Як же вирішити „проблему Черновецького”?

Леонід Черновецький

Уже зараз стає зрозуміло, що позачергові вибори міського голови столиці закінчаться реінкарнацією Черновецького в мерському кріслі. Про це свідчать і дані закритих соцдосліджень, і суб’єктивні відчуття політиків, експертів та оглядачів. Передвиборну риторику до уваги не беремо, то зовсім інша опера.

Нині точиться багато розмов щодо блокування результатів виборів судовим рішенням. Один бютівський позов нібито вже виловлено пильними юристами Секретаріату Президента. Але це не більше ніж паліатив. У такому разі Леонід Михайлович залишається в.о., та й то лише на два місяці. Адже за законом ТВК зобов’язана призначити нові вибори – і саме у двомісячний термін. За цей час згуртований гречкою та грошовими подачками електорат Черновецького ніде не дінеться. І величезні кошти, накопичені за рахунок тіньових маніпуляцій землею і майном київської громади, аж ніяк не скінчаться. Отже, це навряд чи назвеш розв’язанням „проблеми Черновецького”. Хіба що відстрочення.

До того ж успіх оскаржувачам результатів виборів у суді аж ніяк не гарантований. Черновецький не раз і не десять доводив, що має неабиякий вплив на судову систему, юристи в нього висококласні, а ще він, схоже, може розраховувати в цьому випадку на повну підтримку з боку Секретаріату й особисто пана Пукшина, який проходив юридичні уроки разом з відомим фахівцем паном Портновим.

Ще одна надія: демократична більшість у новій Київраді заблокує діяльність мера Черновецького. Але, по-перше, у нього буде чимало можливостей і на посаді голови КМДА для того, щоб „порішати” матеріальні питання. Навіть за умови меншості у Київраді. По-друге, ми вже маємо сумний досвід перетворення дембільшості зразка 2006 року на більшість, цілком лояльну до мера. За рахунок двох десятків перекинчиків з фракцій БЮТ та блоку Кличка. Чи не станеться дежавю? У списках сил, які називають себе демократичними, знову повно бізнесменів. Останні частенько щиро вважають, що чесно заплатили за прохідні місця, виконали свої зобов’язання перед „продавцями” – і тепер можуть робити все що хочуть. А в Києві ще далеко не все дограбовано, крім старих, можуть знайтися і нові бажаючі взяти участь у „дерибані”. А Льоня Космос довів свою здатність ділитися з лояльними. На відміну від того ж Губського.

На все це накладається повний розгардіяш у парламентсько-урядовій коаліції і пов’язане з ним падіння внутрікоаліційної та внутріпартійної дисципліни.

А тому є всі шанси на виході з позачергових виборів у Києві отримати тяжкий для столиці варіант: двічі мера Черновецького з підвищеною легітимністю і більшістю в Київраді. З усіма можливостями завершити розпочате пограбування Києва.

За традицією, виникають два вічних запитання: „Хто винен?” і „Що робити?”

Ну, ніби ніхто й не винен. Хіба винні київські старі та соціально незахищені кияни, що голосують за мера, який хоч і бере, зате бодай щось їм дає? Вони небезпідставно підозрюють, що наступники крастимуть і далі, але від них уже нічого не дочекаєшся.

Чи винні демократичні сили, що, ініціювавши київські вибори, не висунули єдиного кандидата в мери? Подумайте самі, чи винна Юлія Володимирівна в тому, що не вірить Кличку після „кидалова” Сан Санича Омельченка у 2006 році, після включення до списку його блоку таких персонажів, як Парцхаладзе, Миргородський та Андрієвський? Чи винен Кличко в тому, що включив у список спонсорів? А хто ж фінансуватиме кампанію? Лідер списку НУ–НС Юрій Луценко про єдиного кандидата щодня волав, та ніхто його не почув. Чи, може, Катеринчук винен у тому, що трапилася нагода добре заробити, провести фракцію в Київраду та заодно попіаритися за чужі кошти? Чи Омельченкові від власної фракції відмовлятися? Та ні, всі демократи діяли логічно і прагматично. У тому числі Президент, який на дух не сприйняв виборів мера у два тури. Що йому – віддавати Київ силам, які аж ніяк не назвеш „дружніми”? Вважайте, як хочете – чи то ніхто не винен, чи то всі винні.

Що робити? Адже демократичні сили можуть дуже суттєво похитнути свої позиції в Києві, якщо здадуть місто на поталу Черновецькому. Поразка породжує зневіру.

Згадаємо, що демсили, діючи через парламент, добилися, принаймні, проведення позачергових виборів у Києві, прийнявши відповідну постанову. Тобто створили передумови для перемоги, яку впевнено профукали.

Чи не слід знову-таки діяти через парламент, повернувшись до відкладеної в довгу шухляду ідеї всекиївського референдуму про недовіру міському голові? Свого часу спроби його проведення заглухли, оскільки мали місце дуже непрості юридичні заковики. По-перше, ініціативні групи з проведення референдуму має реєструвати сама столична влада. Яка, зрозуміло, цього не робить. По-друге, рішення про призначення референдуму має прийняти більшістю голосів Київрада. По-третє, закон про всеукраїнський і місцеві референдуми у багатьох моментах застарів. Наприклад, він передбачає участь у формуванні комісій „трудових колективів”, а такого поняття давно немає в українському законодавстві. Натомість, чинний закон не передбачає наявності спостерігачів, що суперечить міжнародному законодавству.

Якщо оперативно, одразу після виборів, „дорихтувати” і прийняти проект нового закону „Про місцеві референдуми”, який був підготовлений бютівцями ще у 5-му скликанні, але досі припадає пилом на полицях ВР, проблему Черновецького нарешті можна буде розв’язати. І множинні амбіції демократів з розтягуванням київського електорату „по власних нірках” не завадять при проведенні референдуму, як у випадку з позачерговими виборами. А усунувши спочатку Черновецького, можна вже буде без нього вирішувати, „хто кому в Києві демократичний Рабинович”.

Але, про всяк випадок, слід у новому законі передбачити заборону балотуватися у мери знятому референдумом міському голові. А то, їй-бо, дочекаємося третього пришестя Черновецького...

Микола Писарчук