Газпром - зброя Кремля чи Кремль - зброя Газпрому?
Газпром - зброя Кремля чи Кремль - зброя Газпрому?

Газпром - зброя Кремля чи Кремль - зброя Газпрому?

12:15, 14.03.2008
7 хв.

На Януковича поставили серйозні гроші, ставку на нього зробив Газпром. Глава Газпрому знав про його непрохідність, але не наважився говорити про це з Путіним, якому хотілося швидше укласти договір з Україною...

Путін, Міллер
На Януковича поставили серйозні гроші, ставку на нього зробив Газпром. Глава Газпрому знав про його «непрохідність», але не наважився говорити про це з Путіним, якому хотілося швидше укласти договір з Україною...

«Газпром. Нова російська зброя» - нова книга про Росію Вадима Панюшкіна і Михайла Зигаря, видана в РФ у 2008 році.

Відео дня

Це остання книжка, яку прочитала Юлія Тимошенко, і яку на одному з останніх брифінгів загадав своїм підлеглим дістати собі Віктор Черномирдін. Це серйозне розслідування, зроблене російськими журналістами, з якими хоч і анонімно, але ділилися думками і спогадами колишні топ-менеджери Газпрому і, яким давали інтерв`ю керівники української держави.

Одна частина книги - це історія становлення Газпрому, перетворення його з державного підприємства на велику приватну кампанію, яка майже затьмарила саму Російську державу. Вона цікава, але, всі великі підприємства, що стали могутніми концернами, в перші роки ринкових відносин нарощували капіталізацію однаково. Бартерні схеми, використання різниці в цінах, податкові пільги і так далі. Ще одна частина: шлях перетворення Газпрому на нову зброю Кремля. Це розділи про те, як міцнішала компанія, і як все більш кровною ставала її спорідненість з російською владою. Тому книга про Газпром вийшла книгою про Росію.

Тут змальовано новітню політичну історію Росії, подано поетапно історію закриття старого НТВ і перехід його у володіння Газпрому. За однією з версій чашу терпіння Путіна переповнила програма «Куклы», в якій він був зображений у вигляді крихітки Цахес. Його гойдав у колисці «батько російської демократії Єльцин, нарікаючи, що у нього такий непривабливий спадкоємець», а потім з`являлася фея з обличчям Березовського і виводила Путіна в люди.

Бойко
Особливий інтерес представляє розділ газових відносин України і Росії. Книга з самого початку викликає повагу тим, що важко зрозуміти, хто її «замовив». Автори намагаються «роздягнути» всіх творців українсько-російської газової політики. Розділ «Газова революція» починається з опису Майдану і Помаранчевої революції. Автор пише, що на Віктора Януковича поставили серйозні гроші, ставку на нього зробив Газпром. «За три місяці до виборів глава Газпрому Олексій Міллер і глава «Нафтогазу України» Юрій Бойко підписали пакет документів, які повністю переглядають умови постачань в Україну. Зовні це виглядало, як повна капітуляція України. Київ готовий був повністю довіритися Газпрому, вручивши право поставляти газ до України залежній від Газпрому структурі «РосУкрЕнерго». Політично це виглядало як серйозна поступка Леоніда Кучми і прем`єр-міністра Януковича, в обмін на яку Росія мала підтримати Януковича на виборах.»

Цікаво було дізнатися, що не лише рядові кремлівські аналітики, але й глава Газпрому Олексій Міллер був чудово обізнаний про «непрохідність» Януковича на президентський пост. Знав, але не наважився говорити про це з Путіним, якому хотілося швидше укласти договір з Україною. Газпром не сприйняв Помаранчеву революцію, оскільки вона погрожувала зруйнувати стару складну систему заплутаних газових відносин.

«Україна якщо й не платила за газ, то зі згоди Газпрому», - в устах співробітника Газпрому таке одкровення виглядає переконливо.

