Енергетичний потенціал України". Ми опитували і українських, і російських учених, і велика частина експертів зійшлася на тому, що найбільш оптимальною формою управління українською ГТС є консорціум із залученням і росіян, і українців, і європейців. Я думаю, що такий консорціум є оптимальною схемою, і думаю, що Росія сьогодні не зацікавлена в скороченому проекті добудови відгалуження Богородчани – Ужгород. Будівництво відгалуження можна розглядати, але воно не є великим питанням. Це дуже дрібне завдання, і серйозною розмінною картою воно бути не може. Нещодавно у вашій пресі була стаття керівника російського Газексу, де він висловлює занепокоєння станом української ГТС, і ставить питання, відповіді на які Нафтогаз не має. Українське керівництво останнім часом використовує Нафтогаз, як дійну корову для соціальних виплат, замість того, щоб вкладати в реконструкцію для газотранспортних потужностей.

Росію дуже непокоїть проблема, пов`язана із станом ГТС України, і, звичайно, їй був би цікавий варіант спільного управління нею з Україною, але якщо це не виходить, то ми готові розглядати варіант ще і з європейськими партнерами.

Опитувала Маша Міщенко