Коли Янукович заявляє про необхідність терміново розглянути у парламенті «питання щодо компенсації громадянам України матеріальних втрат через інфляцію», така теза видається для опозиції цілком органічною. Сьогоднішня опозиція, розігнавши інфляцію, тепер мліє у передчутті повідомлень Держкомстату, щоб пожбурляти камінці в урядовий город. Тим паче, що актуальність цих коментарів вимірюється кількома днями – до оприлюднення нової звітності Держкомстату про темпи економічного зростання.
 |
| Юлія Тимошенко і Віктор Ющенко |
Але коли подібну вимогу висуває знаний макроекономіст Ющенко, наполягаючи невідкладно «сформувати новий бюджет, захистити ті верстви населення, які постраждали від такої інфляційної складової», стає дещо лячно. Якщо за підсумками першого кварталу уряд (а Регіони із комуністами наввипередки йому допоможуть) візьметься індексувати доходи малозабезпечених (передусім через пенсії, мінімальну зарплату та соціальні виплати), то Україна увійде в турбулентний потік, відомий як «інфляційна спіраль». Інфляція перетворюватиме на мізер офіційні пенсії та зарплати; доходи садитимуть на гормони росту; стимулів заощаджувати проіндексовану добавку не буде. Її нестимуть на ринок, у пащу інфляції. І так по колу. Це зараз відбувається у Зімбабве. Але навіщо нам рімейк наших галопуючих 90-х?Ющенко взагалі висуває до бюджету несумісні вимоги. Ревізування очікуваного номінального ВВП 2008 року із 889 мільярдів гривень до 921 дозволить, за розрахунками уряду, додатково отримати 19,5 млрд гривень, з яких 7,4 млрд вже «розкладено по поличках» - вони належать чи місцевим бюджетам, чи спеціальному фонду. Отже, розподілу підлягатиме 12,1 млрд. Це за умови, якщо уряд вистоїть у двобої з парламентом. Рада (як, втім, і легіслатури багатьох держав) генетично зацікавлена в надуванні доходів. Роздувши доходи і будучи вільними від відповідальності за їх виконання, парламентарі натомість жадають отримати заповітний персоніфікований рядок у видатковій частині.
Насправді доля значної частини 12 млрд гривень додаткових доходів вже вирішена – це додаткові асигнування на виплату знецінених заощаджень. Як і очікувалося, шести мільярдів «грошових» видатків виявилося замало - насьогодні профінансовано три мільярди 757 млн 500 тис гривень , а заявок подано на 5 мільярдів 757 млн 563 тисячі гривень, що впритул із бюджетною цифрою. А на видноколі – молодші клієнти Ощадбанку (до яких автор зараховує себе і своє оточення, яке відклало візит до відділення на той час, коли розсмокчуться черги). Оптимістичні оцінки загальної потреби у коштах на виплату знецінених заощаджень цьогоріч у грошовій формі обмежуються 10 мільярдами гривень; помірковані – 12-ма; занепокоєні – 20 млрд. Зрозуміло, що залишити розлючених вкладників без грошей уряд не в змозі, а тому нарощуватиме видатки по цій статті.
А Президент, у перервах між створенням Батуринського ліцею та написанням закону про українське козацтво, вимагає збільшити видатки армії на 11,5 мільярди; компенсацію Нафтогазу на 5 млрд; півмільярда – на реалізацію програми доступного житла і т.д. І ось нова вимога – захистити тих, хто постраждав «від такої інфляційної складової». Вимога актуальна і щира, лише б тільки її виконання не набуло форм компенсації доходів. І все це – на фоні закликів зменшити дефіцит бюджету до 1,5 відсотка ВВП із запланованих двох і втриматися в межах однозначної інфляції. Це все рівно, що бути одночасно апологетом дарвінізму і адептом божественного походження людини.
Насправді перед урядом (і Нацбанком), які розклали перед собою мапу протиінфляційних заходів, безліч випробувань і спокус. За два місяці року, завдяки передусім митниці, значно перевиконано план надходжень до бюджету. Чим крутішим буде такий висхідний тренд, тим більшою буде спокуса витратити ці кошти, і тим більше листів надходитиме з Банкової за різними підписами. Однак уряд зобов`язався скеровувати понадпланові надходження виключно на зменшення дефіциту бюджету з тим, щоби м`яко посадити його на рівень 1,2-1,5 відсотка.
Якщо ж понадпланові надходження згенерує і приватизація, то ці кошти, у відповідності до антиінфляційної матриці, мають опинитися на казначейському рахунку, а не бути розтриньканими на придбання товарів вітчизняного виробництва для вкладників Ощадбанку.
Навіть ці два зобов`язання є суворим випробуванням, і хтозна, чи витримає їх уряд. Коли під руками купа грошей і є куди їх витратити у передчутті зими 2009-го, потрібна неабияка політична воля, щоб від такої спокуси утриматися.
Особливо коли той, хто вранці на всю країну закликає тебе до жорстокої дієти, увечері присилає до тебе фельд`єгерською поштою коробку еклерів. І привселюдно ганить тебе, якщо коробка лишилась незайманою.
Станіслав Голубенко
