Архівні дані: на Донбасі ОУН боролася за Україну до середини 50-х

“Установлено: в Мариуполе ОУН насчитывала до 300 человек...” “У Дніпропетровській області в II кварталі 1944 року заарештовано 711 націоналістів, у третьому – 744”...

“По Донецкой области созданы значительные формирования ОУН. Установлено: в Мариуполе ОУН насчитывала до 300 человек...” “У Дніпропетровській області в другому кварталі 1944 року заарештовано 711 націоналістів, у третьому – 744”... СБУ продовжує розсекречення архів КДБ щодо діяльності національно-визвольного руху в Україні.

Підпільники Камянець-Подільського окружного проводу ОУН, які діяли на території сучасної Хмельницької області

13 березня відбулися чергові громадські слухання, присвячені діяльності Організації українських націоналістів (ОУН) на Півдні та Сході України. Подаємо найбільш цікаві виступи.

Володимир Сергійчук, професор, доктор історичних наук:

Уже перший програмний документ ОУН, яку було створено у Відні 1929 року, містив одне з головних завдань організації – відродження Української самостійної соборної держави.

ОУН думала не тільки про Галичину чи Волинь, які входили до складу Польщі. А й про всю Україну і готувалася до поширення своїх ідей на південь і схід. Цій проблематиці велике значення приділяв Євген Коновалець, його спрямованість на поширення націоналістичного руху на Велику Україну і призвела до того, що він притупив пильність (і був підірваний у Роттердамі 23 травня 1938 року).

Коли 1939 року впав кордон по Збручу, ОУН дістала можливість поширити свою діяльність на Схід. Оунівські ідеї починають цілеспрямовано просуватися на Схід. Уже 1940 року НКВД виловлює комісарів ОУН, які з’являються на Сході України. Зокрема, у Сумському обласному архіві знайдено документи щодо діяльності оунівців у Шостці.

З документів випливає, що напередодні гітлерівського нападу на Радянський Союз крайовий провідник ОУН Іван Климів (“Легенда”) підготував кадри для підпільної мережі ОУН на всій території Східної України. Передбачалося, що після звільнення територій від більшовицької влади ці кадри займуть адміністративні посади в кожному районі.

У партизанських звітах, які я виявив у Житомирському обласному архіві, є свідчення про те, що в 1942 році гітлерівці заарештували велику групу підпільників-оунівців у Житомирі. Німці вилучили в крайового провідника Хоми документи довоєнного періоду, які свідчили про майбутні плани ОУН на Сході України. Зокрема, оунівці планували, що президентом відновленої Української держави буде академік Богомолець.

Діяльність ОУН у роки гітлерівської окупації вели насамперед бандерівські та мельниківські похідні групи, що мали завдання відновити Українську державу, але йшли до цієї мети різними шляхами.

Бандерівцям, наприклад, удалося у Львові 30 червня 1941 року проголосити акт відновлення Української держави.

Планувалося, що відразу після того, як Україну буде звільнено від більшовицької влади, на всіх її теренах буде проголошено владу українську. І наскільки можна судити з наявних документів, така влада була проголошена у 12 областях УРСР, у тому числі на території нинішньої Брестської області. Берестейщина, як вважалося – це етнічна українська територія, і на неї теж поширювалися плани відновлення Української держави. Українські націоналісти мали намір іти на Схід, на всі етнічні землі, включаючи Кубань і, звичайно, Крим. Уся влада в Україні мала бути зосереджена в руках крайового уряду.

Але гітлерівці не сприйняли акта відродження Української держави й зажадали від бандерівців його відкликання. Бандерівці цього не зробили й тому були інтерновані до Берліна.

З 15 вересня 1941 року гітлерівці вирішили рішуче розправитися з бандерівським підпіллям і ліквідували обласні управи, які й були українською владою.

Усі представники українських організацій, насамперед бандерівського спрямування, були піддані репресіям. Рядових бандерівців або розстрілювали, або кидали до концтаборів, провідних діячів, наприклад, Василя Кука, вивозили на територію нинішньої Польщі.

З 15 вересня 1941 року бандерівський провід, який залишався на окупованих гітлерівських землях, переходить у підпілля. І з цього часу бандерівці є відверті противники гітлерівської окупації.

Найбільш яскраві свідчення про діяльність ОУН на Сході дали документи їхніх найбільших ворогів, тобто органів каральної радянської влади НКВД. Зокрема, від 24 травня 1943 року за підписом наркому держбезпеки УРСР Савченка. Один документ так і називається – «Про діяльність ОУН на Сході України». У ньому називаються всі області України, де діяло українське націоналістичне підпілля.

Цікавим є документ, підписаний 30 листопада 1943 року начальником Донецького (тодішнього Сталінського) обласного управління НКВД полковником Демидовим. У ньому вказується точна кількість українського націоналістичного підпілля під час гітлерівської окупації в районах Донеччини. В окремих містах налічувалися соті українських націоналістів. Наприклад, у Маріуполі під час гітлерівської окупації було триста оунівців, які діяли в підпіллі. Про інші райони Донецької області він пише таким чином: «По районам Сталинской области созданы значительные формирования ОУН. Установлено, что в городе Мариуполе организация ОУН насчитывала до трехсот человек, в Краматорске – 120, в Славянске – 80, в Красноармейске – свыше 50, в Макеевке – 60, Марьенке – 80, Ольгенке – 30 человек... В основном в ОУН привлекалась интеллигенция, учителя, врачи, а также молодежь».

Це були ті українські патріоти, котрі, як свідчать документи, залишалися з українською душею ще з часів визвольних змагань 1917–1921 років.

