Нездатність домовитися про нову всебічну стратегію на зустрічі лідерів НАТО в Бухаресті ризикує розвернути військовий союз до неадекватності.
Через майже два десятиліття після закінчення „холодної війни” альянс виявився не в змозі ясно визначити свою роль у світових справах, а також продемонструвати політичну послідовність і військову ефективність.
Світовий поліцейський?
НАТО, захисна споруда ери „холодної війни” проти комунізму, здавалося, втратив мету свого існування з падінням Берлінської стіни в 1989 році, принаймні, в очах європейців.
Проте коли в 1990-их спалахнула війна на Балканах, Європа довела свою політичну та військову нездатність до забезпечення миру і безпеки без Сполучених Штатів. І оскільки терористи почали планувати своєю мішенню не тільки Сполучені Штати, але і європейські столиці, союзники почали визнавати, що вони усе ще стикаються із усебічними зовнішніми загрозами їхній безпеці і що НАТО могло б узяти на себе роль світового поліцейського.
Різні бачення
Сьогодні три конкуруючі бачення майбутнього НАТО отруюють процес трансформації:
· Для Сполучених Штатів НАТО - насамперед військовий інструмент і служить для ведення війни з терором.
· Для Центральних і Східних європейців НАТО є також насамперед військовим альянсом, але служить насамперед засобом відлякування проти імперських прагнень Росії.
· Для Західних європейців НАТО - політична організація кризового менеджменту, військовий компонент якої слугує лише останнім засобом.
Зростаюче небажання європейців забезпечувати адекватні людські і тилові ресурси як для військових, так і для цивільних операцій, особливо в Афганістані, і надалі послаблює позиції НАТО.
Ключові питання для лідерів НАТО
· Чи можуть конкуруючі бачення бути зведені у спільне бачення?
· Чи повинне НАТО бути реактивним – тобто, відповідати на кризи, як тільки вони спалахнули, - або ж превентивним, тобто, використовувати попередні зобов`язання, щоб формувати міжнародну безпеку?
· Чи може тягар військового навантаження, особливо задіяння військових контингентів, бути розділеним більш рівномірно?
· Додає чи віднімає розширення членства ефективність колективного захисту?
· Чи мають волю лідери країн, особливо в Європі, протистояти громадському несхваленню всередині цих країн з тим, щоб визначити пріоритет внесків у колективний захист вище індивідуальних політичних і національних інтересів?
Розширення?
На жодне з цих питань на саміті не буде дано прямої відповіді. Перспективи розширення альянсу допоможуть виміряти ступінь успішності або неуспішності саміту.
У той час як Хорватія, Македонія й Албанія можуть очікувати наступного тижня запрошення, щоб приєднатися до НАТО, це менш імовірно для сусідів Росії Грузії та України. Вашингтон активно просуває українське і грузинське членство перед самітом, стверджуючи, що це захистило б демократію в цих країнах і що вони зроблять внески в колективний захист.
Сполучені Штати могли б також сподіватися, що Україна і Грузія запропонують дипломатичну підтримку їхнім ініціативам, нададуть більшої гнучкості для розгортання американських військ і навіть для таємних операцій.
Західні європейці мають набагато менше ентузіазму, побоюючись, що включення цих країн надалі відчужувало б Росію, викликаючи в неї антагоністичне ставлення. Вони також сумніваються, що ці дві країни можуть зробити істотний внесок у колективний захист і безпеку: невирішені конфлікти України і Грузії із сусідніми країнами ризикували б зробити НАТО стороною у цих конфліктах, а не зовнішнім посередником. Нарешті, західні європейці думають, що розширення підірвало б зусилля, спрямовані на підвищення військової ефективності НАТО.
Оскільки запрошення до членства для України і Грузії на саміті лише збільшило б внутрішні і зовнішні загрози єдності НАТО, воно навряд чи буде запропоновано. Але дебати з цієї спірної проблеми продемонструють те, наскільки члени Альянсу готові відмовитися від короткострокових і національно вмотивованих пріоритетів на користь стратегічних і колективних інтересів.
Сайт „Oxford Analytica”
З англійської переклав Микола Писарчук
