“Що воно воня” на Бортницькій станції аерації?

“Скоро прийде тепло, а за теплом – запах... Коли фекалії потрапляють у колектор, вони інтенсивно перемішуються, а не пливуть окремими кусками... Німці розробили технічну документацію, а гроші на неї – щезли...” Інтерв’ю з начальником станції

“Скоро прийде тепло, а за теплом – запах... Коли фекалії потрапляють у колектор, вони інтенсивно перемішуються, а не пливуть окремими кусками... Німці розробили технічну документацію, а гроші на неї – щезли...”

Усі кияни знають, куди дівається лайно з унітаза. По величезних колекторах, що пролягають під землею та по дну Дніпра, воно переправляється в Бортничі, де трансформується у воду та органічний осад. Жителі Позняків, Харківського масиву та й самих Бортничів добре знають про своє сусідство з так званою станцією аерації, яка періодично заповнює повітряний простір відповідним запахом.

Об’єкти Бортницької станції аерації

На запитання УНІАН люб’язно погодився відповісти начальник Бортницької станції аерації Володимир Бражник.

Інтерв’ю проходило в кабінеті начальника, у якому, крім свіжих квітів, що величезним букетом стояли на столі, нічого не пахло. Після нашої розмови нам провели невеличку екскурсію по станції. Щоправда, вона тривала хвилин двадцять – більше витримати я не спромоглася. Ні протигаза, ні респіратора в мене з собою не було.

Володимире Сергійовичу, повідомлялося, що на Бортницькій станції аерації склалася катастрофічна ситуація з так званими муловими полями. Мабуть, скоро, з першим теплом, знову смердітиме на пів-Києва...

Мулові поля – це технічні споруди, на які відкачується осад, що утворюється після очистки стоків. Щодоби їх утворюється близько 12 тисяч кубометрів. Поля мають робочий об’єм 3 мільйони кубів, але вже закачано на них близько 8,5 мільйона кубічних метрів. Тобто вони переповнені й качати мул уже нікуди.

Якщо ми не будемо кожної доби видаляти цей осад, то станція просто зупиниться, очистка стоків практично зупиниться. Вони будуть, скажімо, не доочищені.

Очищена вода з Бортничів скидається в Дніпро...

Тобто Ви зливатимете в Дніпро брудну воду?

Так, ми з каналізаційних стоків забиратимемо лише механічні забруднення, якісь огірки, помідори, презервативи... А біогенні елементи – сполуки озону, фосфору, важкі органічні забруднення, ми не зможемо очищувати. Вода буде не очищена, а лише профільтрована.

І це звичайно призведе до катастрофи річки Дніпро і, відповідно, усіх водозаборів по Дніпру.

Кого Ви вже повідомили про цю проблему?

Про цю проблему вже знають усі, хто повинен знати. У нас кілька разів була нарада в Анатолія Голубченка (першого заступника голови столичної адміністрації. – Авт.) з цього питання, був запрошений міністр надзвичайних ситуацій Володимир Шандра. Ми написали листи в державне управління екології, прем’єр-міністру України. Знають також у головному управлінні комунального господарства міста Києва, а воно підпорядковується Київській міській адміністрації і фінансує всі проекти, які стосуються Бортницької станції аерації.

Ми зараз просимо від влади міста близько 30 мільйонів гривень на підсипку дамб, якими обгороджено мулові поля. Це дасть відстрочку на рік-півтора для того, аби прийняти кардинальні рішення щодо мулових полів.

За цей час потрібно розв’язати проблему виділення землі для резервних мулових майданчиків і приймати рішення про будівництво заводів зі спалювання мулу й заводу з його обезводнення. Коштують ці об’єкти 130–140 мільйонів євро.

Осад, тобто мул, який викидається на мулові поля, має вологість 98 відсотків, тобто це така дуже брудна вода. Для того, аби спалити цю воду на заводі, її вологість потрібно понизити до 60 відсотків. Це світова практика, усі великі європейські міста працюють за такими ось схемами...

Берлінська фірма “Берлівассер” розробила для нас техніко-економічне обґрунтування реконструкції підприємства. У цьому ТЕО передбачено також споруди з утилізації мулу: завод зі спалювання і обезводнення. Але справа в тому, що київська влада недоплатила німцям за ТЕО, тому ми його ще не бачили.

Ця розробка коштувала 5 мільйонів гривень, ці гроші були закладені в соціально-економічний розвиток Києва на 2007 рік. Німці мали здати роботу 31 грудня 2007 року, але їм заплатили тільки 2,8 мільйона гривень, а решту грошей кудись зникла. І німці не віддають напрацьований матеріал.

А час іде...

Така сама проблема з проектом підсипки дамб… Він мав коштувати 1,2 мільйона гривень. Проект розроблено, але його не оплачено, він так і знаходиться в розробника. Ми теж його не бачили, а нам щодня потрібно кудись викидати 12 тисячі кубів, а там уже все в три рази переповнено!

