Російська політика “чорних списків”: як мають діяти МЗС та СБУ

В останні дні у ЗМІ згадувалося про засідання в Одесі депутатських груп Верховної Ради України та Державної думи Росії з міжпарламентських зв`язків, на яких обговорювалося питання так званих «чорних списків». 

Показово, що Україну в цих посиденьках з росіянами постійно представляють «народні обранці», які мають дуже сумнівну репутацію і сидіти які мають не в парламентських кріслах, а в зовсім інших місцях, – де вони б могли зміцнювати дружбу між специфічними контингентами народів різних країн. Але зараз все ж таки не про це... Хотілось би висловитися щодо так званої проблеми «чорних списків».

Протягом трьох років ми спостерігаємо один і той самий сценарій.

Спочатку один з російських високопосадовців, перебуваючи в Росії чи в Україні, робить заяву, якою ставить під сумнів територіальну цілісність та недоторканність кордонів або відверто і брутально втручається у внутрішні справи України. Зрозумілою реакцією на це є заява МЗС чи СБ України, і ця особа оголошується «персоною нон ґрата». Бо справді, де ж це у світі можна побачити іншу реакцію влади на подібні заяви та кроки тих чи інших іноземних громадян.

Після цього державні діячі Росії висловлюють обурення такими «неадекватними» на їхню думку діями українською влади і при першій слушній нагоді, яку вони подекуди самі й створюють, не впускають у Росію одного з громадських чи політичних представників України. Які, до речі, жодних публічних недружніх заяв на адресу Росії не робили. Відразу після цього виголошується гучна заява російських можновладців із закликом відмовитися від практики «чорних списків». За цим українська сторона скасовує попередні рішення щодо осіб, яким заборонено в’їзд в Україну, при цьому робить їм «соте китайське попередження». Через певний час усе повторюється знову і знову... 

Російські можновладці все роблять досить злагоджено. Вони відпрацювали схему, яка дає змогу спокійно і без жодних наслідків для себе втручатись у наші внутрішні справи й зазіхати на територіальну цілісність України, проводячи активну пропагандистську обробку як громадян Росії, так і відповідних кіл в Україні.

Очевидно, що провина за такий розвиток подій прямо лежить на МЗС України та політичному керівництві держави.

Як на мене, їхня помилка полягає в неправильній реакції на дії щодо невмотивованої заборони українським громадянам в’їжджати на територію Росії. Значно доречнішим було б не поспішати зі скасуванням своїх абсолютно правильних кроків щодо допуску в Україну осіб, котрі своїми заявами роблять собі політичну кар’єру в себе на батьківщині. Слід було б, по-перше, закликати Росію відмовитися від практики невмотивованого недопуску українських громадян. По-друге – так само при першій же слушній нагоді не впустити в Україну того чи іншого пана з російського істеблішменту. При цьому і йому самому, і російському МЗС публічно пояснити, що це робиться у відповідь на аналогічні дії російської сторони, наголошуючи на необхідності взаємно відмовитися від такої практики (невмотивованої заборони). Водночас важливо дотримуватися позиції щодо заборони в’їзду в Україну особам, які шкодять україно-російським відносинам. По-третє, добре було б доручити посольству України в Росії значно активніше роз’яснювати позицію Української держави щодо неприпустимості як невмотивованого взаємного недопуску громадян двох країн, так і будь-яких заяв, що ставлять під сумнів територіальну цілісність держав та мають на меті втручання у внутрішні справи одне одного.

Зрозуміло, що такі дії української сторони викличуть вже не показне, а реальне обурення північних сусідів, котрі не звикли дотримуватися норм міжнародного права. Водночас досвід останніх років показує, що саме жорстка й чітка позиція України допомагає вибудовувати куди більш сталі та спокійні відносини з Росією в тій чи іншій сфері.

Борис Кушнірук, Київ