Загалом, зараз певно кожен школяр знає, що газ до України раніше поставляла «Ітера» (до якої нібито мали відношення Юлія Тимошенко і Павло Лазаренко), потім була структура «ЄвралТрансГаз» (до якої нібито мав відношення Семен Могилевич). У книзі вустами одного з колишніх керівників Газпрому також чітко і просто написано, що Дмитро Фірташ, який представляє українську частку «РосУкрЕнерго», «не є самостійною фігурою. За ним швидше за все стоїть Кучма. Сам Фірташ, звичайно, відома людина. Але, очевидно, що схема «РосУкрЕнерго», як і «ЄвралТрансГаз», була узгоджена з Кучмою. Як вони поділили акції, я не знаю. Але потім Фірташ, мабуть, налагодив відносини і з нинішнім прем`єром (на момент інтерв`ю прем`єр-міністром був Віктор Янукович)».

Помаранчеві керівники також далеко не безгрішні. Автори книги стверджують, що влітку 2005 року в офіс Газпрому зачастили представники «Ітери», які пропонували свої послуги з ведення переговорів з Україною, оскільки у них нібито є виходи на Юлію Тимошенко. Але Газпром був непохитний: у нас генеральна лінія - тільки через «РосУкрЕнерго». Фраза ж про те, що за фірмою-«прокладкою» «РосУкрЕнерго» стоїть Володимир Путін, належить українському політикові Юрієві Оробцю (нині покійному).

Івченко
З цікавих фактів: жоден з чиновників Газпрому не пригадує, щоб колишній голова «Нафтогазу» Олексій Івченко просив на переговорах у Москві перекладача на українську мову Українські журналісти просто тиражують легенду, придуману кремлівськими політтехнологами. Зі «свіжих» тверджень: Росія ніколи не дотувала Україну дешевими цінами на газ, як це говорять фахівці, наближені до Кремля. Це підтверджують не тільки слова Ющенка про те, що коли Україна купувала газ по 50 доларів, то Німеччина платила 75 доларів (що з урахуванням транспортування до Німеччини, ті самі 50 доларів). Самі чиновники Газпрому заявляють, що ціна в 230 доларів, заявлена Путіним у розпал газової кризи 2005 року, була божевільною, нереальною, і якби Україна погодилася платити 160, то вони б стрибали до стелі.

Але раз Путін сказав по телевізору, то решта чиновників на січневих переговорах у 2005 році відштовхувалася від ціни в 230 доларів. На тих переговорах Фірташ переконав міністра Мінпаливенерго України Плачкова і Івченко підписати договір з «РосУкрЕнерго». Колишні газпромівські чиновники здивувалися тому, що Віктор Ющенко на Новий рік поїхав до Карпат, незважаючи на всю складність газової ситуації. Що цікаво, саме ця історія, коли Україна почала отримувати газ по 95 доларів в обмін на право «РосУкрЕнерго» експортувати середньоазіатський газ до Європи за ринковою ціною, автори книги вважають найпоказовішою битвою, де Газпром використовується як головне знаряддя Кремля. Цікаво, що відразу після позачергових парламентських виборів 2007 року, коли Тимошенко заявила про швидкий намір ліквідувати «РосУкрЕнерго», Газпром негайно виступив з оголошенням про велику неврегульовану заборгованість України за газ. І питання про те, яку мету переслідує Росія - «захистити «РосУкрЕнерго» або вплинути на політичну ситуацію, - залишається відкритим.

Відкритим автори залишають питання про подальшу долю найбільшої кампанії Росії, про необхідність лібералізації ринку газу, про похмурі прогнози того, що у разі її непроведення можуть почати лопатися труби і замерзати російські міста. Але це вже окрема тема, викладена в останніх розділах.

Нам же книга про Газпром, про політику Росії, допомагає зрозуміти дії колишньої і нинішньої української влади. Завдяки їй, простіше встановити внутрішній детектор брехні на газову інформацію і набагато критичніше сприймати міфи, які старанно продукуються російськими спецами по Україні.

І зараз вже складно сказати, хто чиєю зброєю є - Газпром в руках Кремля чи Кремль в руках Газпрому. І чи можна взагалі відокремити одне від іншого.

Маша Міщенко

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся