Чому в російському ящику вважають, що в Україні демократії немає

22 липня Нацрада з питань телебачення і радіомовлення спеціальною заявою попередила російські телеканали, що розгляне правомірність їх присутності в кабельних мережах України, якщо вони «продовжать дезинформувати глядачів і навмисно спекулювати на темах, які провокують політичні протистояння і шкодять добросусідським відносинам України і Російської Федерації».

Київське бюро РІА «Новости» відреагувало на цю заяву черговим відеомостом з Москвою між російськими і українськими тележурналістами і фахівцями-телевізійниками.

Розмова знову вийшла «про політику», хоча окремі присутні й намагалися звести до технологічних і інструментальних проблем підтягування кабельних операторів до стандартів, означених європейською Хартією телемовців. Ми подаємо найцікавіші думки з власними коментарями.

Юрій Стець, народний депутат України, член парламентського Комітету з питань свободи слова і інформації, колишній генпродюсер П`ятого каналу:

УСЯ ЦЯ ІСТОРІЯ ТЯГНЕТЬСЯ ЩЕ З 2004 РОКУ

Ми розуміємо, що це політика російських телеканалів, і вся ця історія тягнеться ще з 2004 року, коли деякі російські телеканали дозволили собі спотворювати картинку того, що відбувалося в Україні. Для українців вже здається неприродною та заангажованість і відсутність свободи слова, які демонструють російські медіа. Заангажованість російських телеканалів і нині той камінь, який лежить на шляху спілкування Нацради і російських телеканалів. Я зовсім недавно дивився, як подають “Вести” і РТР сюжет про зустріч на вищому рівні Вселенського патріарха і Президента, і говорити, що це було неманіпулятивним і незаангажованим - не можна. Я не розумію, чому телеканал Росія абсолютно однобоко показав святкування ювілею Хрещення Русі.

Сергій Лісовський, член комісії Ради Федерації з інформаційної політики:

ЦЯ ІСТЕРІЯ З ГОЛОДОМОРОМ - ДУЖЕ ЧІТКО ПРОДУМАНА АКЦІЯ

Цей конфлікт почався не в 2004 року, а набагато раніше, коли американці вирішили розвалити Радянський Союз. На жаль, американцям не вдалося повністю розвалити таку велику країну, але спроби максимально роз`єднати братські народи тривають скрізь. У мене немає сумнівів, що за кілька років Росія, Україна і Білорусь будуть єдиною державою. Це природно, ми єдиний народ, а різниця мов, це, пробачте... он у Росії є кількасот діалектів, і будувати на цьому відокремлення братських народів і єдиної нації, це неправильно. Простір Росії і України буде зв`язаний і економікою, і територією, і природними ресурсами, питання часу тільки, коли це відбудеться. Природно, для наших опонентів з-за кордону велике бажання віддалити цю подію. Хоча я вважаю, що ця істерія з Голодомором - дуже чітко продумана акція. І якщо вже говорити про чиюсь ангажованість, то це ангажованість тих, хто роздуває цю істерію. Зрозуміло, що Голодомор - це ніякий не геноцид, це політика щодо всього населення тієї держави. І ті ж американці розуміють, що ми єдина нація, тому що якщо взяти генетичний код слов`ян, росіян, білорусів, українців, то питання продовольства і голоду є найбільш знаковим. Якщо взяти дослідження американських етнографів, які активно займаються цим з 60-х років, то вони виявили цей процес. І це має відношення до телебачення, тому що воно завжди є віддзеркаленням політики. Так, будь-який канал є заангажований, він ангажований урядом тієї країни, на яку він веде мовлення. СNN не ангажований, чи що? Якщо вам не подобається ангажованість, не дивіться цей канал.

Погано, що такі події відбуваються, але будь-які спроби роз`єднати два народи, російський і український, все одно приречені на провал.

Євген Кисельов, російський тележурналіст, який працює в Україні:

КОЛИ Я ДИВЛЮСЯ РОСІЙСЬКІ ЗМІ, МЕНІ ХОЧЕТЬСЯ СМИКНУТИ СЕБЕ ЗА ВУХО І Я СЕБЕ НАМАГАЮСЯ ЩИПНУТИ

Мені шкода, що в дискусії не бере участь Владимир Познер: він має біологічну освіту, -чи є у жителів Росії і України якийсь спільний генетичний код. Мені здається, що все-таки Росія не Україна, це сказав Леонід Кучма, і, живучи тут, я в цьому постійно переконуюся.

Не хочу сперечатися на тему, хто розвалив СРСР. Думаю, що його розвалили його вожді, а значною мірою він розвалився сам.

Хоч би як були ангажовані ті або канали, кращий спосіб протистояти цьому - забезпечити можливість висловити альтернативні точки зору. Я взагалі проти адміністративного, жорсткого регулювання справ, пов`язаних з журналістикою. Але, коли я дивлюся російські ЗМІ, мені хочеться смикнути себе за вухо і я себе намагаюся щипнути. Хочеться зо страху висунутися з вікна і подивитися чи все гаразд на вулиці. Це ніякого відношення до реального життя, яким живе Україна, не має, і не має відношення до реальних її проблем. Це не журналістика, це гола, груба, відверта пропаганда.

Я розумію, що українська влада, зокрема Нацрада, має підстави чинити так, а не інакше. Мені не хочеться давати українським офіційним особи рекомендації, але я розумію їх емоції. І, ви знаєте, мені ніяково від того, як працюють деякі російські журналісти, висвітлюючи події в Україні.

Юрій Пріпачкін, Президент асоціації кабельного телебачення Росії (об`єднує асоціації кабельників України, Прибалтики, Білорусі, Казахстану):

ІСТОРІЯ З КРИМОМ НЕ ЗАКІНЧЕНА

Наші члени з українських асоціацій звертаються до мене з проханням допомогти їм сформувати власну позицію щодо дій нацрегулятора. А що таке Нацрада? Це національний регулятор. Є питання, наскільки його звернення суперечать міжнародним правовим нормам і чинному законодавству. Нас цікавить взагалі, що буде з телевізійним ринком України. У заяві Нацради зазначено, що вони не вживають ніяких заходів до російських каналів. І це правда. Друга правда полягає в тому, що заходи Нацради спрямовані на операторів кабельного телебачення, а не російські телеканали. З погляду ліцензування і законодавчого забезпечення Росії ми набагато ліберальніша країна, ніж Україна. Коли кажуть, що Україна це демократія – нічого подібного. Вони використовують демократичні інструменти, щоб регулювати бізнес-відносини. Але я не розумію, чому російська мова, що є мовою більшості, не має відповідного статусу. Всі розуміють, всі ховають очі, але продовжують грати в ці ігри...

Крім того, що ми - громадська організація, велика, у нас бізнес в Білорусі, у нас великий оператор в Мінську, Москві, Катеринбурзі. Ми можемо працювати в Білорусі, але не можемо працювати в Україні. Аналіз ситуації свідчить про неприпустимі ризики ведення бізнесу в цій країні. Але для кого це добре? Для України? Україна втратить Росію, хоча території України приєднувалися до неї після 20-го року указами. Історія з Кримом не закінчена.

Віталій Портников, український тележурналіст, що працює і в Росії:

НАЙСМІШНІША РОСІЙСЬКА ПРОГРАМА - ВИПУСК НОВИН

У Нацраді з телебачення і радіомовлення України представлені всі політичні сили країни, і вона не може ухвалювати рішень, які не були б узгоджені з політичними силами і не доведені до відома громадськості. У Росії цю функцію здійснює Міністерство друку і інформації, комісія, яка багато разів реорганізовувалася, при Раді Федерації. У Росії громадський контроль у сфері ЗМІ відсутній, точніше він узурпований чиновництвом. Що й призводить до тієї корупції, про боротьбу з якою говорить Президент Російської Федерації Дмитро Медведєв. Оскільки ми живемо в епоху не Путіна, а Медведєва, є привід замислитися російським колегам про регуляторну політику у власній країні.

Що стосується дезинформації російських телеканалів. Ніхто не вимагає перекладу українською мовою. Велика частина українських телеканалів купують російський телепродукт, який виходить з російськими субтитрами. Найсмішніша російська програма - випуск новин - виходить без субтитрів. У Білорусі, коли виходять російські інформаційні телепрограми, вони там просто замінюються білоруськими, і білоруси не мають щастя бачити, що робив пан Медведєв, пан Путін і пан Христенко. А українські можуть. Але ніхто не повинен вирішувати, що повинен дивитися український глядач. Якщо він хоче бути 24 години в тактильному контакті з паном Путіним, то хай буде, це його право.

І є право просто перемкнути канал.

Постскриптум.

Наскільки пам`ятаю, заяву Нацради від 22 липня жодне з українських інформагентств особливо не коментувало. Швидше за все, не коментували зважаючи на його очевидність. Нацрада, окрім інших моментів, зробила спробу осмикнути відверто образливий тон, в якому російські телевізійники говорять про Україну. Звичайно, за українським глядачем повинне залишатися право дивитися те, що він хоче. Але за державою повинне залишатися право на здійснення своєї інформаційної безпеки. І все, чим поки що користується демократична (порівняно з Росією вже точно демократична) Україна, - це офіційні заяви Нацради і коментарі політиків. Ніхто не збирається «вимикати» російські телеканали, тим більше, що це непросто, це цілий пласт бізнес-угод. Але подивімося сьогодні, що протиставила наразі російська сторона заяві Нацради? Нового «затуліна» - Сергія Лісовського. Що таке промова зазначеного пана? Живий Белінський пояснював Кирило-Мефодієвому братству, що немає нічого страшного в українській мові, мовляв, в Росії є ще добра сотня діалектів. Утім, він не Белінський, він радше чорносотенець якийсь. До речі, в США не роблять досліджень ніякого генокоду, вони вважають це дискримінацією. У питанні з телебаченням ми не порозумілися навіть на такому колегіально експертному рівні. Ми просто обмінялися репліками. Але мені хочеться вірити в правоту Портникова, ніби епоха Медведєва буде хоч трохи іншою, ніж епоха Путіна. І що ця різниця стане відчутною за якістю продукту російських телеканалів.

Маша Міщенко