Ми владі пояснюємо ситуацію, усі з нами погоджуються, розуміють нас, обіцяють щось зробити, але поки конкретних дій ми не побачили.

На цей рік на підсипку дамб закладено 5 мільйонів гривень, з них 2 млн. піде на робоче проектування, а 3 – на виконання робіт. Усього необхідно 30.

Головний санітарний лікар Києва теж засипає Голубченка листами про те, що ситуація катастрофічна, той погоджується, але на цьому все закінчується.

Місяць тому приїжджала велика команда, ми на все місто вкотре сказали, що все погано, і вже були факти прориву дамб і витікання мулу на сільськогосподарські угіддя. Провели чотири великі засідання, сказали, що знайшли гроші, але грошей знову нема. А нема грошей – нема роботи.

Ми своїми силами завжди підсипаємо ті дамби, намагаємося якось протриматися, але вже підійшли до такої межі, що фізично вже нічого зробити не можемо.

А як відбувається очистка стічних вод?

Стоки піддаються двом стадіям очистки: механічній та біологічній. Механічна очистка відбувається так: стоять спеціальні решітки, за допомогою яких затримуються тверді викиди. Потім підходить такий збірник, забирає це сміття, яке ми вивозимо на сміттєспалювальний завод – він знаходиться від нас, буквально, через дорогу (сумнозвісна “Енергія”. – Авт.). Такого сміття за добу ми отримуємо до 8 тонн.

Отвори цих решіток мають 16–20 міліметрів. Це дуже великий розмір, тому багато сміття, яке мало б затримуватися, проходить і накопичується на первинних відстійниках, звідси й з’являється сморід, бродіння.

І жителі Харківського масиву, Позняків справедливо скаржаться на неприємний запах від станції.

То, виявляється, смороду може й не бути?

Так, його можна значною мірою зменшити, якщо зробити отвори решіток хоча б 6 міліметрів. Тоді затримуватиметься більше сміття.

Торік за гроші державного управління екології було закуплено п’ять решіток від шведської фірми з шестиміліметровим отвором – з нержавіючої сталі, тобто такі, які мають бути на очисних станціях. На 2007 рік було виділено 5,5 мільйона гривень аби докупити решту решіток (їх треба 11). Гроші заклали в програму, заплатили 2,8 мільйона авансу шведам, ті наполовину поставили обладнання і все! Решта грошей знову зникла.

Тепер шведи шоковані і ми теж. Те обладнання, що привезли, лежить собі тихо-мирно, його ніхто не монтує, бо фірма заборонила.

А зараз прийде тепло, а за теплом – запах. Як тільки температура води піднімається до 20–25 градусів, починається інтенсивне бродіння. Я вже чекаю, що кожного дня на нас будуть скарги, почнуться дзвінки: «Що ви там робите, припиняйте, закручуйте!»

А що ми тут закрутимо?!

Для того, аби поставити ці решітки, потрібно три місяці, і якби нам їх оплатили, то вже зараз ми б закінчували їхній монтаж.

І люди вже не скаржилися б на запах.

Нам знову розказують, що потрібно почекати, поки закінчиться перший квартал, відбудеться корегування якихось незрозумілих нам планів, і аж потім виділять гроші.

Не розумію, тобто ще раз виділять?

Ні, це ті самі гроші, що й мали виділити, але які кудись щезли перед Новим роком.

Так усе складно…

А тепер з тими перевиборами – я боюся що й цього разу ми їх не отримаємо.

Ми знову залишимося сам на сам із містом, з проблемами і запахом.

Найголовніше те, що органи, яким ми пишемо скарги й від яких ми вимагаємо конкретних дій, приїжджають і штрафують нас. Наприклад, сьогодні наш головний технолог поїхав платити штраф в управління екології за те, що ми перевищуємо норми викидів у Дніпро.

Але ніхто не каже про те, що обладнання, яке розраховане на три показники якості, не може витримувати шістнадцять показників. Ну просто не може! Вони кажуть: «Ми нічого не знаємо, це ваші проблеми».

Я минулого тижня ходив на судове засідання. Виявилося, що ми повинні утримувати на станції підряд МНС швидкого реагування за 500 тисяч гривень на рік. Але ці гроші не закладені ні в тариф – нікуди. Кажуть, є постанова Кабміну... Може, постанова і є, але немає джерела фінансування. Ми не економічна структура, ми сидимо на тарифі, і тариф нам теж не дозволяють підняти.

Реальний тариф на холодну воду й на відвід каналізації має бути мінімум 2,5 гривні за куб, а зараз – 1,48. А ще потрібно воду взяти з Дніпра, очистити її, подати в місто, прийняти її з вашої квартири в каналізаційні колектори, по всьому місту прогнати насосами до станції аерації, потім на самій станції очистити й доправити знову до Дніпра.

