Вадим Карасьов: у нас є причини для скромного прийому Алексія II

"Ющенко мав намір при зустрічі поцілувати його Святість Алексія, але сам патріарх не прийняв цей жест, немовби зупинив його"... Інтерв`ю

Україна відсвяткувала 1020-річчя Хрещення Русі. У неділю відлетів додому Вселенський патріарх Варфоломій, якого в Києві зустрічали з королівськими почестями. Вчора нашу столицю залишив і патріарх Московський і всієї Русі Алексій Другий. Залишив раніше запланованого часу, натякнувши на нешанобливе ставлення української влади. Після недавнього візиту двох патріархів до Києва у журналістів, пастви і священства залишилося дуже багато запитань. Ми вирішили поставити їх політологові Вадиму Карасьову, непублічному радникові голови Секретаріату Президента

Вадиме Юрійовичу, як ви вважаєте, чому патріарх Алексій не поїхав до Донецька, як планував з самого початку?

Я думаю, що для цього є дві причини. Перша: політико-релігійне перенапруження свята, пов`язане з прибуттям патріарха Варфоломія і неприховані спроби українського керівництва сформувати на території України національну помісну церкву. (А це, до речі, шістнадцять тисяч православних парафій, у той час, як вся РПЦ з урахуванням закордонних має двадцять дев`ять тисяч парафій). Зрозуміло, що з утворенням Української помісної церкви Москва втрачає функції вищого церковного центру, і втрачає вплив на наших людей. Друга причина: нервова напруга патріарха Алексія. Адже він людина немолода, було видно, що він погано почувається, що виступає вже на межі фізичних можливостей. Тим більше він чудово розумів, яка релігійно-церковна драма розігрується на підмостках свята Хрещення Русі. І, звичайно, ця драма вимагала від патріарха максимальної мобілізації фізичних і психологічних сил. Тому їхати до Донецька в такому стані було безрозсудно з медичного, та й з немедичного погляду. Тим більше, що драма розігрувалася в Києві, а не в Донецьку. Що б дав цей візит до Донецька?

Патріарх Алексій міг би показати, як паства зустрічає його на Сході...

Його і тут непогано зустрічали. РПЦ подбала і ввезла в столицю під виглядом конфесійного туризму прихильників патріарха Алексія. Серед багатьох людей, які приїхали зі Східної України, далеко не всі їхали за пастирським благословенням його Святості. Просто є люди, яким РПЦ ближча, ніж ідеї автокефалії. Людей було багато, плюс концерт на Хрещатику пом`якшили патріархові гіркоту розчарування від того, як його зустрічала влада. До того ж люди втомилися. І візит до Донецька мав би вузько локальне значення. Тому витрачати на нього сили, час було нерозумно. А паства з Донецька – люди лояльні, вони покірливо чекатимуть його і наступного разу.

Росія звинуватила нас в нешанобливому ставленні до патріарха Алексія. І хай офіційна Москва завжди чимось незадоволена, але цього разу, якщо чесно, чому справді Секретаріату було не надати патріархові готель, охорону, і супровід?.. Мав бути мінімальний «диппакет», тим більше, що патріархові Варфоломію такі почесті виявлялися.

У мене є два пояснення на ці ваші претензії. По-перше, РПЦ не бідна церква. У неї величезні приходи, на відміну від патріарха Варфоломія, у якого є невеликий райончик в ісламському місті Стамбул. У Вселенського патріарха немає стільки віруючих, і таких жертвуючих корпорацій, як у патріарха Алексія. І змагатися щодо забезпечення з РПЦ патріарх Варфоломій не міг. І тому держава вирішила витратити на того, хто справді цього потребує. Я не думаю, що патріарх Алексій цього потребував, і тим більше просив про це. А друге пояснення: Константинопольський патріарх – наш пріоритет, ми орієнтуватимемося на нього. Тому тут йому всі почесті. Наш пріоритет - не російське православ`я, а європейське православ`я, символічним утримувачем якого може стати Константинопольський патріархат.

Яке в Європі може бути православ`я? Одна Греція, і нечисленні приходи в інших країнах. Там же католики.

Саме так. Ющенко хоче, щоб Україна була країною, яка представляє європейське православ`я. І, продовжу думку, він хотів дати зрозуміти Московському патріархові, що так буде і надалі. І, можливо, Ющенко хотів посилити психологічний розрив, що намітився. Перша зустріч Президента і патріарха РПЦ. Спостерігачі кажуть, що Президент триразово розцілував високого Константинопольського гостя, а патріарха Алексія - ні. А я спостерігав цю картинку багато разів по телевізору, Ющенко мав намір при зустрічі поцілувати його Святість Алексія, але сам патріарх не прийняв цей жест, немовби зупинив його.