Український визвольний рух проти гітлерівської окупації був поширений по всіх регіонах. Скажімо, у Дніпропетровській області в другому кварталі 1944 року НКВД заарештував 711 активних націоналістів, у третьому – 744. Це дані з так званої «особливої папки» дніпропетровського району Компартії. Те саме відбувалося в інших регіонах Півдня і Сходу: на Одещині, Миколаївщині, Кіровоградщині, у Криму. Добралися українські націоналісти й до Кубані – з базових міст Маріуполя та Бердянська. Оунівським центром на Кубані було місто Єйськ – відоме з давніх-давен українське поселення.

Оунівська діяльність не припинилася після приходу Червоної Армії. Є документи, які свідчать, що на шахтах Донбасу 1949 року розгортався український національний рух. У зв’язку з цим Роман Шухевич як провідник ОУН у країні і як головний командир УПА в 1948–1949 роках приділяв велику увагу поширенню ОУН на Схід. Була розроблена спеціальна програма, яка називалася «Орлик». Вона передбачала перекинути значну частину українських націоналістів із Заходу в східні регіони, аби вони могли, так би мовити, розосередитися, зачаїтися до певного часу.

Нещодавно в архіві СБУ я знайшов лист Романа Шухевча до Ольги Гільків (його зв’язкової). За кілька днів до смерті він пише про велике значення поширення націоналістичної діяльності на Сході України.

Олександр Іщук, заступник начальника наукового відділу Галузевого державного архіву СБУ:

В архівах СБУ зберігається чи не найбільша колекція матеріалів із діяльності підпілля ОУН на території Східної та Південної України. На сьогодні точна кількість документів ще не підрахована. Ми почали збирати цю інформацію в Києві, також кожне обласне управління СБУ проводить перевірку своїх архівів, шукає матеріали.

У Луганській області виявлено 12 справ з цього питання, у чернігівській – 68, у Полтавській – 6, Київській – 41, Хмельницькій – понад 100 справ. Безпосередньо у Галузевому державному архіві СБУ в Києві – понад 300 справ. Це лише ті матеріали, які попередньо виявлені, і це ще зовсім не остаточне число. За кожною з цих справ проходить не одна людина – це іноді 10 або й 100 чоловік, тож мова йде про тисячі підпільників, про тисячі борців за українську державність. Прізвища цих людей були невідомі, засекречені, і ми нічого точно про них не знаємо.

Розповім тільки про основні види документів, які зберігаються в архіві…

Схема структури ОУН в Київській області, виготовлена чекістами. 1944 рік

Перший масив документів – це безпосередньо матеріали ОУН. Наприклад, збірник документів про структури та діяльність ОУН і УПА – це справа 376 з колекції друкованих видань Галузевого державного архіву СБУ. Тут є інструкції, вказівки, звіти різного роду провідників підпілля. Матеріали охоплюють період від 1941 року до середини 1950-х років усі області України.

Список заарештованих учасників Київського міського проводу ОУН, який діяв в 1947-1948 рр

Ще один масив матеріалів – фотографії. Вони зроблені як самими підпільниками, так і співробітниками КДБ – це, наприклад, знімки вилученого майна або заарештованих людей.

В основному це була молодь 19–25 років. Усі ці люди були засуджені до тривалого терміну ув’язнення й відбували покарання в Сибіру.

Майно підпільної типографії Камянець-Подільського окружного проводу ОУН, виявленої співробітниками МДБ УРСР 26 грудня 1949 р

На фото ми бачимо, що підпільники мали друкарські машинки, виготовляли літературу, яку розповсюджували серед населення.

Крім того, зберігся великий масив документів органів державної безпеки. Це архівні кримінальні справи щодо учасників підпілля, їх збереглися тисячі, проте ми ще не в змозі їх систематизувати. Збереглися також оперативні матеріали КДБ – звіти керівників різного рівня зі східних та південних областей України, – які писали доповідні записки в Київ та Москву про боротьбу з українськими повстанськими групами на території цих областей.

Хочу продемонструвати унікальний матеріал, який показує жертовність не лише підпільників ОУН, а й героїзм простого населення. Бо завдяки лише населенню підпілля так довго проіснувало й мало сміливість створювати організації в Донбасі, Сумській області, Запоріжжі після 1950 року.

Це матеріал із Хмельницької області про селянку Павлюк, яка переховувала керівника Кам’янець-Подільського окружного проводу Скобу. Ця селянка була заарештована 1951 року органами КДБ, 2 листопада була допитана, їй було запропоновано видати керівника підпілля, але вона відмовилася. ЇЇ піддавали різним тортурам… Павлюк відпустили додому, сказавши: «Видаси Скобу, житимеш! Не видаси, ми тебе заарештуємо». Тож вона й уся її родина наклали на себе руки, не бажаючи видавати підпільників ОУН, і залишили ось таку унікальну записку.

Зачитую: «Слава Україні! Українці, не судіть мене, що я стратила своє життя. Я не хотіла йти не енкаведистсьсі тортури, якими вже 2 листопада від сьомої години вечора і цілу добу мучили мою сестру і мого швагра, племінницю. Ми вмерли й гордимося своєю смертю. Героям слава! Від них вимагали, щоб вони зрадили Батьківщину і видали провідників, але в нас – присяга, яку ми додержали до кінця свого життя. Слава Україні! За тебе, Україно не дрогне рука випити отруту і тобі не зрадити».

І в кінці є коротка приписка, яка є дуже важлива: «Може, найдеться, що наші імена будуть проізносити, як буде вільна Україна».

Цей матеріал пролежав у архіві КДБ понад 50 років...

Оксана Климончук