Ми відхилилися від теми очистки, як Ви їх називаєте, стоків...

Ми ніяких хімічних реагентів на станції не застосовуємо. Після решіток вода потрапляє в спеціальні пісколовки, потім у первинний відстійник, де вона відстоюється 2,5 години, важкі речовини падають на дно – вони називаються сирий осад. Далі освітлена вода потрапляє в аеротенки – це основна споруда, де проходить очистка стоків. Сюди вже подається активний мул. Активний мул – це спеціальна колона найпростіших організмів з 32-ох видів бактерій. Бактерії починають активно їсти всю органіку, яка прийшла з водою. Процес триває 4,5 години.

Це я вам так примітивно розказую, насправді там відбуваються дуже складні хімічні процеси.

Потім суміш води й мулу перекачується у вторинний відстійник, де відбувається розділення активного мулу від уже очищеної води. Мул надзвичайно швидко росте, бо в ньому дуже сприятливе середовище для розмноження організмів. За той час, коли він відстоюється, його виходить залишкова кількість, частину його ми повертаємо в первинний відстійник для чергового очищення, а те, що зайве, перекачуємо на мулові поля.

Хіба ці дві стадії очистки стоків здатні очистити воду до відповідного рівня? За кордоном це так само відбувається?

За кордоном система очистки практично така сама, але в них аеротенки поділені на спеціальні зони: на видалення фосфатів, азотистих забруднень і так далі.

У нас цього немає, у нас ці всі зони змішані. І, звичайно, що ми не можемо досягти шістнадцяти показників якості, бо станція проектувалася на три показники.

Щоб наша станція стала як європейська, потрібно провести її капітальну реконструкцію.

Німці зараз у згаданому ТЕО пропонують на Бортницькій станції аерації запровадити європейську модель очистки стоків. На це потрібно 470 мільйонів євро.

Я так зрозуміла, що від введення в експлуатацію станції з 1965 року нічого не мінялося?

Технологічно – ні. Були тільки якісь дрібні ремонтні роботи, як кажуть у народі, аби підтримати штани.

Але ж зростають викиди в каналізацію всіляких хімікатів збільшується, люди почали більше користуватися різними миючими засобами…

Так, це дуже несправедливо... Записано, що на нашу станцію має надходити, наприклад, 8 міліграмів фосфатів на літр, натомість приходить 25–26. А ми навіть цих вісім не можемо зняти. (Сміється. – Авт.).

Знаю, що за кордоном каналізаційна вода очищуєшся до такого рівня, що можна наливати в склянку й пити…

(Сміється. – Авт.). Проблем немає, ви спокійно можете взяти склянку й напитися.

Коли фекалії перестають бути власне фекаліями?

Як тільки ви змили унітаз...

Коли фекалії потрапляють у колектор, вони інтенсивно починають перемішуватися. Ви не думайте, що вони пливуть окремими кусками...

Кожної доби до нас надходить 1 млн. 100 тис. кубів однорідної маси...

Чи проводяться на станції екскурсії для дітей?

За кордоном очисні станції діти відвідують ще з садка для того, аби мали уявлення, що таке стоки, що не потрібно викидати в каналізацію, як важко проходить очистка...

До нас багато приходять студентів з факультетів екологічного напрямку. З одного боку, нас це тішить, з другого – ми не бачимо перспективи роботи цим людям.

У мене зараз, наприклад, немає хорошого інженера-механіка, не можу знайти навіть електрика. Знайти електрика – взагалі катастрофа, їх просто немає, а станція споживає на добу 450 тисяч кіловат енергії. Електриків немає тому, що вузи їх практично не готують, а також дуже мала зарплата.

Натомість приходять екологи, буквально сотнями. У нас на станції працює один еколог, і більше нам не потрібно.

На деяких об’єктах закуповують дорогі установки, часом понад 40 мільйонів євро, а управляти ними ставлять робітників з найближчих сіл. А ті навіть уявлення не мають про роботу тої установки, і за 600 гривень вони навіть бажання не мають зрозуміти принцип її роботи. Ми закуповуємо дорогі установки, а кадри до них не готуємо.

Це проблема цілої держави. Інженер-електронник ніколи не піде працювати навіть за 2 тисячі гривень, йому потрібно мінімум 5–7 тисяч.

Навіть якщо ми й побудуємо завод зі спалювання мулу, то не можу собі уявити, хто на ньому працюватиме.

Мулові поля Бортницької станції аерації

А яка у Вас заробітна плата?

2 тисячі 950 гривень, плюс якісь надбавки, і виходить 3,7 тисячі.

У Києві тільки одна станція аерації, тоді як у Москві їх 4, у Петербурзі – 4, у Берліні – 6, Венеції – 5.

Чи хоча б раз мер міста Леонід Черновецький відвідував станцію аерації?

Ні.

Розмовляла Оксана Климончук