Лідер Партії регіонів Віктор Янукович зустрівся з патріархом Варфоломієм. Я думаю, що Віктор Янукович міг би знайти аргументи для патріарха Алексія, щоб той не скасовував поїздку до Донецька. Але він не знайшов або не шукав. Можливо, Партія регіонів захотіла зіграти в цю велику геополітичну церковну гру на боці Ющенка?

У Партії регіонів немає гри за визначенням. Вони не вміють грати в тривалі, такі делікатні, з різними прошарками, підтекстами, ігри між церквами, як це робить Ющенко. Партія Регіонів іде за інерцією, і поки що не має чітко визначеної лінії щодо помісності. Я думаю, що група депутатів, пов`язаних з Герман, є прихильниками помісності. Є група Горбаля, який багато в чому компенсував програшну для РПЦ ситуацію з візитом патріарха Алексія. А є ті, кому на все начхати, для них головний золотий тілець. Я думаю, що українська еліта всіх політичних сил звикається з думкою, що в Україні буде єдина національна помісна церква. Це духовна і психологічна гарантія суверенності еліт. Вони думають не про суверенітет держави, а про свою суверенність. Оскільки якщо буде конфесійна суверенізація України, то еліта виграє, незалежно від того, права вона чи ліва, зі Сходу чи Заходу. Тому що мати свого єдиного патріарха, це означає мати можливість завжди на нього спертися. Подивіться, скільки зробила російська церква для Єльцина і для Путіна. Що тут поганого, якщо церква єдина з державою? Ющенко показав, що він уміє це робити тонко і грати в довгу гру.

Утім, будь-яка влада, респектабельна і прагматична, говоритиме про те, що Українській церкві пора подумати про більшу автономізацію, про помісну церкву. Тому що це безпосередньо кореспондується з формуванням національного суверенітету, і суверенних основ нації.

Здається, ви частково маєте рацію, а частково - ні. Я говорила з представниками київської митрополії, здається, багато священиків ображені таким прийомом для його Святості Алексія. І, якби у Ющенка були церковні радники з-поміж священоначальників УПЦ, багато речей можна було пом`якшити, організувати інакше.

Вважаю, що Президент думає так: створення єдиної національної, помісної церкви і міжконфесійні відносини дуже серйозна справа, щоб доручати його тільки церковним діячам. Тому йому не потрібна велика кількість церковних радників.

Гаразд, припустімо, невизнані церкви України отримають омофор Константинополя. Це все одно не помісність, це просто інша юрисдикція. Ви вважаєте, що отримати повну автокефалію з рук Константинопольського патріарха буде легше, ніж від Москви?

Ну, звісно, легше. Константинополь - це просто духовний вплив. А РПЦ підтримується всією потужністю Російської Федерації, і геополітичною, і енергетичною і торгівельною. Росія - це держава світового рівня. Тому одна справа - Константинопольський патріарх, який є носієм переказу, канонічності і якщо хочете, духовного бренду. Він може передати нам канонічність, духовний бренд. Але фактично це переорієнтація українського православ`я з північного, російського православ`я на європейське. Європейське православ`я - це Візантія, це східна гілка християнства, безпосередньо пов`язана із західною гілкою християнства.

Змоделюйте ситуацію. Ну, припустімо, Константинопольський патріарх дає омофор. На території України - дві православні церкви і обидві канонічні. Яким би був сценарій? Ви вірите, що єпархії, парафії та монастирі УПЦ рушили б до мабутньої Церкви Константинопольського патріархату? 

Поки що рано говорити про це. Але задумано добре. Повернення до візантійської традиції, а також юридична і канонічна єдність з Константинопольським патріархатом. А де-факто церква була б помісною.

В Україні були б дві церкви, але першість була б за національною церквою. І поступово робота конфесійних спільнот зробила б свою справу, і ми прийшли б до єдиної національної церкви.

Мені доводилося чути про те, що багато священиків з УПЦ КП не хочуть під Константинополь...

Справа не в організаційному моменті, а в духовному, в сакральній вертикалі. Наші еліти, щоб відірватися від Москви, почали говорити про вступ до ЄС. Нам до ЄС ще далеко, це шлях складний і тривалий, але наша орієнтація заявлена. Про це знають на Заході, на Сході, на півночі, ми не повернемося до Росії. Так і тут. Ми говоримо: Константинополь, а це означає, ми не орієнтуємося на Москву. Ми створюємо національну помісну церкву.

Розмовляла Маша Міщенко