Пам’ятник Катерині ІІ? - Обов’язково!

Тут ніяких вагань. Всім українським громадянам варто підтримати ідею Севастопольської міськради  про встановлення пам’ятника Катерині ІІ. Перейматися справою має не тільки російськомовна громада, якій цариця  зробила особливу честь, а й україномовна не повинна стояти осторонь. Треба невідкладно оголосити конкурс на кращу композицію пам’ятника – для митців найширше коло фантазії. Немає сумніву, що за основу братимуться лише історично достовірні факти. Наприклад.

1762 рік. Коханці та друзі Катерини ІІ вбивають її чоловіка Петра ІІІ.

1763 рік. Катерина ІІ судить і згодом живого замуровує в Ревельській кам’яниці митрополита Арсенія Мацієвича, причисленого нині до лику святих.

Того ж року Катерина ІІ грабує Російську православну церкву, забирає в монастирів землю й маєтності та віддає 4/5 їх своїм коханцям. Із 954 монастирів лише Великоросії ця імператриця знищує 754.

5 липня 1764 року Катерина ІІ, яка не має і краплини російської крові, вбиває законного спадкоємця російського престолу Івана VI  Романова.

Катерина ІІ вступила на російський престол, коли бюджет цієї держави не перевищував 17 мільйонів рублів. Лише на десять своїх коханців (не на всіх, платних нарахували вже 23, але окремі науковці перевищили цифру 50), імператриця потратила понад 90 мільйонів. Питається в задачі, скільки років уся Росія мала працювати на її невситиме тіло і як скульптори можуть це відобразити? Але будемо вірити у творчу снагу митців, що навіть з таким завданням  зможуть упоратися.

24 липня 1790 року. Вклад Катерини ІІ у російську літературу - смертний вирок за книгу Олександру Радіщеву.

1 серпня 1792 року. Вклад Катерини ІІ у російське книговидавництво – указ про ув’язнення на 15 років у Шлісельбурзьку фортецю видавця Миколу Новикова.

24 березня 1801року. Останній коханець Платон Зубов «со товарищи»  вбиває сина Катерини ІІ російського імператора Павла І.

Наведені ідеї для композиції пам’ятника  даній імператриці – лише мізерна часточка тих "добра і честі", які зробила Катерина ІІ для російського народу (про український цього разу промовчимо) і для Російської православної церкви.

Росіяни мають також завдячувати цій поважній цариці за особливо теплі почуття, які викликала до себе і Росії Катерина ІІ. Тому конкурс на проект монумента має бути міжнародним, в ньому залюбки візьмуть участь польські, білоруські та інші митці. Вони скористаються достеменною історичною літературою. Можливо, візьмуть до уваги білоруського історика Ігоря Литвина «Затерянный мир, или малоизвестные страницы белорусской истории», зокрема, розділ, де йдеться про поділ Катериною ІІ Польщі і події в Білорусі.

«Когда после первого раздела Речи Посполитой прошло два десятка лет, территории были  переделены во второй  раз. Начавшееся восстание под руководством Тадеуша Костюшко подавлялось с особой жестокостью. В 1794 году армия Суворова свирепствовала в Беларуси и Польше.  Суворовские выродки расстреливали мирных жителей Кобрина и Малориты. На подступах к Варшаве они уничтожали все живое на своем пути. В варшавском пригороде - Пражском предместье было расстреляно все население. В самой Варшаве русские солдаты на копьях и штыках по улицам носили младенцев. Возможно, поляки это будут помнить всегда».

Катерина ІІ щедро нагородила очільників за битву із немовлятами.

Оскільки такий конкурс за всіма ознаками тягне на міжнародний, то слід очікувати розмаїття композицій – і ніхто не має права обмежувати творчу фантазію скульпторів, кого і в якій позі поставити.

Не буде особливих проблем з підписами на пам’ятнику. Як варіант, розглядається сказане російським класиком Герценом: «Історію Катерини ІІ не можна читати при дамах». Але шанси здобути перевагу мають слова російського генія Пушкіна: «голос обманутого Вольтера не избавит ее славной памяти от проклятия России».

Звісно, на цьому міжнародному конкурсі не обійдеться без шпарких дискусій.

Одні скажуть: невже зовсім серед росіян не знайдеться свого хоч однісінького, славетного і достойного, що треба ставити пам’ятник приблудній німкені?

Інші висловляться різкіше. Севастопольська міськрада хоче зганьбити російський народ, подаючи за його совість і честь професійну повію (не будемо ображати повій – вони чесно торгують своїм тілом, а ця базарувала всією Росією) та ще й вбивцю членів своєї сім’ї.

А треті свою думку матимуть. Якщо й ставити пам’ятник, то має він бути останнім на всій землі тим, кого люд «не избавит от проклятия» і через століття.

Іван Корсак, лауреат премії ім.В.Чорновола, шеф-редактор газети «Сім’я і дім»