Чи продалася Німеччина Росії, запитує Східна Європа

Меркель, Путін

Німці беруть гроші в обмін на дружбу з російським режимом, каже високопоставлений східноєвропейський дипломат... Чи підтримало б НАТО своїх нових членів у протистоянні з РФ?... Публікація з European Voice

З німецької точки зору, розчарування Східної Європи в Європейському Союзі є і неадекватним, і фантастично образливим. Як країни Східної Європи можуть почувати себе зрадженими Німеччиною, коли саме тиск з боку Німеччини пропхав їх до ЄС (занадто рано, з точки зору деяких чинних членів)? Німеччина – величезний інвестор у цей регіон, гарантія стабільності та сильний захисник для посткомуністичних країн: це, принаймні, переважаюче бачення у Берліні.

І все-таки сувора оцінка „старших товаришів” у Східній Європі є зовсім відмінною. "ЄС зруйнований. Так само – НАТО. Єдина річ, що залишилася, – Америка", – каже один тамтешній політик. Причина їхнього скепсису – це відчуття того, що Німеччина тепер цінує свої відносини з Росією вище від інтересів країн, які перебувають між ними. Підтримка з боку Німеччини газогону „Північний потік”, який обійде Польщу по дну Балтійського моря, була передвісником. Роль Німеччини на саміті НАТО в Бухаресті, де вона блокувала американські плани надати Україні та Грузії чіткі шляхи до членства в Альянсі, стала наступною ознакою. Підозра щодо лиховісної змови між Росією та Німеччиною не є широко поширеною. Натомість провину покладають на гроші. "Німці прийняли своє рішення: десятки мільярдів євро в бізнесі в обмін на дружбу з режимом", – каже інший високопоставлений східноєвропейський дипломат. Американські чиновники луною повторюють ці побоювання, хоча і обережніше.

У результаті постають сумніви щодо ролі Німеччини в ЄС та в НАТО. Припустимо, наприклад, що Росія зібралася спровокувати конфронтацію з Литвою з приводу транзиту до її Калінінградського анклаву, або з приводу законодавства щодо мови та громадянства в Естонії і Латвії, де проживають десятки тисяч російських громадян. (Такі сценарії малоймовірні, але не є неможливими: присутність російських громадян у Абхазії, території, яка намагається відділитися від Грузії, дає частковий привід для інтервенції Кремля). Як НАТО тоді відповів би на запит про допомогу згідно із Статтею 5 Атлантичного Статуту? Уявіть собі засідання Північноатлантичної Ради, де розглядається це питання: чи підтримав би недвозначно Альянс своїх нових членів? Чи Німеччина закликала б до спокою і запропонувала б, щоб сторони залагодили свою суперечку в іншому місці?

Німецькі офіційні особи знаходять такі теми безглуздими. Найкращий спосіб уникати конфронтації з Росією – домовленості, кажуть вони. Чим ширшими і кращими будуть торговельні та інвестиційні відносини із Заходом, тим менш імовірно, що Кремль гратиме в геополітичні ігри. Посткомуністичні країни мають припинити скиглити у узяти приклад з Німеччини і багатьох інших західних європейських країн – у побудові міцних і продуманих зв`язків з Росією.

Можливо, вони й мають це зробити. Більшість нових держав – членів ЄС і НАТО – є тепер рішуче неконфронтаційними, принаймні публічно, у своїх торговельних зв`язках з Росією. "Коли ми приєдналися до ЄС, ми справді думали, що тепер зможемо протистояти їм. Тепер ми розуміємо, що маємо залагоджувати справи, як і всі інші", – каже балтійський парламентарій.

Головний виняток з цього правила – Литва, яка наклала вето на початок переговорів ЄС із Росією щодо нового партнерства та угоди про співробітництво в надії на більш жорсткий мандат переговорів. Ця позиція виглядає абсолютно ізольованою, хоча для країни, яка 18 років тому потрясла світ і кинула виклик Кремлю, повідомивши про відновлення своєї довоєнної незалежності, ізоляція є відносним поняттям.

Це може бути правильно, і це звичайно легко для таких великих багатих країн, як Німеччина, вести справи з Росією. Для менших і бідніших країн, які вже були колись частиною Радянської імперії, це ніколи не буде так само легко і просто. Здається, цю істину високопосадові чиновники в Берліні сприймають з труднощами.

European Voice

Переклав з англійської Микола Писарчук